ГАЗОВИЙ ВУЗОЛ
Для України 2011 рік минув під знаком газових перемовин. Схоже на те, що й нинішнього року цього знака позбутися буде непросто. Переговорний процес про ціни на російський газ триває більш як півтора року. Стає очевидним, що ситуація для України вимальовується дедалі складнішою. Проте не катастрофічною, заспокоюють експерти. Якщо зважити на останні повідомлення про те, що російський «Газпром» перейменовує «Бєларусгаз» на «ГазпромтрансгазБєларус» і розглядає можливість участі у приватизації «Киргизгазу».
Аналітики констатують, російському «Газпрому» вигідні кабальні для України умови газового контракту, укладеного в 2009-му. За двадцять років незалежності відносини між великим «Газпромом» і маленьким «Нафтогазом» перетворилися на стійке паразитування на базі української газотранспортної інфраструктури, на нашому ринку. Це принесло на рахунки монополіста та його афільованих компаній понад 50 млрд дол.
За чинних газових угод, навіть незважаючи на «харківські знижки», Україна продовжує платити найвищі ціни за російське «блакитне» паливо порівняно з європейськими сусідами — 416 дол. за тисячу кубів. Це щорічно не менш ніж 6 млрд дол. збитків, яких зазнає «Нафтогаз», які лягають важким тягарем на фінансову систему країни. Такі ціни позбавляють вітчизняну продукцію конкурентоспроможності, газ має коштувати не більш як 250 дол.
У певний момент офіційний Київ навіть заявив, що підготував матеріали для звернення до міжнародного арбітражу. Та згодом Україна обрала шлях продовження переговорів, які виявились аж надто непростими. Експерти переконують, інакше бути не може, оскільки українсько-російська газова тема замішана на політиці. Росія прагне не до збалансування інтересів, а використовує газовий фактор для посилення свого, в тому числі політичного, впливу через контроль над ГТС і нашим газовим ринком. Хоче затягнути Україну до зони своїх інтересів, передовсім до Митного союзу.
Головної стратегічної мети газових перемовин РФ не приховує — отримати контроль над українською ГТС. Для російських можновладців — це черговий етап переможного збирання коли не земель руських, то хоч би труб, якими до Європи тече російський газ. Аргументи тут залізні — «Газпром» може побудувати нові газогони в обхід України. Тоді українська труба перетвориться на брухт.
У листопаді 2011-го північна сусідка урочисто відкрила першу гілку газопроводу «Північний потік», який пролягає в обхід України і Білорусі. Російський газ почав надходити до держав Європи напряму. Щоправда, вітчизняні експерти не поділяють тріумфу росіян, констатуючи, що хоч наша ГТС і зазнає певних втрат, однак залишається основним транзитером російського газу до Європи. Є плани «Газпрому», а є реалії. Газовий монополіст замовчує, що «Блакитний потік», введений в експлуатацію 2003 року, не працює на повну потужність. Український транзитний напрямок, як і раніше, залишається задіяним.
Невдалий візит
Здавалося, газові переговори можуть вийти з глухого кута у лютому, коли до Києва прибув голова Державної думи Росії С. Наришкін. Інтригу навколо його візиту створив посол Росії М. Зурабов. Зі слів дипломата випливало, що високий чиновник із Москви прибув з особливим дорученням для найвищого керівництва України. Міненерго РФ передало українській стороні проект міжурядової газової угоди, яка передбачала умови створення спільних підприємств з управління ГТС і реалізації газу на українському ринку. Одначе позитивної реакції Києва на ініціативу Москви не надійшло. Як визнають урядовці, у документі були представлені не нові, а старі ідеї — купувати заявлені обсяги газу в обмін на знижку у 10% і віддати «трубу». Влада та експерти заявили — торгувати можна, але й про національні інтереси не варто забувати.
Тоді північна сусідка звинуватила нашу країну в крадіжці газу. Хоч на початку лютого фахівці «Газпрому» визнали, що Європа недоотримує газ, бо Росії самій його не вистачає. В. Путін тоді навіть похвалив монополіста — у такі морози російський ринок має бути пріоритетним. Після того, як місія С. Наришкіна закінчилася провалом, у Кремлі вперше відкрито заявили про плани звести значення Києва в транспортуванні російського газу до нуля після закінчення будівництва обхідних газогонів.
Як відомо, другу нитку «Північного потоку» буде запущено наприкінці цього року. «Газпрому» було доручено прискорити роботу над проектом «Південний потік» і почати будівництво у грудні 2012-го з розрахунком на максимальні потужності — 63 млрд кубів на рік. РФ остаточно домовилася з Туреччиною про прокладання газопроводу через акваторію Чорного моря до країн Південної й Центральної Європи. Планується, що першу чергу «Південного потоку» введуть в експлуатацію у грудні 2015-го, а на повну потужність він запрацює до 2018 року.
Користуючись профіцитом транзитних потужностей до країн ЄС, що з'явилися після запуску першої черги «Північного потоку», російський газовий монополіст почав перерозподіл потоків газу. Це має продемонструвати серйозність загрози Києву. Обсяг транзиту природного газу через територію України до Європи скоротився на 17%. «Південний потік» і трубопровід «Ямал-Європа» щодня відбирають з нашої ГТС 50 млн кубів транзитного газу. Загрози, що прозвучали від північної сусідки, мають продемонструвати Україні, що єдиним варіантом нормалізації відносин у газовій сфері є спільне підприємство з управління ГТС.
Київ заявляв, що готовий розглядати варіант створення тристороннього консорціуму за участі європейської компанії. І наполягає на залученні Єврокомісії до газових перемовин із Росією. Євросоюз, у свою чергу, запропонував Україні розробити довгострокову програму розвитку ГТС і засвідчив свою зацікавленість у використанні українського маршруту транспортування російського газу до держав Європи. Це не влаштовує «Газпром», тому світло у тунелі газових переговорів побачимо ще нескоро. Москва свідомо затягує час. Імітація перемовин вигідна з огляду на Європу. Київ уже попросив допомогу у Брюсселя. Якщо переговори тривають, то Єврокомісія формально не має права втручатися.
Таке непартнерське ставлення Росії нічого доброго не обіцяє українсько-російським відносинам. Нещодавно соціологи констатували, що лише 20% українців вважають росіян братнім народом. Тоді як навіть у 2007-му за президентства В. Ющенка цей показник сягав 37%. І суттєво зменшився через невирішеність газових проблем.
Цікавий приклад
Допомогти у двобої з «Газпромом» може приклад Польщі, яка в особі найбільшої нафтогазової компанії подала до Стокгольмського арбітражу позов до головного постачальника газу — російського «Газпрому», вимагаючи зниження ціни пального. Наприкінці 2010-го поляки намагалися домовитися з РФ про зменшення вартості «блакитного» палива. Порозуміння не знайшли і подалися до суду. Хоч і заявляють про можливість відкликання позову, якщо сторонам удасться знайти компроміс. Польща входить до ЄС і цьогоріч має купувати у РФ газ за ціною більш ніж 500 дол. за тисячу кубів. Це на 100 дол. більше від середньої ціни, прогнозованої «Газпромом» для країн ЄС у поточному році.
Поляки вважають ціну імпортованого газу зависокою. Адже з 1996-го, коли було укладено газовий контракт із «Газпромом», на європейському газовому ринку відбулися значні зміни. Тож ціни для Польщі мають відповідати ринковим європейським. До того ж торік «Газпром» надав 15%-ву знижку Латвії та Естонії, а також запровадив спотову складову до формули ціни для німців, французів, італійців. Російський газовий монополіст веде консультації щодо перегляду контрактів зі споживачами Великої Британії, Австрії, Голландії, Данії. Вірогідно, «Газпром» запропонує знизити ціни для Польщі в обмін на збільшення обсягів закупівлі пального або продовження дії угоди.
Проте Польща, як і Україна, має суттєвий мінус — не знайшла альтернативи для російського газу. Цей аргумент цинічно використовує Москва. В світі ж ціни на газ мають тенденцію до зниження, попит на нього зменшується, бо економічна криза триває. Зростає виробництво скрапленого газу, а також видобуток сланцевого газу у США. Це має велике значення для Європи. Адже скраплений газ замість американського ринку, який потерпає від надвиробництва, у значних обсягах потрапляє до європейських країн.
Вітчизняні аналітики сподіваються, що високі ціни на російський газ спонукають нашу державу шукати шляхи економії енергоресурсів. Нинішні газові ціни не такі страшні. Країни Європи пережили ціновий шок після нафтової кризи у 1973 році. Держави Центрально-Східної Європи відчули цінове потрясіння у 90-х, коли від братерських цін на енергоносії перейшли до ринкових. Досвід засвідчує, що можна адаптуватися, перебудувати виробництво, споживання, технології, аби залежність від імпортного газу була некритичною.
У те, що Росія може погодитися на ціну у 250 дол. за тисячу кубів газу (саме таку для України вирахували фахівці вітчизняних профільних відомств), аналітики не надто вірять. Дешевшим газ не буде. Україна може хіба що отримати тимчасове послаблення на кілька років. Але за високу ціну, якщо дозволить Росії одержати контроль над вітчизняною ГТС, вважають економісти. Її вартість вони оцінюють мінімум у 50 млрд дол., бо та вдесятеро потужніша за білоруську, за яку «Газпром» заплатив понад 5 млрд дол. Україна також має отримати інвестиційні й кредитні ресурси для розвитку енергетичного потенціалу, як це було у Білорусі (мінімум 100 млрд дол.). На такі умови «Газпром» не погодиться.
Хитрість влади
Несподіванкою стало ухвалення 20 березня у першому читанні законопроекту про реформування нафтогазового комплексу, авторство якого належить опозиціонерові Ю. Кармазіну. Влада продемонструвала хитру політику. Урядовий проект, який відкривав шлях до приватизації вітчизняної ГТС, мали намір розглянути ще 23 лютого. Опозиція заблокувала трибуну. Але саме того дня провладні фракції ухвалювати законопроект не збиралися. Документ розмістили наприкінці порядку денного, так що до нього і при розблокованій трибуні навряд чи дійшли б руки. Можливо, це збіг, але законопроект утретє потрапляє до парламенту, коли у газових перемовинах з'являється надія, і третій раз його відкладали, коли Київ і Москва заходили у глухий кут.
Опозиційний законопроект не вирішує завдань, що стоять перед газовими переговорниками у Москві, говорить тільки про виконання вимог ЄС, регламентує розподіл «Нафтогазу» на три незалежні компанії, які мають бути у державній власності, не можуть брати участі у будь-яких консорціумах. Це передбачено у Третьому Енергетичному пакеті ЄС, який зараз імплементується в усіх країнах євроспільноти (в тому числі й в Україні, як державі, що приєдналася до Європейського енергетичного співтовариства). Це третій законодавчий акт, який забороняє приватизацію ГТС, і є розвитком домовленостей, які були досягнуті три роки тому на Брюссельській інвестиційній конференції щодо інвестування в українську ГТС.
Функції трьох компаній чітко визначені — видобування газу, транспортування та реалізація пального. Поки «Нафтогаз» їх поєднує,— це недоцільно. Крім ліквідації дочірньої компанії «Торговий Дім «Газ України», жодних реформ, як вимагає євроспільнота, в «Нафтогазі» не було. Він залишається єдиною монопольною структурою.
Опозиція підозрює: до законопроекту будуть внесені зміни, які призведуть до того, що з'явиться можливість забезпечити доступ до управління ГТС чи власності ГТС з боку «Газпрому». Це гіпотетичні побоювання, зазначають експерти. Для долі ГТС принципове значення має не те, що було ухвалено у парламенті, а те, про що домовилися 20 березня В. Янукович і В. Путін. Інформації про зміст переговорів і домовленостей немає. Тож можна припустити, що не домовилися ні про що або домовилися про принципові речі, які складно пояснити людям.
Зараз ГТС — єдиний транспортний ресурс, який не контролює «Газпром». Євросоюзу як споживачеві газу було б розумно зберегти цей шлях як альтернативу. Нині Росія активно працює над тим, аби її не було (прагне отримати управління над ГТС, розбудувати газогони для доставки газу до Європи). Якщо газових домовленостей досягти не вдасться, законопроект буде відкладено на друге читання чи доведеться трактувати, що «Газпром» не матиме доступу до ГТС. Якщо домовляться про реалізацію амбітних планів РФ про доступ до нашої «труби» і внутрішнього ринку, тоді законопроект трансформується до цих домовленостей. Чи будуть знайдені інші варіанти легалізації домовленостей.
Що б не заявляли у Москві, від української «труби» РФ не зможе відмовитися, стверджують експерти. Нинішня зима довела, що без українських підземних сховищ, ГТС, пройти пік холодів, забезпечити Європу газом Росія не в змозі. Проте в енергетичній політиці Україна сподівається на активнішу позицію Євросоюзу. Якщо ми — партнери і стали членами Європейського енергетичного співтовариства, мусимо діяти разом. Три роки тому у Брюссельській декларації ЄС обіцяв Україні фінансову підтримку для модернізації ГТС. Обіцяного не виконав.
Складний діалог із північною сусідкою треба продовжувати. РФ має зрозуміти: коли ми стратегічні партнери, треба йти назустріч один одному, шукати компроміси. Аналітики ж припускають, що можна очікувати посилення політичного тиску з боку Москви, та може запропонувати жорсткішу схему економічної інтеграції. Єдине, на що можна розраховувати,— на 10%-ву знижку на «блакитне» паливо, причому в обмін на зобов'язання України викупити всі законтрактовані обсяги газу — 33 млрд кубів, а не 27, про які на початку року говорили в Міненергетики.
Нашій державі не вигідно погоджуватися на такі умови, вважають експерти. Ціна на газ для України є однією з найвищих у Європі, тож має знизитися на 30–40%. До того ж слід зважити, що Україна транспортує майже 70% російського газу до Європи.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»