ДВА АЗІЙСЬКІ
ГІГАНТИ
Індійсько-китайські відносини характеризуються поєднанням спільних інтересів та проблем. Характер відносин цих двох країн впливатиме на темп змін в Азії й на ситуацію у глобальній економіці.
Незважаючи на історію в кілька тисячоліть, відносини між Індією та Китаєм інтенсифікувалися лише після Другої світової війни, а широкі економічні відносини розпочалися у 80-х роках ХХ ст. унаслідок реформ, розпочатих у Китаї Ден Сяопіном. За останні 60 літ ці країни неодноразово стояли на краю війни (обидві володіють ядерною зброєю). Нині, попри значне поліпшення відносин, Індія дивиться на Китай з деякою підозрою, вбачаючи в ньому суперника і конкурента, а часто навіть ворога.
Політико-територіальні відносини
Китайський напад на Індію у 1962-му й подальші військові поразки індійців (вони вважали їх «приниженням») «заморозили» відносини на багато років (роботу посольств було відновлено у 1976 р.). Незважаючи на недавнє істотне поліпшення відносин, над ними висить тінь невирішених територіальних спорів.
Ідеться передовсім про територію, відому як Аксай Чин у Кашмірі, окуповану Піднебесною у 1962 році. Її повернення очікує Індія та штат Аруначал-Прадеш, на який, у свою чергу, претендує Китай, вимагаючи його повернення (там розміщено сто тисяч індійських солдатів).
Від 2005-го відбулося кілька раундів переговорів про нормалізацію територіальних суперечок, але жодний з них не став результативним. Натомість обидві країни погодилися дотримуватися існуючої лінії контролю (Line of Actual Control — LAC). Раніше Індія втратила значну частину Кашміру на користь Пакистану, що було для неї болючим, бо завдяки цьому Пакистан і Піднебесна отримали пряме суходільне сполучення і стали сусідами (Китай будує залізницю до порту «Гвадар», забезпечуючи собі найкоротший і прямий доступ до Індійського океану).
Прем'єр-міністр Індії Манмохан Сингх нещодавно заявив, що обом країнам належить пройти довгий шлях вирішення цієї проблеми. Проте за цей час Піднебесна змогла завершити аналогічні прикордонні суперечки з Росією і Монголією. Переговори з Індією складні й просуваються вкрай повільно.
Після візиту до Китаю прем'єр-міністра Індії Атала Ваджпаї у 2003-му, який започаткував політичне та економічне зближення, Індія вперше визнала Тибет інтегральною частиною Китаю, а Піднебесна віддячила визнанням права Індії на Сіккім (до 1975 р. незалежне королівство, громадяни якого після референдуму вирішили приєднатися до Індії, рятуючись від загрози з боку Піднебесної). Проте для Китаю болючою задиркою став політичний притулок, наданий Індією тибетському лідерові Далай-ламі, який має представництво у Дхарамсалі в індійському штаті Хімачал-Прадеш.
Індію дратує агресивна китайська політика щодо країн басейну Індійського океану (кредитування, будівництво доріг, аеропортів, портів і заводів) і багатої на природні ресурси Центральної Азії. Делі розглядає такі дії, як пряме порушення його інтересів. Найважливішими аспектами цієї політики є поглиблення військово-економічної співпраці з Пакистаном і будівництво портів у Хамбантоті й Коломбо у Шрі-Ланці, а віднедавна також із Бангладеш (будівництво порту в Чіттагонгу), Непалом, М'янмою і Мальдівами.
Реакцією Індії на зростаючу міць Піднебесної в регіоні стало поглиблення відносин зі США та Японією, котрі також сприймають дії китайського керівництва як загрозу для себе. Виявом співпраці цих країн були останні тристоронні військово-морські маневри (навчання Малабар і Хабу-Наг) у територіальних водах Японії й Бенгальській затоці, що викликало роздратування Китаю.
Економічне співробітництво
Трохи інакше виглядають економічні відносини двох країн — їхній розвиток несе багато переваг, у чому вони зацікавлені. У 1984 році Китай та Індія підписали угоду про торгівлю, надавши собі взаємно режим найбільшого сприяння (РНС), натомість у 1994-му підписали угоду про уникнення подвійного оподаткування. У 2003 р. у межах угоди, підписаної в Бангкоку, обидві держави гарантували собі взаємні преференції — Індія надала 188 ліцензій на імпорт виробів із Китаю, а Піднебесна лібералізувала митну політику щодо 217 товарів, які імпортують з Індії.
Від цього моменту економічна співпраця прискорилася. Незважаючи на це, економічні відносини між Китаєм та Індією залишаються на рівні, що не відповідає потенціалу економіки цих країн. Вважається, що двостороння торгівля може досягти 100 млрд дол. у 2015 р. при 62 млрд дол. США у 2010-му й 2 млрд дол. у 2000 році. Китайці також уклали сотні мільйонів доларів у розвиток інфраструктури Індії, яка становить чи не найбільше обмеження для подальшого розвитку індійської економіки.
Приміром, китайська енергетична компанія TBEА має намір інвестувати 400 млн дол. у виробництво трансформаторів в індійському штаті Гуджарат. Індія потребує інвестицій в таких секторах, як інфраструктура, автомобілебудування, енергетика, авіація, залізничний транспорт і машинобудування. Передбачається, що інвестиції в інфраструктуру Індії становитимуть близько трильйона доларів протягом найближчих п'яти-шести років, значна частина їх буде, ймовірно, китайськими.
У свою чергу, індійські компанії відкрили свої представництва в так званому коридорі Янцзи, що тягнеться від Шанхаю вглиб Піднебесної. Індійці працюють насамперед у медичній галузі, автомобілебудуванні, вітровій енергії, ІТ-галузі й суміжних з нею, торгівлі і банківському секторі.
Гонка озброєнь
Індія та Китай кілька десятиліть інтенсивно модернізують свої армії. Вони щороку збільшують бюджет на озброєння та створення і розвиток власних незалежних військових технологій (будівництво авіаносця в Китаї, балістичних ракет Agni й танків Arjun в Індії). Паралельно створюються кібернетичні системи, здатні паралізувати інформаційні структури противника.
Аналіз Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем миру (SIPRI) за 2011 р. засвідчив, що Індія нині — найбільший імпортер зброї в світі. У 2006–2009 рр. на країну припадало 10% загального обсягу світової торгівлі зброєю. До 2015-го індійський уряд збирається модернізувати армію, на це спрямують 80 млрд дол.
Особливу увагу Індія приділяє розширенню військово-морських сил. На прикладі ВМФ яскраво видно великі диспропорції в озброєнні індійської й китайської армій. Піднебесна утримує 250 тис. офіцерів і моряків, а в індійському флоті лише 56 тис. КНР оперативно використовує 58 підводних човнів, Індія — 15. Щодо есмінців і фрегатів співвідношення відповідно 3:1 і 4:1.
Недавно Росія передала в оренду Індії на десять років атомний підводний човен «Нерпа». Військово-морські сили країни досі не мали у складі атомних підводних човнів. Перший такий корабель, побудований в індійських верфях — Arihant — спустили на воду у 2009 р. й нині ведеться підготовка до його подальших випробувань. Передбачається, що експлуатація «Нерпи» дозволить підготувати екіпажі для індійського підводного флоту.
Індійсько-китайські відносини надзвичайно складні. Індія ставиться до Китаю передовсім як до суперника. Відносини цих двох країн й надалі визначатимуть політичну та економічну ситуацію в Азії.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- БЛОКУВАННЯ ОРМУЗЬКОЇ ПРОТОКИ: БЛЕФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?
назад »»»