ОСТАННІЙ «КОЗИР» ПРЕЗИДЕНТА?
Призначення Петра Порошенка міністром економічного розвитку і торгівлі остаточно зруйнувало міф про «команду професіоналів» від Партії регіонів. Власне, цей міф «регіонали» власноруч «демонтують» от уже понад два роки. Кадрову «колоду», що покладено в основу формування уряду Миколи Азарова позаторік у березні, «тасували» стільки разів, що нині вона виглядає вельми заяложеною.
Наразі невідомо, чи й справді у пропрезидентському таборі є хоч одна людина, котра б сприймала Порошенка як своєрідного свіжого «джокера»...
ПЕТРО ПОРОШЕНКО — СВІЙ СЕРЕД ЧУЖИХ, ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ
Упродовж тижня, що минув від призначення Петра Олексійовича, ключовою тезою в політологічних колах є та, що згода Порошенка піти в уряд передусім вигідна особисто Президентові. З цим важко не погодитися. Адже в очах західного світу Порошенко виглядає таким собі просунутим підприємцем, що сповідує демократичні ідеали.
Цей імідж новий міністр довго вибудовував. Причому надзвичайно вміло, раз тепер, «перемиваючи» йому кісточки, політологи, політики і навіть журналісти переважно згадують його помірковану наближеність до Віктора Ющенка, професійну п'ятирічну роботу на посаді голови Ради Національного банку, вдалий піврічний дипломатичний «бліцкриг» у Міністерстві закордонних справ.
А от суперечки з Юлією Тимошенко з приводу прем'єрської посади часів раннього Ющенка, кар'єру в РНБО і скандал, поштовхом до якого послужила прес-конференція нині покійного Олександра Зінченка від 8 вересня 2005 року, нині майже не згадують.
За великим рахунком, саме цей феномен дає підстави сподіватися, що й зараз Петро Порошенко зуміє, образно кажучи, вийти сухим з води. Адже робота в нинішній команді може й не додати політичних дивідендів. Щоб уникнути цього, потрібно мати неабияку політичну інтуїцію. Порошенко такі якості має з надлишком, що ми спробуємо довести. Уважно поглянувши на усі pro і contra, які виникли після підписання відповідного президентського указу.
Міжнародна пауза для гаранта
Розпочнімо наші роздуми з автора указу про призначення Петра Порошенка на нову (треба так розуміти) цікаву посаду. Головний позитив для Віктора Януковича в тому, що в особі Порошенка він отримав невеликий «громовідвід» від обурених західних політиків. Сипати на голову Петрові Олексійовичу те, що місяцями отримують Костянтин Грищенко, Андрій Клюєв чи Валерій Хорошковський, західний світ не буде. Принаймні поки що. Себто в найближчі кілька місяців мода на беззастережну критику України як держави має знизитися. Це означає, що зменшиться й негатив особисто до Януковича.
Тут доречним виявився сеульський саміт, де Україна вустами свого Президента оголосила про завершення вивезення збагаченого урану. Порошенко тут, звісно, ні до чого, але висловити сяку-таку подяку нашому гарантові змушені були поважні особи на чолі з Бараком Обамою. А соратники Януковича подали це як неймовірний дипломатичний прорив.
Насправді жодного прориву не відбулося і про свої нинішні стримані компліменти західний світ забуде через кілька місяців. Однак тепер Янукович отримав невелику паузу, яка важлива у процесі підготовки до майбутніх виборів.
Ні для кого не секрет, що західні дипломати — скрупульозні люди. Від них не сховається інформація про те, що Петро Порошенко, обдумуючи пропозицію піти працювати в уряд, порушував перед Президентом питання про звільнення політичних в'язнів. Тож логічно зробити висновок: раз Порошенко усе-таки погодився на міністерську посаду, Янукович, принаймні, не намагався з порога затикати йому рот, почувши такі слова.
Більше того, нині Петро Олексійович продовжує повторювати, що переконаний: у Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших політв'язнів не було шансу довести свою невинуватість. Фактично те саме західні політики півроку намагаються вкласти в голову Вікторові Януковичу за кожної нагоди. Виходить, що Порошенко перетворюється на такого собі ретранслятора прогресивних думок у межах українського Кабінету Міністрів. Це ми тут, в Україні, розуміємо, що жодного ефекту від такої ретрансляції не буде. А на Заході, вочевидь, сподіватимуться на якісь позитивні зміни для політв'язнів.
Щоправда, тутешній збіг обставин — не на користь Януковичу. Два тижні тому Європейський суд з прав людини виніс рішення про необхідність лікування Юлії Тимошенко за межами колонії. Проте справа в цьому напрямі не зрушила. До того ж це — перший (!) випадок в історії нашої держави, коли вона не виконує рішень Європейського суду з прав людини. Тому європейці, вочевидь, швидко усвідомлять: поява в уряді Петра Порошенка і доля політв'язнів — речі, що не кореспондуються.
Посилення урядової конкуренції?
Утім, інтрига з призначенням Петра Олексійовича міністром на цьому не обмежується. Для багатьох урядовців його поява в Кабміні — це, так би мовити, зайвий прояв конкуренції. Про Прем'єр-міністра Миколу Азарова і говорити якось не з руки. За два роки свого керування Кабміном він тільки те й робив, що втрачав позиції. Особливо ця тенденція посилилася з осені минулого року, коли 90 відсотків громадян України усвідомили: «економічне диво» від Партії регіонів — не що інше, як блеф.
Миколу Азарова найбільше «підпирає» Валерій Хорошковський. Про першого віце-прем'єра активно точаться розмови, нібито він із часом замінить немолодого Миколу Яновича. Тепер же в уряді з'явилася ще одна сильна і певною мірою самостійна постать.
Від знаючих людей доводилося чути, що Азаров був одним із тих, хто найбільше вітав прихід Порошенка в КМ. Розраховуючи на те, що новий міністр економічного розвитку не стільки намагатиметься зазіхнути на його посаду, скільки створить альтернативу Валерію Хорошковському або секретарю РНБО Андрію Клюєву...
Такі розрахунки не є чимось нереальним. Принаймні через кілька днів після призначення Порошенка і Валерій Хорошковський, і Андрій Клюєв зголосилися допомагати Петрові Олексійовичу в роботі. Кажуть, коли з такою ініціативою виступають твої потенційні конкуренти, погодитися на допомогу можна лише для красного слівця.
Ще одним свідченням амбітних настроїв Петра Порошенка стало миттєве звільнення першого заступника міністра Вадима Копилова. Хтозна, чи був готовий до такого розгортання подій Микола Азаров, але остаточно розлучатися з Копиловим Прем'єр-міністр не має наміру. Микола Янович висловив готовність зробити екс-першого заступника міністра своїм радником. Схема «накатана» ще з часів Леоніда Кучми, котрий яких тільки відомих особистостей не переводив у ранг своїх радників і помічників... Цікаво, чи вистачить в Азарова робочих місць для всіх заступників міністра? Бо Порошенко, ймовірно, лише відставкою Вадима Копилова не обмежиться.
До речі, це — ще одне підтвердження того, що новий міністр отримав якийсь карт-бланш особисто від Віктора Януковича. Більшість урядовців ставитиметься до нього зі значною часткою недовіри і ревнощів. Зараз ключові позиції в Кабміні чітко розподілені. Кожен із міністрів та віце-прем'єрів на перших порах придивлятиметься, на чий «коровай» спробує зазіхнути Петро Порошенко?
Вічний «сумісник»?
Схоже, що й сам Петро Порошенко непогано підготувався до такого розвитку подій. Ключовою його тезою після призначення міністром стало зізнання: у жовтні він неодмінно братиме участь у парламентських виборах по одному з мажоритарних округів Вінниччини.
Тамтешня популярність Петра Олексійовича навряд чи дає привід засумніватися в його успіху. Це означає, що повноцінно займатися економічним розвитком і торгівлею в уряді Порошенко буде лише кілька місяців. Далі розпочнеться виборча кампанія і він як законослухняний громадянин найпевніше піде у відпустку. От і виходить, що часу в нового міністра обмаль, а встигнути зробити потрібно багато.
Чимало експертів намагається переконати суспільство, що Петро Порошенко погодився піти в уряд до колишніх політичних опонентів тільки тому, що інакше розпочався б шалений тиск на його бізнес. Імовірно, частка істини є і в таких припущеннях. Тим паче, що на посаді міністра перед будь-яким підприємцем (Порошенко тут — не виняток) відкриваються нові можливості.
Посада міністра торгівлі та економічного розвитку дозволяє отримати доступ до державних закупівель. Ми не маємо наміру твердити, що Порошенко поставить цей процес винятково «на потік» для збагачення своїх підприємств. Однак певні преференції вони неодмінно отримуватимуть.
Більше того, у владних кулуарах активно точаться розмови про підготовку законопроекту, який має повернути ввізне мито на імпортні автобуси і автомобілі. Якщо це справді так, неважко здогадатися, що такі підприємства, підконтрольні Порошенку, як луцький автомобільний завод чи корпорація «Богдан», лише виграють. Зрозуміло також, що повернення ввізного мита подаватиметься як необхідність підтримувати власного товаровиробника.
Це також справедливо. Головне — не перегнути в такій підтримці палицю. Адже, приміром, великотоннажні вантажівки, тим паче високих екологічних стандартів, в Україні не виробляють. Якщо ввізне мито на тягачі й причепи буде повернуто, це неабияк ударить по такій галузі, як міжнародні автоперевезення. Підприємці, що займаються цим видом діяльності, не менше за автовиробників створюють робочі місця і підтримують вітчизняну економіку. До слова, зменшення, а потім скасування ввізного мита на таку техніку перевізники домагалися упродовж кількох років.
Ще одна особливість Петра Порошенка як політика в тому, що на яку б посаду його призначали, він уже п'ять років незмінно залишається головою Ради Національного банку. На цю посаду Петра Олексійовича було призначено за часів Віктора Ющенка — 22 лютого 2007 року.
Після приходу на посаду міністра закордонних справ Порошенко, по ідеї, мав би залишити свою посаду в НБУ. Однак йому вдалося суміщати два робочі місця, котрі нібито нічого спільного між собою не мають. Принаймні, якщо нині Петро Олексійович залишиться головою Ради Нацбанку, це нікого не здивує. Зрештою, ця посада за своєю суттю значно ближча до крісла міністра торгівлі, ніж до очільника дипломатичного відомства.
За великим рахунком, посада керівника Ради НБУ не така вже й визначальна. Проте вона певною мірою також дозволяє вести мову про деяке зближення Порошенка з чинним Президентом. Адже голова Нацбанку Сергій Арбузов є близьким товаришем старшого сина Віктора Януковича — Олександра.
В очах соратників і опонентів
Цікаво простежити, як відреагували на призначення Порошенка опозиційні та провладні очільники. Впадає в око передусім те, що за різних висловлювань спільним є визнання його професіоналізму.
Юрій Луценко, приміром, висловив переконання, що Порошенко «безсумнівно, буде професійним урядовцем. Але в цьому уряді на нього чекає безліч моральних самоконфліктів, коли йому доведеться вибирати між порятунком країни і благополуччям режиму. Цілі, задекларовані новим міністром, безумовно, благородні. Але навіть людинолюбні проповіді матері Терези ніколи не зупиняли канібалів. От і виходить, що від цього призначення передусім виграв Віктор Янукович».
Натомість одна з найвідоміших постатей із табору «регіоналів» Інна Богословська патетично заявила, що Порошенко, йдучи в уряд, не зраджував своїх ідеалів. Утім, тут під один «гребінець» вона спробувала «підстригти» й інших політиків, котрі так чи інакше опинилися в команді чинного Президента, прийшовши з протилежного табору. Богословська згадала Сергія Тігіпка, Валерія Хорошковського і... навіть себе саму. Справді, майже десять років тому, представляючи «Команду озимого покоління», Богословська, м'яко кажучи, недолюблювала нинішнього Президента. А економічним крокам чинного прем'єра, а тоді першого віце-прем'єра дала незабутній термін — «азаровщина»...
Хочеться вірити, що після роботи в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі ні в кого з політиків не виникатиме бажання порівнювати Петра Порошенка з пані Богословською.
Анастасія ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»