МОЛДОВА У ПОШУКАХ ПОРОЗУМІННЯ
Парламент Молдови 16 березня 2012 року зробив чергову спробу обрання президента. Успішно завершити цю процедуру парламент не міг від 2009-го. Таким чином, країна повторила бельгійський рекорд, де також упродовж трьох років не могли сформувати легітимний уряд. На відміну від бельгійської аналогії, де схожі за ідеологією політичні сили були розділені за мовною ознакою, у Молдові такий «політичний пат» був зумовлений результатами парламентських виборів-2009, які не дали переконливої більшості ані молдовським комуністам, ані правим партіям.
Після провалу трьох спроб обрання на посаду президента лідера коаліції «За європейську інтеграцію Молдови» Маріана Лупу політичні гравці вирішили погодити політично «нейтральну» кандидатуру. У такому разі були шанси отримати дефіцитні голоси у частини комуністів.
Розглядали кандидатури колишнього міністра охорони здоров'я Іона Абабія та екс-віце-президента Національного банку Молдови Вероніки Бакалу. Зрештою, президентом держави було обрано колишнього голову Вищої ради магістрату Миколу Тімофті. Комуністи бойкотували вибори.
Ключовим завданням для нового президента буде перегляд конституції країни, аби повернутися до загальних виборів президента. Глава держави має символічну конституційну владу, адже виконавчу владу зосереджено в руках уряду. Утім, від позиції президента залежить її зовнішньополітична орієнтація. Обрання нового президента Молдови вітали у сусідній Румунії, яка переживає гостру соціально-політичну кризу.
Формально відновився діалог між владою Молдови та Придністров'я. Щоправда, очікувати прориву в процесі врегулювання придністровського конфлікту навряд чи варто. Проте Росія виступила проти посилення ролі «Організації з безпеки і співробітництва в Європі» у посередництві щодо придністровського врегулювання. Москва також відмовилася розглядати вимогу Кишинева вивести російських миротворців із Придністров'я. Натомість Росія виділила Придністров'ю термінову фінансову допомогу — 150 млн дол.
Загалом позиції Кишинева і Тирасполя щодо можливих варіантів урегулювання придністровського конфлікту не змінилися. Придністровці підтримують позицію Гагаузької автономії у складі Молдови, яка наполягає на федералізації країни. На думку придністровців і гагаузів, лише у такому разі вони застрахуються на випадок «аншлюсу» Молдови — Румунією.
Показово, що частина румунських націоналістів як у Румунії, так і у Молдові допускає можливість визнати незалежність Придністров'я в обмін на приєднання решти території Молдови до Румунії. Однак такий радикальний перегляд кордонів на півдні Європи, зважаючи на інші «заморожені» конфлікти, наприклад в Абхазії, Південній Осетії або Нагірному Карабаху, може знову завести у глухий кут міжнародних посередників. Проти таких варіантів вирішення придністровської проблеми рішуче налаштовані молдовські комуністи, які погоджуються надати Придністров'ю автономний статус у складі Молдови за аналогії з Гагаузією.
Тож і після обрання нового президента країна залишається далекою від стратегічного внутрішньополітичного компромісу. Через це на невизначений час відкладається і вирішення придністровського питання.
також у паперовій версії читайте:
- У НОВИЙ РІК— ЗІ СТАРИМИ ПРОБЛЕМАМИ
- НІМЕЧЧИНА З НОВИМ ПРЕЗИДЕНТОМ
- ФРАНЦІЯ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВИБОРІВ
назад »»»