ВОСЬМЕ БЕРЕЗНЯ І... ПОЛІТИКА
КІЛЬКА ПОЛІТИЧНИХ ПОРТРЕТІВ ПРЕДСТАВНИЦЬ ПРЕКРАСНОЇ СТАТІ
Попри те, що практично в усьому світі декларується рівність чоловіків і жінок, до такої царини, як політика, ці декларації доходять лише частково. Навіть у найрозвинутіших державах Європи не так багато представниць прекрасної статі погоджується «штурмувати» політичні бастіони.
Найзнаковіші жінки-політики у світі — колишня прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер, канцлер Німеччини Ангела Меркель, екс-державні секретарі США Мадлен Олбрайт і Кондоліза Райс... Можна ще згадати убитих Індіру Ганді та Беназір Бхутто. Хоч би тому, що прийти до влади у східних державах, якими є Індія та Пакистан, особливо непросто.
На вітчизняних теренах також вистачає знакових політичних діячів жіночої статі. Тож у переддень 8 Березня ми вирішили трохи погортати українську політичну «енциклопедію» і нагадати шановним чоловікам, що не вони єдині уміють досягати успіхів у політиці.
Юлія Тимошенко
Поза всякі сумніви, найбільшої політичної ваги за 20 років існування нашої держави здобула колишня прем'єр-міністр (2005 і 2007–2010 роки) Юлія Тимошенко. Нині вона переживає не найкращі часи, але навіть у ранзі засудженої опозиційної лідерки Юлія Володимирівна залишається діячем, від якої залежить політичне майбутнє нашої держави. Вочевидь, саме тому чинна влада так наполегливо намагається ізолювати Тимошенко від політичного життя.
Кар'єра Тимошенко розпочалася у 1997 році, коли вона перемогла в одному з округів Кіровоградщини на довиборах до Верховної Ради другого скликання. Тоді її більше називали «газовою принцесою», ніж перспективним українським політиком.
Утім, уже в наступному парламентському скликанні (третьому) Тимошенко очолює бюджетний комітет. Саме з депутатського крісла леді Ю. пересідає в урядове — у 2000-му тодішній прем'єр-міністр Віктор Ющенко пропонує Юлії Володимирівні посаду енергетичного віце-прем'єра.
Після відставки з цієї посади Тимошенко вперше потрапляє за ґрати. Проти неї порушено кримінальну справу за, так би мовити, «старі гріхи», коли вона очолювала корпорацію «Єдині енергосистеми України». Однак довести провину Юлії Володимирівни тоді не вдалося.
На парламентських виборах 2002-го політична сила, очолювана Тимошенко, впевнено проходить до парламенту. Однак більшості опозиція створити не змогла. Фракція БЮТ працює в тандемі з «Нашою Україною» Віктора Ющенка та соціалістами Олександра Мороза. В деяких питаннях до міцної опозиційної «трійки» долучається і КПУ.
На президентських виборах-2004 Тимошенко активно підтримує Віктора Ющенка. Імовірно, без її участі Помаранчева революція не мала б вирішального значення у розвитку подій кінця 2004 — початку 2005-го. Юлія Тимошенко після перемоги Ющенка отримує прем'єрську посаду. Хоч з приводу непублічних домовленостей між нею та Віктором Ющенком досі залишається чимало «білих плям».
Багато політологів схильні вважати, що відставка у вересні 2005-го ще більше загартувала Тимошенко і зробила її рішучішою. Не кожному дається бути в опозиції при президенті, якого ти підтримував усіма можливими засобами. Те саме спостерігалося і після повернення Юлії Володимирівни в прем'єрське крісло. Політичні тертя між нею та Віктором Ющенком тільки посилюються.
До речі, своїм нинішнім місцем дислокації Юлія Тимошенко не в останню чергу має завдячувати тому-таки екс-президентові. Зрештою, в газових домовленостях із Росією 2009 року і Ющенко відіграв не останню роль. Скажімо, відкликавши з переговорів тодішнього керівника «Нафтогазу» Олега Дубину, коли до підписання була готова угода зі значно меншою ціною на «блакитне паливо»...
Нині головне політичне питання, пов'язане з лідером партії «Батьківщина»,— чи матиме вона можливість балотуватися до Верховної Ради восени цього року? Схоже, що в це не вірять навіть найбільші політичні оптимісти. Принаймні в кулуарах почалося обговорення сценарію, за яким Юлію Тимошенко поставлять на чолі списку «Батьківщини», однак ЦВК зніме її з реєстрації як засуджену. А разом із нею потенційного другого номера Юрія Луценка. В такому разі лаври першості від об'єднаного опозиційного списку можуть дістатися Арсенію Яценюку.
Сценарій поки що не підтверджено, але якщо він буде саме таким, це трішечки нагадуватиме ситуацію 2002-го з Миколою Мельниченком. СПУ Олександра Мороза внесла його до своїх списків під номером 15. Однак ЦВК не зареєструвала пана Миколу. Втім, це лише спогади, які до теми жіноцтва в політиці не мають відношення.
Раїса Богатирьова
Попри не надто велику публічність, гуманітарний віце-прем'єр уряду і водночас міністр охорони здоров'я залишається чи не найпотужнішою постаттю у владі.
Нещодавно розпочався новий етап її політичної кар'єри. Цікаво, що президентський указ про призначення пані Раїси в уряд побачив світ у... «день закоханих» — 14 лютого. Символізм цієї події в тому, що Богатирьова стала першою жінкою в кабінеті Миколи Азарова. Незважаючи на те, що за три дні цьому урядові виповниться два роки, досі тут спостерігався суцільний патріархат.
Показовою стала також реакція Прем'єр-міністра на це призначення. Микола Янович заявив, що радий появі в його команді жінки. Це притому, що торік, відповідаючи на запитання про відсутність в уряді представниць прекрасної статі, він заявляв діаметрально протилежне. Мовляв, проведення реформ — це не жіноча робота.
Узагалі Раїса Василівна — фахівець в медичній сфері і її нинішнє призначення, принаймні, значно логічніше за попереднє. Адже її чотирирічна робота на посаді секретаря Ради національної безпеки та оборони нічим особливим не запам'яталася. Хоч, на думку багатьох експертів, причина тут не лише в Богатирьовій. Просто сама РНБО останнім часом перестала бути впливовим органом, реанімувати яку під силу далеко не кожному.
Є такі політики, котрі вміють перебувати при владі... за будь-якої влади. Раїса Богатирьова — одна з таких. Вона чудово почувалася за президентства Леоніда Кучми як впливовий народний депутат у третьому і четвертому скликаннях, і міністр охорони здоров'я (від 1999-го до 2000-й рр.).
Після перемоги Віктора Ющенка вона певний час перебувала в опозиції. Втім, опозиційність Партії регіонів була специфічною і недовгою. Після парламентських виборів 2006-го ініційований Віктором Ющенком Універсал національної єдності повернув Віктора Януковича у прем'єрське крісло.
На дострокових парламентських виборах 2007 р. Богатирьова балотується від Партії регіонів під номером «2». Однак уже в грудні 2007-го стає секретарем РНБО. А заразом і головною противагою прем'єр-міністрові Юлії Тимошенко. За задумом Віктора Ющенка саме Радбез перетворився на такий собі «паралельний» Кабмін, що постійно критикував, доповнював і скасовував певні урядові рішення.
Наразі від неї знову багато очікують. Зокрема, кадрової «революції» в гуманітарній сфері. Слід зазначити, що навіть в опозиційному середовищі відвертого антагонізму до Богатирьової не спостерігається. Це дає підстави припустити: її кар'єра міцнішатиме й надалі.
Наталія Королевська
За вимушеної відсутності в активному політичному житті Юлії Тимошенко лаври першої опозиційної леді можуть дістатися саме Королевській. Особливо після її обрання головою дружньої «Батьківщині» соціал-демократичної партії (не плутати з СДПУ(о)!).
Конкурентом пані Наталі може стати хіба що Євгенія — донька Юлії Володимирівни. Однак опозиційні лідери, здається, залишили ідею ставити її на чолі свого потенційного об'єднаного списку. Принаймні Олександр Турчинов в одному з інтерв'ю наполягав, що прізвище «Тимошенко» жодним чином не може замінити саму Тимошенко.
А от Наталія Королевська — політик цілком самостійний. Звичайно, до Юлії Володимирівни їй ще далеко, але спробуймо порівняти деякі факти з поведінки обох політичних леді. Нині Наталія Королевська не робить гучних політичних заяв. Її козир — економічні викриття недолугої діяльності чинної влади. Королевська була однією з ключових активісток Податкового майдану, вона постійно відстоювала права афганців, особливо чорнобильців у їхній боротьбі за повернення пільг.
Так само і Юлія Тимошенко свого часу вибудовувала собі шлях до політичних вершин на економічній платформі. Як було сказано, вона немало зробила на посаді голови парламентського комітету з питань бюджету. Вона домоглася того, що на початку 2000-х років бодай частина коштів місцевих бюджетів залишалася на місцях, а не масово «викачувалася» до центру.
Наталію Королевську нерідко іменують «проектом» Банкової. Мовляв, її головне завдання — відтягувати голоси в того-таки БЮТу. Зараз про це мало хто пам'ятає, але під час президентських виборів 1999 року Юлія Тимошенко зовсім не критикувала Леоніда Кучму. До виборчої кампанії критикувала, після своєї відставки з посади віце-прем'єра на початку 2001-го — скільки завгодно... А от на момент другого здобуття Леонідом Даниловичем президентських регалій його для неї ніби не існувало. Навряд чи це випадковість. От і маємо певну аналогію в поведінці двох опозиціонерок.
Та й вік Наталії Королевської нині приблизно такий самий, як був у Юлії Тимошенко, коли вона почала підкорювати політичні вершини. Так що цілком імовірно, що в пані Наталі непогане політичне майбутнє. Звісно, якщо усе складеться належно.
Ірина Акімова
Після відставки Андрія Клюєва з посади першого віце-прем'єр-міністра на вакантне місце дехто з політологів «сватав» Ірину Акімову. І навіть попри те, що «двобій» за це крісло вона програла Валерію Хорошковському, Акімова залишається впливовою постаттю в оточенні Президента.
Достатньо навести той факт, що більшість економічних ініціатив, котрі виходять зі стін президентської Адміністрації, так чи інакше не минають пані Ірину. Аудієнції в неї намагаються домогтися й парламентські лобісти, коли виникає потреба особливо подбати про певну галузь.
Варто наголосити, що перебуваючи в опозиції, тодішній народний депутат Акімова була однією з тих, хто подавав найбільшу кількість законопроектів і намагався їх обґрунтовувати. Серед чинної влади таких персоналій зараз небагато.
* * *
Звичайно, в українській політиці ще чимало жінок, котрі мають певний вплив і продовжують свою кар'єру. Проте ми не ставили за мету перелічити усіх. Наш сьогоднішній текст — лише невелика замальовка, що зайвий раз доводить: є випадки, коли жінки спроможні досягати в політиці неабияких вершин. Отже, вітаємо їх усіх зі святом і зичимо подальших кар'єрних злетів. Звісно ж, задля високих державних інтересів.
Анастасія ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ЖІНКИ-МІЛІЦІОНЕРИ — СПРАВЖНІ «ПРОФІ»
назад »»»