ПОПЕРЕДНЄ УВ'ЯЗНЕННЯ — НЕ КАРА
Законодавство про попереднє ув'язнення потребує негайних і якісних змін, адже низка його положень не відповідає міжнародним стандартам у сфері прав людини. До Верховної Ради надійшов проект закону, спрямований на гуманізацію згаданого нормативного документа, поліпшення становища осіб, узятих під варту, та лібералізацію режиму для них.
Забута презумпція
Україна — серед лідерів за кількістю осіб, які щороку проходять через систему попереднього ув'язнення. А деякі вітчизняні суди встановили в 2010-му сумний рекорд — стовідсотково задовольнили подання слідчих про взяття під варту (Конотопський суд Сумської області, Артемівський Луганської та Харківський райсуд Харківської області). На цьому нещодавно наголосив очільник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента Андрій Портнов.
Водночас норми чинного законодавства, які регулюють умови тримання ув'язнених, не повною мірою відповідають вимогам міжнародних договорів, ратифікованих нашою країною. Це засвідчили і експерти Ради Європи, які провели дослідження в цій сфері та зробили висновок: система попереднього ув'язнення потребує суттєвого реформування. Кроком у цьому напрямі може стати законопроект, який нині перебуває на розгляді в парламенті.
Певно, головним недоліком Закону «Про попереднє ув'язнення» є те, що він фактично ігнорує презумпцію невинуватості, закріплену в Конституції. Нагадаємо, в ст. 62 зазначено: особа вважається невинуватою і її не може бути покарано, поки її вину не буде доведено.
Проте в чинному законі встановлено такі обмеження, які неможливо пояснити, виходячи зі згаданого принципу. Зокрема, суворо обмежено право на побачення з родичами. Його можуть надавати раз на місяць, а тривалість визначена в межах від однієї до чотирьох годин. Це невиправдано жорстке позбавлення контактів із близькими людьми, ідеться у висновку, який надало до законопроекту Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради. Це також обмежує право на захист, адже адвоката зазвичай знаходять родичі ув'язненого, вони оплачують його послуги, а в разі потреби шукають йому заміну.
Виходячи з цих аргументів, а також ураховуючи положення «Європейських пенітенціарних правил», необхідно розширити права на побачення і дозволити їх у межах, які не перешкоджають слідству і не порушують роботу установ попереднього ув'язнення.
Проблеми є із забезпеченням охорони здоров'я в цій системі. У звітах Європейського комітету з питань запобігання катуванням перелічено такі основні недоліки: неналежні умови, що призводять до поширення інфекційних хвороб, зокрема туберкульозу, брак необхідних ліків, неукомплектованість штату медиків, їх нестача, унаслідок чого огляд узятих під варту проводять нерегулярно. Це унеможливлює виявлення, діагностування і профілактику захворювань.
Ще одну проблему виявлено під час моніторингу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Правоохоронці та судді зволікають з наданням дозволів на вивезення хворих ув'язнених на обстеження та операції до медичних закладів МОЗ. Навіть за наявності дозволів таких осіб часто не конвоюють до лікувальних установ. Слідчі роблять це, аби примусити хворих дати потрібну інформацію. Таким чином попереднє ув'язнення може перетворитися для них на смертну кару.
Слідчий ігнорував висновки професора
У щорічній доповіді Омбудсмана наведено кричущий приклад такого нелюдського поводження. Слідчий прокуратури Києва Г. Рибка протягом року відмовляв 40-річній Ганні Афанасьєвій, яку утримували в столичному слідчому ізоляторі, в обстеженні та лікуванні в онкоцентрі. При цьому він ігнорував висновки доктора медичних наук, професора Авраменка, лікарів інших медичних закладів (у тому числі й СІЗО) про те, що хвора потребує невідкладного хірургічного втручання.
Ситуацію удалося владнати лише після звернення Омбудсмана до Генерального прокурора та міністра внутрішніх справ. Уповноважений вважає неприпустимим, що хвору людину ставлять в залежність від осіб, які навіть не мають медичної освіти. На думку Омбудсмана, направляти хворих до лікувальних установ повинні винятково підрозділи Державної пенітенціарної служби, а слідчих мають письмово про це повідомляти.
Незрозумілим назвав положення про тривалість щоденної прогулянки (вона становить годину) директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов. Адже кількість осіб у багатьох камерах СІЗО надмірна, не всі вони мають власні ліжка. Тож така скупченість протягом тривалого часу на невеликій території створює антисанітарні умови та посилює небезпеку заразитися тяжкими інфекційними хворобами.
Чинним законодавством не передбачено надання взятим під варту можливості отримувати інформацію про події в суспільстві, державі та світі, а це теж обмеження їхніх прав.
«Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими» вимагають, щоб вони мали змогу звертатися з проханням або подавати скарги до центральної в'язничної адміністрації, суду або інших відповідних органів. Однак особам, узятим під варту, не надають допомогу при складанні звернень, заяв і скарг, тому в більшості випадків з їхнього змісту не можна дійти однозначного висновку, чого саме бажає заявник. Не завжди він обізнаний, кому слід адресувати своє послання. Як наслідок, звернення не буде розглянуто або не дійде до потрібного адресата. Тому для запобігання дискримінації, забезпечення принципу рівності перед законом і презумпції невинуватості слід законодавчо закріпити обов'язок посадових осіб установ попереднього ув'язнення надавати своїм підопічним кваліфіковану допомогу в складанні звернень, ідеться в пояснювальній записці до згаданого законопроекту.
Варто було б унести зміни й до деяких інших положень Закону «Про попереднє ув'язнення», вважає голова центру «Адвокатське коло» Станіслав Голобородько. Так, у ньому про презумпцію невинуватості навіть не згадують, тож природно немає розмежування між обвинуваченими і засудженими. Режимні обмеження щодо осіб, яких суд ще не визнав винними, мало відрізняються від обмежень для тих, стосовно котрих вирок набрав чинності.
У ст.15 згаданого нормативно-правового документа передбачено покарання взятих під варту осіб, але нічого не сказано про механізм оскарження покарань. Тобто закріплена абсолютна залежність ще не визнаної винною людини від слідства і персоналу місць позбавлення волі. Настав час прибрати закладену на законодавчому рівні жорстокість умов тримання. Адже попереднє ув'язнення — не покарання, а, як сказано в ч.1 ст. 148 Кримінально-процесуального кодексу, запобіжний захід, який застосовують, щоб запобігти спробам ухилитися від слідства або суду, перешкодити встановленню істини, чи продовжити злочинну діяльність.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- МІЛІЦІЯ ПОРУШУЄ ПРАВО ВЛАСНОСТІ
- ОМБУДСМАНА ОБИРАТИМУТЬ 13 БЕРЕЗНЯ
назад »»»