ДО ЄЛИСЕЙСЬКОГО ПАЛАЦУ НА СКУТЕРІ
«Ви мрієте про президентські вибори?» — минулої весни запитав ведучий французьких теленовин Франсуа Олланда. Політик відповів, трохи знітившись: «Я не від того, щоб тільки мріяти. Сподіваюся коли-небудь разом із французами вимріяти спільний проект майбутнього. Я відчуваю себе покликаним змінити нинішній стан країни у 2012 році».
Коли у березні 2011-го французи почули ці слова, то були здивовані. По-перше, Олланд не мав можливості брати участь у виборах, бо кандидатом від Соціалістичної партії вважався Домінік Стросс-Кан, якому прогнозували впевнену перемогу над чинним президентом Ніколя Саркозі. По-друге, Олланд змінив зовнішній вигляд: схуд на 10 кг і почав носити костюми з чітко окресленою талією. Раніше веселий і схильний до жартів, він раптом став серйозний і стриманий. І все для того, аби співвітчизники повірили, що політик, який все життя провів у другому ешелоні, — презентабельний і здатний виконувати обов'язки президента.
Олланд мріяв, як і кожний французький політик, про Єлисейський палац, але не всі мрії збуваються. Коли у травні 2011 р. Стросс-Кана затримали у Нью-Йорку за звинуваченням у зґвалтуванні готельної покоївки, Олланд опинився на його місці в опитуваннях громадської думки. У жовтні він переконливо виграв праймериз у Соціалістичній партії, перемігши голову партії Мартіну Обрі й матір своїх чотирьох дітей Сеголен Руаяль.
Минуло півроку після інтерв'ю у березні 2011 року, і Олланд став не тільки кандидатом у президенти, а й фаворитом квітневих виборів. Нині, згідно з опитуваннями, він у другому турі може перемогти Саркозі з різницею 10–16 відсотків.
Це будуть, мабуть, найцікавіші вибори останніх десятиліть. Друга за величиною країна в Європі вибирає президента в розпал кризи єврозони і економічного спаду, коли у Франції рекордне безробіття, під загрозою зниження кредитного рейтингу і явно слабне її позиція у Євросоюзі. Переобрання чинного президента під великим питанням, а його найбільшим конкурентом є політик без досвіду роботи в уряді й маловідомий за кордоном. Французи нібито готові на ризикований експеримент — таким є відчай після чотирьох років правління Ніколя Саркозі.
Олланду 57 років, із яких 32 він провів у французькій політиці. Батько Олланда, лікар-отоларинголог, під час окупації був прихильником колабораціоністського уряду Віші, а після війни брав участь у місцевих виборах за списками крайніх правих партій. Мати симпатизувала лівим, але задля чоловіка не акцентувала їх. Франсуа з початкових класів навчався у невеликій католицькій школі-інтернаті.
Учився добре і після закінчення школи вступив до Національної школи адміністрації в Парижі, знаменитої ENA, «фабрики» французьких політиків і високопоставлених чиновників. Паралельно вивчав політичні науки та управління. В ENA він зустрів майбутнього прем'єр-міністра Домініка де Вільпена і Сеголен Руаяль, майбутню кандидатку від Соціалістичної партії у президенти, з якою проживе наступні 30 років життя.
Під час навчання Руаяль вирізнялася своєю красою і стриманою вдачею, через що товариський веселун Олланд називав її «брилою льоду». Це не завадило їм стати парою, бо поєднала їх любов до політики, і вона їх згодом розлучила.
Олланд був надто молодий, щоб брати участь у травневих студентських протестах 1968-го, і до соціалістів його привело захоплення Франсуа Міттераном, коли наприкінці 70-х років той став біля керма Соціалістичної партії. У 1981 р. Міттеран став першим і поки єдиним лівим президентом П'ятої республіки, а Олланд і Руаяль опинилися в Єлисейському палаці як неформальні радники відомого економіста Жака Атталі, правої руки Міттерана. Як і належить подружжю лівих поглядів, вони не формалізували своїх стосунків, хоч мають четверо дітей: Томаса (зараз 27 років), Клеменса (26), Жюльєна (24), Флору (19).
Проте їхні шляхи почали розходитися. Амбітна Руаяль швидко досягла успіху, чого ніяк не вдавалося Олланду: у 1992-му вона стала міністром охорони навколишнього середовища в уряді П'єра Береговуа, останньому соціалістичному кабінеті міністрів за президентства Міттерана. Тим часом її чоловік робив кар'єру у партії. Коли через п'ять років прем'єр-міністром став Ліонель Жоспен, Олланд змінив його на посаді першого секретаря Соціалістичної партії.
Підсумок 11 років його головування виглядав блідо. Соціалісти застрягли в болоті нескінченних внутрішніх битв. Олланд виявився нездатним реформувати партійні структури, провести глибоку програмну дискусію. Через це французькі ліві досі не перейшли від соціалізму до соціал-демократії. І найважчий докір: перший секретар толерантно ставився до корупції місцевих партійних бонз-соціалістів, ігнорував інформацію про сексуальне використання жінок Стросс-Каном.
Екс-подруга його життя Сеголен Руаяль у 2007-му виграла партійну номінацію на президентські вибори, хоч Олланд рекомендував їй не вступати у боротьбу проти Саркозі та відмовився керувати її кампанією. Руаяль програла, і відразу після виборів оголосила про своє розлучення. «Я дала йому свободу», — сказала вона. Проте зробила це, плануючи сісти у його крісло і знову брати участь у президентських виборах 2012 року.
Одначе Соціалістичну партію очолила Мартіна Обрі, а новим кандидатом у президенти став Домінік Стросс-Кан. Олланд зникає з обрію, а Саркозі протягом трьох років ефективно нищить довіру французів до себе, і вони починають все прихильніше дивитися в бік соціалістів. Президент втрачає популярність, а глава МВФ постійно світиться у засобах масової інформації й підігріває надії французів на його повернення до Франції.
Тому ніхто так і не зрозумів, для чого навесні 2011 року Олланд починає передвиборчу кампанію у французькій провінції. Напевно, розраховував на міністерський портфель, тому що крісло прем'єр-міністра забито для Обрі. Але для чого тоді він так схуд?
Поки партійні «слони» у столиці очікують від Стросс-Кана оголошення про старт у президентській кампанії, Олланд їздить малими містами, спілкуючись з виборцями та переконуючи активістів. Людям цікаві зміни, які сталися з ним, і він підкуповує їх звичайною поведінкою — не скоробагатько і не гіперактивний, як Саркозі, не закоханий в себе та предмети розкоші, як Стросс-Кан. Коли останній вчинив політичне самогубство, «слони» з подивом дивилися на опитування: Олланд на чолі соціалістів і у другому турі перемагає Саркозі. Депутат із Коррез, який їздить на скутері по Парижу, стане президентом Франції?
Саркозі розуміє, що французи не люблять його, тому робив ставку на компетентність. В умовах кризи Франція потребує «керманича у бурхливому морі», переконують його прихильники, а не «капітана водного велосипеда», як назвав Олланда один із лідерів крайніх лівих. Прибічники президента обізвали його Бабаром по імені безпорадного короля слонів із французької казки.
Саркозі максимально відтягував оголошення про старт у президентських виборах, розпочавши офіційну кампанію наприкінці лютого, щоб у міру можливості відкласти конфронтацію з Олландом, а самому перебувати у блиску посади президента. Перший тур виборів — 22 квітня.
Щоб перемогти на виборах, Олланд повинен пройти до другого туру, а в першому його головним конкурентом буде Марін Ле Пен. Її батько вже раз вибив кандидата соціалістів у першому турі, а дочка в опитуваннях громадської думки перебуває вище, ніж у свій час був її батько на тій же стадії кампанії. Якби їй вдалося обійти Олланда, Саркозі мав би повторну каденцію в кишені.
На боці пані Ле Пен євроскептичний електорат. Як і належить популістові, вона вимагає виходу Франції із зони євро. Олланд, у свою чергу, несе тавро євроентузіаста — свого часу він очолював кампанію на підтримку конституційного договору, але у 2005-му французи проголосували на референдумі проти.
Гасло кампанії — «Здійснимо французькі мрії», але поки Олланд це зробить, він мусить відновити контроль за своєю партією. На парламентських виборах, які відбудуться разом із президентськими, соціалісти вступили в союз із «зеленими», мимоволі погоджуючись на закриття 24 із 58 атомних електростанцій і відмовляючись від будівництва реактора третього покоління.
Саркозі відразу закинув Олланду, що той хоче знищити один із ключових секторів економіки, пообіцяв атомним енергетикам, що захистить їхні робочі місця. Справжньою перевіркою сили Олланда буде не програма, а віра французів у його рецепти на подолання кризи єврозони, безробіття та економічного спаду, який почався у Франції. Пороху не винайде, але і пустих обіцянок давати не може, бо державна скарбниця порожня, і треба переконати французів у необхідності неминучих жертв.
Олланд намагається подати себе виборцям як другого Міттерана, але має бути обережним, щоб не розділити долю Жоспена. Та якщо вийде у другий тур і не скомпрометується, Саркозі буде важко його перемогти. Обох претендентів поєднує не найвищий зріст. Але коли президент (170 см) бере це близько до серця і носить туфлі на високих підборах, а дружину змушує ходити на низьких, то Олланд (173 см) кепкує зі свого зросту. Він говорить, що має низький центр ваги, тому його важче перевернути. Чи це так, дізнаємося після виборів.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- КЛЮЧ ВІД ТЕГЕРАНА — В ДАМАСКУ?
назад »»»