АРОМАТ ГАЗУ
Україна увійшла у 2012 рік з ціною на «блакитне» паливо 416 дол. за тисячу кубів. Чи то зорі не сприяли українським переговорникам у їхній меті, чи то неприйнятні вимоги стратегічного партнера, які, за оцінкою нашого прем'єра, межують із загрозою національному суверенітетові. Утім, ще не всі аргументи вичерпані. Виснажливий діалог буде поновлено.
Формальним результатом першого в цьому році раунду газових перемовин стала констатація того, що вони пройшли у конструктивному руслі. Сторони домовилися продовжити їх до повної реалізації принципових домовленостей, досягнутих керівництвом двох країн. А наслідком відсутності результату можна вважати засідання Ради національної безпеки і оборони.
Ціна на газ «косить» українську економіку, проблема газопостачання та ціни на природний газ перетворилася на гальмо соціально-економічного розвитку країни, констатував глава держави. Невирішеність газових питань становить реальну загрозу національній безпеці. Тож треба дати адекватну відповідь на це питання. Відповідь проста — затягнути газовий пасок: шукати нові шляхи постачання «блакитного» палива з інших країн, більше добувати вугілля і власного газу, запроваджувати енергоощадливу техніку, використовувати альтернативні джерела енергії.
Надмірні апетити
Газовий діалог між Києвом і Москвою триває з минулого літа, проте досі не приніс жодних конкретних домовленостей. Причина цього — жорстка позиція Росії, яка в обмін на знижку газової ціни вимагає від Києва значних поступок. Зрозуміти причини невдач можна, ознайомившись з проектами угод, які мали бути ухвалені на зміну чинним газовим контрактам. Згідно з ними, передбачалося створення двох паритетних спільних підприємств. Перше мало отримати у власність українську газотранспортну систему. Згодом «Нафтогаз» і «Газпром» планували визначити умови участі у СП європейської компанії або групи компаній.
При позитивному вирішенні частка третього партнера мала становити 33%. Аналогічний пакет залишався у власності «Газпрому», Україна отримала б 34% акцій консорціуму. За другим СП закріплювалися монопольні права на імпорт газу в нашу країну, а також закупівля сировини у видобувних підприємствах з держчасткою понад 50%.
Цьому СП також планувалося передати виключні права на продаж газу внутрішнім споживачам. І ще диспетчерські функції з його розподілу. Для цього «Нафтогаз» мав унести до капіталу СП усі активи з постачання «блакитного» палива та газифікації. Передбачалося, що частка «Газпрому» в СП не мала бути меншою, ніж 50%. Згідно з проектом угод «Газпром» також отримував право оплачувати частки в СП не лише грошовими коштами, а й майном, у тому числі власними акціями.
Оприлюднений проект газових угод був попередньо погоджений з українськими переговорниками, але документи свідчили про відсутність паритету між двома сторонами. Очевидно, що в разі їх підписання наша країна заплатила б надто високу ціну за дешевий російський газ. Підтвердженням цьому є положення проекту угод, які містять зобов'язання України. У їх числі — невтручання наших державних органів у процес визначення тарифів на транзит газу через територію України, гарантування повного захисту безпеки інвестицій «Газпрому», а також недоторканності власності, внесеної до статутного фонду спільних підприємств. Проект також припускає відмову українських органів від преференцій в управлінні спільними підприємствами.
Документ страхував «Газпром» від можливого введення на території України правил Третього енергетичного пакета ЄС. Тобто СП мали зберегти право поєднувати функції з видобутку, транспортування та розподілу газу. При цьому документ не містив гарантій від «Газпрому» щодо транзиту певних обсягів газу через територію України, а також чітких зобов'язань щодо інвестицій в українську ГТС.
Надмірні апетити «Газпрому» і жорстка позиція російського керівництва призвели до того, що Президент України відмовився санкціонувати підписання газової угоди в такому вигляді. Глухий кут, у який зайшов переговорний процес, підштовхнув Україну до невиконання положень чинних газових контрактів. Відповідно до заяви міністра енергетики Ю. Бойка, наша країна цьогоріч зменшує відбір російського газу до 27 млрд кубів. «Нафтогаз» у перших числах січня розпочав реалізацію цього плану. Щодобовий відбір російського газу зменшився втричі, але вдвічі зросли обсяги відбору з підземних газосховищ.
Експерти кажуть, що Київ свідомо провокує «Газпром» на звернення до Стокгольмського арбітражу. У разі, якщо сторонам не вдасться домовитися за столом переговорів, Київ готовий надати свої аргументи щодо несправедливих цін на російський газ для України, тобто подати зустрічний позов. Але закритість аргументної бази, якою керуються наші переговорники, роблять надто складними реалістичні прогнози результатів арбітражного розгляду у Стокгольмі.
Україні не варто очікувати конкретних результатів на газових переговорах до завершення президентських виборів у Росії, вважають аналітики. І пояснюють: у процесі газових перемовин кандидат у президенти В. Путін демонструє стійкість та нібито захищає інтереси Росії. Якщо він піде на поступки Україні у газових питаннях, його опоненти скористаються цим і висуватимуть звинувачення. Та це лише до 4 березня — дати російських виборів. Далі можливі варіанти для російського лідера. Для його українського колеги політична нестабільність тією датою не завершується, а триватиме щонайменше до осені. З усіма наслідками, коли будь-який некоректний політичний, економічний, геополітичний рух різко критикуватиметься опонентами і прискіпливо оцінюватиметься виборцями.
Курс на консорціум
Глава уряду М. Азаров заявляє, що нинішня влада не збирається здавати національні інтереси, тому так важко йдуть газові переговори з Росією. Але без створення тристороннього консорціуму з управління нашою ГТС, до якого входила б Росія (власник газу), Європа (споживач), Україна (транзитер) не обійтись. Аби утримувати вітчизняну ГТС, необхідні колосальні кошти. Вона була побудована для транспортування 150 млрд кубів газу до Європи. Якщо працюватиме з меншою потужністю, завдаватиме збитки країні.
Про газотранспортний консорціум, який би дозволив забезпечити стабільне постачання газу до Європи, говорив Президент України на економічному форумі в Давосі. Спільне управління українською ГТС на взаємовигідних умовах підвищить її технічну надійність і полегшить пошук ресурсів для її модернізації (для цього потрібно 5–7 млрд дол.). Про консорціум В. Янукович говорив і в Мюнхені з держсекретарем США Хілларі Клінтон та представниками німецького бізнесу. І тамтешні банкіри виявили бажання взяти участь у процесі створення такого консорціуму.
Як відомо, ідея створення консорціуму з управління вітчизняною ГТС з'явилася після переговорів керівників України, Росії та Німеччини ще у 2000 році. Однак єдиним прогресом за час, що минув, можна назвати заснування у Києві товариства з обмеженою відповідальністю — Міжнародної компанії з управління та модернізації української ГТС. «Газпром» та «Нафтогаз» порівну розділили контроль над СП. Про третього європейського учасника консорціуму Україна та Росія воліли не згадувати до останнього часу. Це й зрозуміло, адже Росія не приховувала прагнення закріпити одноосібний контроль за транзитними шляхами, якими постачається газ до країн Західної Європи. А Україна протягом тривалого часу намагалася не дратувати стратегічного партнера, розуміючи всю небезпеку допуску «Газпрому» до транзитної труби.
Один із авторів ідеї консорціуму, колишній президент України Л. Кучма волів обмежити компетенцію СП будівництвом газопроводів. На жаль, за час існування СП «Газпром» і «Нафтогаз» так і не розпочали реалізацію першого і єдиного проекту — будівництва 240 км газогону «Богородчани — Ужгород». Він дозволив би розширити пропускну здатність української труби у вузькому місці — Карпатських горах. Про консорціум знову заговорили у минулому році в контексті переговорів з Росією про зниження ціни на газ.
Зрозумівши вразливість української переговорної позиції, Москва вперто наполягає на отриманні контрольного пакета акцій у консорціумі. Жорстка позиція російської сторони продемонструвала Києву реальні можливості втрати контролю над останнім стратегічним об'єктом, що одночасно має велике політичне значення. Україна таки має намір залучити до консорціуму третю європейську сторону. Після заяв міністра енергетики Ю. Бойка про оголошення тендера на оцінку ГТС «Нафтогаз» почав шукати оцінювача, який має визначити вартість української труби.
Тристоронній консорціум за участі великої європейської компанії — споживача російського газу відповідав би стратегічним інтересам України. Однак для його створення у тристоронньому форматі потрібні не лише заяви енергетичного блоку уряду про наміри, а реальна робота, спрямована на інтеграцію до європейського енергетичного простору. Україна вже протягом року є членом Європейського енергетичного співтовариства. Однак фактично не виконала його вимог, які передбачає так званий Другий енергетичний пакет ЄС. Згідно з ними, продавець газу не може одночасно займатися його транспортуванням, що унеможливить дискримінацію споживача.
Зрозуміло, за таких умов «Газпром» не має права претендувати на участь у газотранспортному консорціумі. А інтеграція України до європейського енергетичного простору дозволила б укладати європейським покупцям російського газу угоди на українсько-російському кордоні. У такому разі наша країна отримувала б повноцінний доступ до європейських газових бірж і можливість одержувати газ з багатьох джерел, зокрема шляхом заміщення російських поставок.
Реальні реформи українського газового сектора могли б дати серйозні аргументи українським переговорникам під час діалогу з «Газпромом». Однак до її реалізації чиновники підійшли лише на папері. Хоч як дивно це виглядає, але в середині січня не Україна, яка передусім була б зацікавлена в участі європейської сторони у СП, а Єврокомісія спрямувала до Києва і Москви офіційні листи з пропозицією розпочати переговори. У Києві відповіли «так», Москва навряд чи була у захваті від цієї пропозиції.
Найближчі місяці стануть вирішальними для майбутнього вітчизняної магістральної труби. І добре було б, якби питання про створення газотранспортного консорціуму вирішували окремо від зменшення ціни на російський газ. Набагато більше, ніж участь європейської компанії у тристоронньому консорціумі, Україні потрібний перехід газового сектора на європейські рейки. Лише так Україна зможе забезпечити довге життя власній магістральній трубі.
Росія, здається, не проти допомогти Україні, але так, як може чи, точніше, звикла. Прем'єр-міністр В. Путін на початку лютого доручив «Газпрому» допомогти нашій країні задовольнити потреби в російському газі, які, з огляду на холоди, дещо зросли. Щоправда, за кілька днів до цього один із керівників «Газпрому» пояснював скорочення транспортування газу в Європу за старою звичкою, звинувативши Україну в тому, що вона, сидячи на транзитній трубі, відбирає газ у значно більших за контрактовані обсягах. Про вихід за рамки контракту говорив і В. Путін.
Наш міністр енергетики наполегливо доводив, що європейські країни отримують менше природного газу, бо російський «Газпром» зменшив його постачання. «Нафтогаз» також спростовував звинувачення росіян, пояснюючи, що збільшені обсяги споживання «блакитного» палива в Україні, пов'язані зі значними морозами, компенсуються тільки за рахунок відбору газу з підземних сховищ. Нашу правоту підтвердили австрійські партнери «Газпрому», які заявили, що російський монополіст на третину скоротив обсяги постачання газу до Австрії і навіть заздалегідь попередив про це.
Нові тарифи— не за горами
Цей не новий українсько-російський обмін звинуваченнями та спростуваннями зайвий раз показав, який партнерський дух панує на українсько-російських газових переговорах. І як довго можна чекати від сусідів справедливої ціни на газ, що залишає на порядку денному і питання зростання цін на газ для наших громадян. Українська влада, як відомо, запевняла, що зростання газових тарифів цьогоріч не буде. А ще заявляла, що сподівається на порозуміння з МВФ у питанні тарифоутворення. Фонд може й розуміє, але кредитів поки що не дає.
Тож експерти дотримуються думки, що цьогоріч владі таки доведеться піти на непопулярні кроки й підвищити ціни на газ для населення. Щоправда, вони припускають, що станеться це лише після парламентських виборів. Заради прихильності електорату влада намагатиметься відкладати це болюче для українців рішення.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»