МОНТІ ПЕРЕБУДОВУЄ ІТАЛІЮ
Маріо Монті править Італією лише із середини листопада, а його вже проголошено рятівником не тільки Італії, а й світу.
28 січня у паризькому палаці Lassay Монті отримав престижну нагороду «Європеєць року». Британська газета «Файненшел Таймс» написала, що завдяки Монті Італія повернулася на світову політичну сцену, стаття, присвячена професору, вийшла під заголовком «Європа спирається на плечі Монті», а The Economist порівняв його із «залізною леді» Маргарет Тетчер.
Йому розсипають похвали чиновники ЄС, президент Барак Обама і канцлер Ангела Меркель. Учасники економічного форуму в Давосі одностайно погодилися, що Монті змінює образ Італії. Навіть Папа Бенедикт XVI, приймаючи Монті з делегацією на аудієнції, сказав: «Ви добре почали, тим більше, що ситуація вкрай важка, майже безнадійна».
У країні, яка все більше відчуває на власній шкірі наслідки реформ Монті зі скорочення бюджетних витрат, італійці, з одного боку, протестують і страйкують, а з іншого — готові підтримати його на виборах. Опитування, проведене наприкінці січня, показало, що майже 70% традиційно лівих виборців бачать професора на посаді прем'єр-міністра. Ідентичну позицію займають 60% прихильників християнсько-демократичного «Союзу центру». Аж 32% прихильників донедавна правлячої коаліції «Народної свободи» Сильвіо Берлусконі і «Північної ліги» Умберто Боссі також симпатизують Монті. Разом це набагато більше половини голосів виборців.
Що ж такого зробив Монті — тихий, скромний, літній чоловік, який уникає зайвого розголосу та медіа, чим заслужив такий значний кредит довіри? Адже він підвищив пенсійний вік до 67 років для чоловіків і жінок, збільшив податки (ПДВ на 2%) і акциз. А за бензин та електрику італійці зараз платять найбільше у Європі.
Ці кроки, разом зі скороченням бюджетних витрат, додатково принесуть у державну скарбницю 33 мільярди євро, плюс 48 мільярдів завдяки закону про скорочення бюджетних витрат, ухваленого ще урядом Сильвіо Берлусконі, дозволять Італії до кінця наступного року нарешті не витрачати більше грошей, ніж вона збирає у скарбницю.
Монті здійснює важку роботу зі створення фундаменту для будівництва ефективної правової держави, в якій компетентність, конкуренція, повага до законів і безумовна сплата податків перестануть бути чужими для суспільства поняттями. Також тривають переговори з профспілками про лібералізацію трудового законодавства.
Монті вступив у найважчий бій — з багатомільйонною армією шахраїв, які доять державу несплатою податків, махінаціями з пенсіями і нелегальною працею. Враховуючи жахливі обсяги цих патологій, Монті замахнувся на справжню соціальну революцію, яка, щоб стати успішною, не може полягати лише в суворому дотриманні законів, правил і контролі. Ця революція, як люблять нині писати публіцисти, повинна глибоко «переорати» свідомість італійців.
Розпочавши реформування Італії та італійців, Монті вибрав політику дрібних кроків, а не великих соціальних програм. Він скасував регламентацію годин праці для магазинів (раніше суворі правила визначали кількість робочих годин на тиждень і навіть тривалість післяобідньої сієсти, а тепер, хто хоче, може торгувати цілодобово), скасовано мінімальні і максимальні тарифи на більшість послуг, у тому числі на юридичні, ухвалено рішення про видачу додаткових ліцензій таксистам. З одного боку, як хваляться його прибічники, прем'єр-міністр є реалістом і стратегічним генієм. А з іншого — це реальний доказ того, що в Італії потрібно змінювати абсолютно все.
Навряд чи кардинальні зміни відбудуться швидко, але Монті дав більшості його співвітчизників безцінну річ — надію на майбутнє і впевненість, що вони житимуть у нормальній державі. Нині йому вірять більше 60% італійців. Важливою гарантією кредиту довіри є діловий, сповнений довіри і шани до громадян, стиль Монті і його команди. Прем'єр у відповідь на похвали заявив, що вони надто перебільшені.
Італійці давно не бачили і не чули подібного. Протягом багатьох років вони знали хвалька і фанфарона Берлусконі, з дворічною перервою на жалі безпорадного Романо Проді. Зараз італійці живуть в іншому світі. З перших шпальт газет зникли повідомлення про ганебні вчинки глави уряду і переповнені отрутою філіппіки опозиції. Їх замінили може і нудні, але інформативні графіки, розрахунки та обговорення наступних кроків і планів уряду Монті. З телебачення — обличчя політиків. У публіцистичних програмах професори на міністерських посадах терпляче пояснюють, що і як вони збираються змінювати.
Важливим джерелом популярності Монті є також час, неприхильність, часто і ненависть італійців до всього дискредитованого політичного класу, який загнав Італію у глибоку кризу. Головним винуватцем вони вважають Берлусконі. Зрештою, ці настрої погіршуються з кожним тижнем, бо завдяки прокуратурі стають відомі громадськості зухвалі й цинічні корупційні скандали політиків. У цьому році набула розголосу крадіжка лівим сенатором з партійної каси 13 мільйонів євро і оборудка іншого політика — з партії Берлусконі, який, не маючи грошей, придбав половину будинку в Римі, щоб наступного дня продати за готівку із зиском 18 мільйонів євро.
Неприйняття італійцями політиків і довіра до Монті — це безцінний страховий поліс уряду в парламенті. Як Берлусконі, так і голова лівої Демократичної партії, мають у парламенті достатньо голосів, щоб у будь-який момент відправити Монті у відставку. Однак тоді відразу мають відбутися вибори, на яких народ виставить їм свій рахунок. Тому майже всі, за винятком парламентарів «Північної ліги», чемно голосують, як рекомендує прем'єр-міністр Монті.
Але, незважаючи на ці позитивні обставини, уряд Монті діє у вкрай важких умовах. Державний борг наближається до 2 трлн євро, або 120% ВВП, і навіть за сприятливих обставин буде збільшуватись ще майже два роки. Країна в рецесії, та витрати на обслуговування боргу зростають, погрожуючи Італії кредитним зашморгом, з якого вона не може виборсатися. Безробіття знову виросло — до рекордних 8,9%. Купівельна спроможність упала до рівня 1995 року.
Річна доповідь інституту Eurispes, який займається економічними і соціальними дослідженнями, показує, що минулорічний ВВП Італії становив 1540 мільярдів євро. Тіньова економіка становить 35% від цього ВВП — аж 540 мільярдів євро. Натомість ще 200 мільярдів додаткового ВВП виробила мафія.
Від сплати податків у 2011 році італійці приховали 250 мільярдів доходу, а 500 мільярдів сховали за кордоном. А ще корупція, яку Eurispes оцінив у 60 мільярдів євро, тобто по тисячі євро хабарів на рік на душу населення. З одного боку, італійці значно багатші, ніж свідчить тривожна статистика, а з іншого — вражаючий обсяг соціальної патології показує, наскільки важко буде Монті боротися з нею.
Як це відбувається у повсякденному житті, показав рейд податкової поліції на розкішний гірський курорт в Кортіна д'Ампеццо. 30 грудня 80 агентів перевірили 133 власників 251 розкішного позашляховика і виявили, що 12 із них протягом останніх років декларували відсутність доходів, а майже 50 осіб показали доходи пересічного перукаря. Решта автомобілів була зареєстрована на фірми. У підсумку, враховуючи вартість автомобілів, можна з упевненістю стверджувати, що не менше 100 з 251 власника позашляховиків є податковими шахраями.
Дивовижними стали результати перевірок 50 магазинів, бутиків і ресторанів. Агенти просто контролювали, щоб усі операції проходили через касу. Виявилося, що порівняно з попереднім днем оборот збільшився у три і навіть чотири рази! Висновок один: у контрольованих магазинах і ресторанах щонайменше три чверті трансакцій відбувалися поза офіційним обігом.
Не легше буде Монті лібералізувати Італію. Це видно на прикладі ситуації, в яку самі себе загнали італійські таксисти. Після Другої світової війни вони створили профспілки, які вже багато років диктують міській владі, скільки вона має видати ліцензій і якими мають бути тарифи на послуги. Тому в Італії мало таксі (у Римі близько семи тисяч). Переїзд коштує дуже дорого, а замовлень таксі на певну годину чи наступний день не існує. Не дивно, що ліцензії на таксі гарантують добрий заробіток і стали дефіцитним товаром. Таксисти, які з різних причин перестають займатися перевезеннями, продають ліцензії нелегально. Наприклад, у Флоренції за отримання ліцензії треба заплатити 300 тисяч євро, а в Римі — 200 тисяч.
Всі про це знали, в тому числі податківці, але ніхто і пальцем не поворухнув, щоб змінити ситуацію. Тепер, коли прем'єр-міністр Монті хоче дерегулювати ринок таксі, заметушилися водії, які заплатили за свої ліцензії і не зможуть їх продати. Вони блокували рух у Римі. Водії вантажівок, протестуючи проти підвищення цін на пальне, заблокували на кілька днів усю Італію. На захист своїх привілеїв збираються страйкувати фармацевти, власники автозаправок, адвокати і навіть кіоскери.
Надавши Монті звання «Європеєць року», редакція альманаху Trombinoscope зазначила, що Маріо Монті є «незвичайним італійцем». По-перше, концепція держави і суспільного ладу, яку реалізує Монті, зовсім не італійська. По-друге, він приречений боротися з італійським характером, а насправді стихією індивідуального і колективного егоїзму. Перед Монті стоїть надскладне завдання: він повинен практично будувати державу й суспільство заново.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- КИТАЙСЬКА ЕЛІТА: ДЕФІЦИТ РОЗУМІННЯ
назад »»»