АФГАНСЬКЕ «ПРОКЛЯТТЯ» ПАКИСТАНУ
Наближення весни, яка є традиційним сезоном фронтового наступу афганських талібів, а також президентська виборча кампанія у США, поетапне виведення військ НАТО з Афганістану стають загальним фоном для чергових спроб примирення ворогуючих сторін у цій багатостраждальній країні.
Офіційна влада Афганістану приєдналася до американських переговорів із талібами, які відбуваються у Катарі. Президент Афганістану Хамід Карзай запевнив, що готовий відмовитися від свого чергового переобрання, але лише на умовах досягнення загальнонаціонального примирення і створення коаліційного уряду.
Однак такий сценарій розгортання подій наразі видається фантастичним. Насамперед тому, що таліби вважають себе головним потенційним переможцем над інтервентами та не мають наміру ні з ким ділитися владою. Не в захваті від можливої коаліції з талібами представники узбеків і таджиків із півночі Афганістану. Вони з недовірою ставляться до пуштунів, які є кістяком особового складу руху «Талібан». Саме цей пуштунський фактор залучає до великої афганської суперечки Пакистан.
Якщо подивитися на карту Пакистану, ми не знайдемо «великого Пуштуністану», адже після проголошення пакистанської незалежності на цій території було створено провінції Північний і Південний Вазірістан та провінцію зі знайомою українському вухові назвою — Сват.
Ці території є оплотом «пакистанських талібів». Одначе правильніше називати їх прихильниками створення незалежної держави Пуштуністан. У разі такого розвитку подій від Пакистану відокремиться Белуджистан, Сінд, Пенджаб. Тобто пуштунське питання нині для країни (навіть більшою мірою, ніж для Афганістану) — проблема територіальної єдності.
Причому не треба забувати про наявність у Пакистану ядерної зброї. За цих обставин сценарій його територіального розпаду може стати кошмаром. Нестабільності ситуації додає слабкість центральної влади у країні. Президент Асіф Зардарі не користується великою підтримкою у суспільстві. Крім того, він має напружені відносини з військовими, які розглядають себе єдиними гарантами недопущення ісламістів до влади.
Асіф Зардарі змушений балансувати, аби утримати владу. Днями Пакистан відновив транзит вантажів НАТО до Афганістану. Аби задовольнити військових, стурбованих переозброєнням Індії, довелося оголосити про намір побудувати власний пакистанський атомний підводний човен.
Водночас Пакистан намагається розв'язати афганську проблему у регіональних рамках. Минулого тижня в Ісламабаді відбувся афгансько-пакистансько-іранський саміт. Пакистан обіцяв підтримати Іран у разі нападу на нього. Крім того, Пакистан, незважаючи на потужний тиск з боку США, не відмовився від купівлі іранських нафти і газу. Іран та Пакистан також запропонували вирішити афганську проблему без західного посередництва.
Такий підхід, зважаючи на присутність в Афганістані принаймні впродовж наступних двох років майже стотисячного військового контингенту Альянсу, видається нереалістичним. Проте суть проблеми у тому, що країни НАТО також не мають свого універсального рецепту вирішення афганського питання. Тому головними потенційними переможцями у цій ситуації є таліби, але їхнє ймовірне повернення до влади в Афганістані може остаточно дестабілізувати регіон і спровокувати нові, ще більш масштабні війни.
також у паперовій версії читайте:
- ПЕРЕМОГА ДЕМОКРАТІЇ
- ІРАНСЬКО-СИРІЙСЬКА ВІСЬ
- ІСЛАМІСТИ ЗАХОПЛЮЮТЬ ВЛАДУ
- РОСІЙСЬКА МОВА НЕ СТАЛА ОФІЦІЙНОЮ У ЛАТВІЇ
назад »»»