РОСІЯ В ОЧІКУВАННІ
Ніхто не сумнівається, що Володимир Путін виграє президентські вибори четвертого березня, але правити йому буде все складніше.
Ще кілька років тому оголеного торсу Путіна вистачало для проведення всієї виборчої кампанії. Нині його традиційні прийоми діалогу з суспільством втратили дієвість, а прем'єр утратив довіру багатьох громадян. Що ж сталося з національним лідером, який на власних плечах понад десять років тримав усю систему російської влади?
Державне телебачення допустило «прокол» щодо Путіна лише один раз. І тільки через недогляд і самовпевненість, бо хто у здоровому розумі міг подумати, що фанати такого жорстокого виду спорту, як бої без правил, улаштують обструкцію прем'єрові-дзюдоїсту, який ні на борцівському килимі, ні в політиці не визнає м'яких засобів взаємодії, компромісів і консенсусу, а віддає перевагу простій мові сили?
На хвилі підготовки до президентських виборів Путін хотів погрітись у тіні слави російського бійця без правил Олександра Ємельяненка, який переміг американського противника в двобої за якийсь там пояс якогось чемпіонату. Замість того прем'єр отримав удар по власній репутації — свист і крики незадоволення від публіки.
На перший погляд, ситуація банальна, але знакова і показова. Так само незграбним було пояснення прес-служби Путіна, що насправді глядачі освистували американського спортсмена. Ці прийоми не допомогли, Путіна знову «освистали» і у значно більшому масштабі. Під час парламентських виборів, на яких партія влади «Единая Россия» здобула «лише» 49,3% голосів, після чого росіяни почали протестувати проти виборчих фальшувань. Це сценарій, який не містився у жодній уяві влади.
Почалося від з'їзду «Единой России» в Лужниках, на якому президент Дмитро Медведєв висунув кандидатуру Путіна на весняні президентські вибори. Вже тоді було відомо, що парламентські вибори наприкінці минулого року стануть для правлячої партії неабияким викликом, але у перемозі Путіна ніхто не сумнівався. Власне, ця впевненість у неминучості повернення Володимира Володимировича викликала хвилю незадоволення. Потенціал беззаперечного національного лідера вичерпується, а Путін не звик до правління при підтримці набагато менше половини. Як зазначають політологи, проблема не у перемозі, а в ідейному лідерстві.
Володимир Путін прийшов до влади на хвилі другої чеченської війни, а обіцянка ефективної боротьби з кавказьким сепаратизмом мала велике значення для результатів президентських виборів у 2000 році. З прозахідного, принаймні за деклараціями, Путін швидко перетворився на захисника власного російського шляху і держави, що піднімається з колін перед Західною Європою і Америкою.
Суспільство захоплено зустріло бачення держави за Путіним, а нафтова кон'юнктура допомогла. Нафтовий бум забезпечив постійне надходження фінансів для зростаючих соціальних витрат. Ціною за соціальний спокій і безпеку став відступ від демократії, яка тільки-но почала народжуватись, але загалом це не обурювало росіян.
Хоч ніхто нічого не говорив уголос, обидві сторони розуміли, в чому полягала ця суспільна домовленість. Візерунок Путіна як державного діяча урізноманітнювали різні постановочні побутові сценки, у яких він був то войовничим мачо, то турботливим татусем, то він на полюванні у тайзі, а іншим разом із дітьми у садочку.
Нині ці прийоми вже не діють. «Консенсус, який Путін уклав із суспільством, розпадається. Раніше він міг порівнювати себе з Єльциним, тепер порівнює з самим собою, зі своєю версією з попередніх каденцій. Це порівняння не виглядає переконливо на його користь. Ще одне питання — ціна нафти. Якщо світова криза посилюватиметься, то надходження до бюджету знижуватимуться. Ця людина вже не може бути гарантом стабільності»,— заявила Лілія Шевцова, відомий аналітик з Фонду Карнегі. Дві каденції Путіна і одна Медведєва засвідчили, що радше йдеться про імітацію, ніж фактичну гарантію добробуту.
«Путін прагнутиме підвищити свою легітимність, ідучи на вибори, але очевидно, що результат буде протилежний від очікуваного. Всі бачать, що це вибори без вибору»,— переконує Шевцова.
Публіцист Іван Преображенський зауважує: «Найбільшою проблемою Путіна є, власне, брак легітимності. Раніше, навіть якщо результати фальшували, було відомо, що він і так виграв. Проте цього разу ніхто не вірить у перемогу у першому турі. Путін уперше буде Лукашенком. Для нашого апатичного, хоч і подразненого суспільства це не буде ключовим питанням. Зростання незадоволення можуть спричинити лише непопулярні реформи».
Незалежно від заяв Кремля, що Росія залишиться безпечним островом під час глобальної кризи, що насувається, падіння кон'юнктури у світі неминуче торкнеться і її. «Говорять, що економісти вже працюють над заощадженнями і скороченням соціальних витрат. Це буде неприємне завдання для нового уряду»,— вважає Преображенський.
Ознакою майбутньої бурі була скандальна відставка з уряду багаторічного міністра фінансів Олексія Кудріна. Щоб утекти з корабля, котрий тоне, він почав публічну суперечку з президентом. У Путіна не було іншого виходу, як відправити його у відставку, хоч він не хотів цього робити. Проблеми російської економіки незмінні багато десятиріч — вона застаріла, малопродуктивна і технологічно відстала. Економіка підтримується «на ходу» завдяки продажу сировини.
Що у такій ситуації може запропонувати новий-старий Путін? На думку Лілії Шевцової, влада може вдатися до перевірених методів. «Це повернення до конфронтаційної політики, залякування ракетами «Іскандер» у Калінінграді. Чергові концесії й «залицяння» влади до силових структур не можуть означати нічого доброго. Імовірний і силовий варіант, якщо дійде до радикалізації протестів»,— додає вона.
Про готовність влади до такого сценарію може свідчити стягування до Москви додаткових сил внутрішніх військ і поліції, коли демонстрації проти фальшування парламентських виборів набрали силу. Проте багатотисячний мітинг не так легко розігнати палицями, як кілька сотень демонстрантів. Тому після перших масових арештів поліція змінила стратегію і поводилась, як у демократичній державі (це слова демонстрантів), а провокатори з кремлівських молодіжних організацій зникли. Але чи надовго владі вистачить толерантності? Чи дозвіл на протести заспокоїть настрої й відвадить незадоволених від демонстрацій?
«Дорогий Володю! Арабська весна завітала у твої краї»,— написав у «Твіттері» нелюбимий у Москві сенатор Джон Маккейн, який свого часу говорив, що в очах Путіна бачить тільки три літери: КДБ. Цього разу Маккейн потрапив у чутливе місце, бо «арабська весна», як і раніше Помаранчева революція в Україні, налякала людей у Кремлі.
Частина експертів прогнозувала, що через відсутність кращих ідей на виборчу кампанію Путіна влада може скористатися ксенофобською риторикою. Ознакою такої можливості був вступ до лав «Единой России» колишнього посла при НАТО Дмитра Рогозіна, лідера націоналістичної партії «Отчизна». Зі зниженням популярності Володимира Володимировича еліти борються як можуть: за допомогою піару, сервільних медіа і мобілізації так званого адміністративного ресурсу.
Перед парламентськими виборами працівники бюджетної сфери масово брали відкріпні довідки для голосування поза місцем проживання, щоб брати участь у так званих каруселях, тобто багаторазовому голосуванні на різних виборчих дільницях. Молодіжні організації Кремля вивели людей на вулиці, щоб пояснити західним журналістам, чому РФ робить ставку на «Единую Россию», а Володимир Путін попереджав західні уряди щодо спроб спонсорування революції у РФ. «Віддайте свої юдині срібняки на боротьбу з кризою у власних країнах»,— заявляв він.
«Протести після виборів — це робота Америки»,— анітрохи не сумнівався прем'єр, коли вже перестав удавати, що жодних демонстрацій не було. Критика на адресу США стала для деяких людей сигналом. Опозиція його почула і за підтримки американського Держдепартаменту продовжує активно діяти,— обурювався Путін. І таки ефективно, бо через кілька днів замість показувати візит прем'єра до музею ім. Пушкіна телебачення давало реальні репортажі про протести опозиції.
Останні події у РФ показують не тільки кризу тандема Путін–Медведєв, а й всієї системи влади. Чи майбутній президент зможе відповісти на виклики? Коли передвиборча інтрига із заміною місць на найвищих посадах була оголошена, то піднялася хвиля песимістичних коментарів про нову «брежнєвізацію» Росії, адже 18-річний період правління генерального секретаря Леоніда Брежнєва небезпідставно назвали періодом застою.
Про те саме експерти попереджають і Путіна. У кращому разі, вважають вони, Росію чекає регрес через стагнацію. Зрештою, реальних ідей щодо політичного і економічного розвитку країни у владних колах немає. Проте все частіше чути голоси набагато песимістичніші, а може, реалістичніші. «Путін не досидить до кінця першого шестирічного терміну, криза влади накриє його набагато раніше»,— прогнозує Лілія Шевцова.
Така думка критичного щодо Кремля політолога — не дивина. Одначе ідентичні коментарі неофіційно висловлює чимало високопоставлених представників владної еліти. «Я неодноразово чув від своїх співрозмовників у Москві, що нинішній розклад не більш як на два-три роки»,— зазначає один із західних дипломатів. Уже сам факт, що російські політики дозволяють собі на таку щирість, багато говорить про поглиблення тріщин у московському моноліті. Володимир Володимирович міг би спробувати перекласти відповідальність за поразки на Медведєва, але навіть діти знають, хто насправді керував РФ останніми роками.
Існує також інший сценарій: Путін, вслухаючись у настрої свободи, сам очолить модернізацію, яку останні чотири роки проголошував Дмитро Медведєв. Що ж, чекати залишилося недовго...
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПОЛІТИЧНА ВІДЛИГА
назад »»»