Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2012 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); КУЛЬТУРА
ДОСТОЙНИЙ СИН ДВОХ НАРОДІВ
З одного боку, він — автор російських пісень «Очи черные» і «Помню, я еще молодушкой была», які й нині так само люблять, як майже два століття тому, а з іншого — вважається родоначальником української байки. І в цьому немає суперечності. Так склалося. До речі, в листі другові Миколі Новицькому випускник Ніжинської гімназії вищих наук Євген Гребінка після від'їзду до столиці імперії писав: «Думав я дорогою: що зі мною буде в Петербурзі, що я там робитиму? А виявилося, що Петербург — це колонія освічених малоросіян. Усі академії, всі університети переповнені земляками...»

МИНУЛОГО ТИЖНЯ ГРОМАДСЬКІСТЬ ВІДЗНАЧИЛА 200-РІЧЧЯ ЄВГЕНА ГРЕБІНКИ (1812—1848)
Євген Павлович народився в маєтку Притулок Пирятинського повіту Полтавської губернії в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Гребенкіна. Його хрещеним батьком був колезький асесор Василь Маркович. Батько не чванився своїм дворянством, і синові дозволялося бавитися з дворовими дітьми і дітьми селян. Вже у шість років навчився читати і любив слухати розповіді матері про своїх дідів і прадідів зі славного козацького роду Чайковських. А Павло Іванович, суворовський офіцер, розповідав синові про свої походи і штурм Анапи.
Одного дня Павло Гребенкін зустрів свого колишнього товариша по службі, викладача відомої Ніжинської гімназії вищих наук Семена Андрущенка. Той порадив йому віддати сина до нього в гімназію. 1825 року, склавши потрібні іспити, Євгена було прийнято відразу до 4-го класу. У цій гімназії навчалися: Микола Гоголь, Нестор Кукольник, Олександр Данилевський, Віктор Забіла.
Разом із другом Василем Домбровським, майбутнім професором Київського університету, Євген почав видавати альманах «Аматузія» українською мовою, велику частину якого становили його вірші. Викладач Андрущенко в листі до старшого Гребенкіна не міг не похвалити хлопчика: «Євген Ваш... строчить дуже пристойні вірші, яких він великий аматор... »
Тоді ще він мав прізвище батька і підписував ним перші надруковані 1831 і 1833 років вірші українською мовою. Лише в петербурзький період, що розпочався з 1834-го, підписувався прізвищем Гребінка, яке стало відомим у літературі.
На початку 1834 року Євгена до Петербурга відправив батько, який остаточно розорився. У Петербурзі йому вдалося влаштуватися реєстратором у вченій експедиції при комісії духовних училищ із платнею 750 рублів на рік і повним обмундируванням.
Робота залишала йому час для творчості, й Гребінка друкував свої байки і вірші в журналі «Сын Отечества», який редагувався Миколою Гречом. Збірку його байок «Малороссийские приказки» (26 байок українською мовою) було видано окремим тиражем у 1836 році.
Уже відомий у літературних колах письменник, він усе ще був не надто знайомий широкій публіці. Популярність почалася з видання в 1837-му невеликої книжки під назвою «Рассказы Пирятинца». Відтоді ім'я Гребінки все частіше з'являється під повістями, оповіданнями, нарисами і віршами в різних періодичних виданнях. Незабаром практично жодний журнал, альманах або збірка не обходиться без них.
Залишивши службу в комісії духовних училищ, Євген Павлович улаштувався старшим учителем російської мови і словесності в Дворянський полк. Він сіяв добро, і йому найбільше пасувало звертання «добродій». Найкращі спогади про «добродія Гребінку» до кінця життя зберіг і Пантелеймон Куліш.
В один із приїздів на батьківщину Євген Павлович закохався в юну красуню, онуку побратима батька Василя Ростенберга і попросив її руки, але дістав відмову. Той заявив, що Марія ще молода для шлюбу. Якщо Євген любить, рік почекає. Дівчина поклялася, що також чекатиме.
У ненайкращому настрої повертався він до Петербурга через Київ. Зупинився на ніч у «Зеленому готелі» на вулиці Московській. Зайшов до ресторану. Там напідпитку публіка наспівувала щось на мотив французького військового маршу. Неймовірно, але нещасний закоханий раптом відчув приплив натхнення. На цей мотив він написав свої безсмертні «Очи черные, очи страстные!»
Повернувшись до Санкт-Петербурга, Гребінка надрукував їх у «Литературной газете». Пісня сподобалася самому Миколі I, який чудово розбирався в поезії. Завдяки царській опіці вона звучала на всіх гусарських вечірках, її аранжували найпопулярніші композитори. Практично відразу стала світовим шлягером, символом загадкової слов'янської душі...
У 1844-му Гребінка знову поїхав в Україну. Дід нареченої нарешті дав згоду на шлюб, Євген і Марія повінчалися. Через кілька днів повернулися до Петербурга, а невдовзі вийшов його роман «Доктор», яким так захоплювався Чехов.
Узагалі 1843–1844 роки вважаються найбільш плідними в творчості письменника. Крім романів «Доктор» і «Чайковский», зміст якого був запозичений із сімейних переказів матері письменника і змальований побут старої козацької Малоросії, він надрукував дев'ять повістей і оповідань.
Незабаром Євген Павлович розпочав упорядкування і видання своїх творів: перші чотири томи вийшли 1847 р., ще чотири — в 1848-му. Смерть письменника від туберкульозу зупинила це видання, до якого увійшло лише 17 повістей та оповідань, один роман із п'ятдесяти, написаних Гребінкою. Повне зібрання творів вийшло лише в 1862 р., потім було перевидано в 1903 році.

Підготувала Тетяна НОВІКОВА, Укрінформ

також у паперовій версії читайте:
  • ЯНГОЛІВ ПІНЗЕЛЯ ПОКАЖУТЬ У ПАРИЖІ
  • ФРАНКІВЦІ ГРАЮТЬ ЧЕХОВА
  • «ТЕАТРОНІК» – У ХАРКОВІ
  • СПОВІДЬ ДУШІ

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».