ІРАКЛІЙ ВАХТАНГІШВІЛІ: ФАНТАСТИ ОБ'ЄДНАЛИ СХІД І ЗАХІД УКРАЇНИ
Хто з нас не захоплювався фантастичною літературою! Адже вона зазирає в майбутнє і потаємне. Можна без перебільшення сказати, що для розвитку цього жанру в Україні однією з ключових постатей є грузин Іраклій Вахтангішвілі — літератор, редактор, селекціонер талантів і видавець, котрий поставив на крило багатьох письменників-фантастів.
У далекі вісімдесяті він був причетний до Всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів (ВТО МПФ). За результатами семінарів, на які збирали здібних людей з усього Союзу, видавництво «Молода гвардія» випускало книжки накладами в 100–300 тисяч. Нині про такі тиражі забули.
Від того часу залишилися тільки найвірніші, найактивніші, віддані справі вітчизняної фантастики люди. Серед них — Іраклій Вахтангішвілі, який зробив для неї більше, ніж будь-хто, тому що більшість колишніх членів ВТО МПФ тільки ностальгують, а Іраклій Миколайович створив Всеукраїнське об'єднання любителів фантастики, президентом якого є. Об'єднання має свій клуб, займається видавничою діяльністю, випускає книги, проводить конвенти (конференції).
— Іраклію Миколайовичу, сьогодення — плід нашого минулого. А Ви опікуєтеся фантастичною літературою, що зазирає в майбутнє. З чого це почалося?
— Вісімдесяті роки для фантастики справді були золотими, і водночас то була чудова школа. Я одержав хорошу практику, багато чого навчився як організатор. Раніше працював у республіканському управлінні товариства книголюбів Грузії в Тбілісі, був секретарем по зв'язках із пресою. Потім — у Всесоюзному творчому об'єднанні молодих письменників-фантастів, де буквально няньчився з літераторами.
— А самі писали?
— Мало не зі шкільної лави. Та свою енергію зосередив на діяльності редактора й видавця. Від 1985 року займаюся цим професійно. ВТО МПФ стало вікном у великий світ.
Його створив у 1988 році Віталій Пищенко — відповідальний секретар журналу «Сибирские огни». Видавництво «Молода гвардія» випускало протягом року у найкращому разі три книжки фантастики та одну — закордонного автора. Завдяки Пищенку почали видавати 15–20 книг вітчизняної фантастики величезними накладами. Попит був шалений, тож і наклад у триста тисяч не було проблемою розповсюдити. А це чималі гонорари й зарплати.
Пищенко запросив мене очолити Закавказьке відділення. Я займався збором матеріалу, виданням і випуском книг. Одружився на киянці, переїхав до Києва і тут продовжив аналогічну роботу.
Після 1991-го працювати далі в такому ритмі і в цій системі стало неможливо. Настали лихі часи. Проте я намагався щось робити, від фендом-тусовки не відходив.
У 1997 році влаштувався на роботу у видавничу корпорацію «Сталкер». Видавав усе: словники, підручники, дорослу й дитячу художню літературу. До фантастики у керівництва було, на жаль, недовірливе ставлення.
Якось до мене прийшли Сергій і Марина Дяченки (вони тільки починали, у них вийшла перша книга «Брамник») і запропонували видати рукопис. Я прочитав і зрозумів, що потенціал величезний, навіть спеціально поїхав у Донецьк до генерального директора Олександра Вороніна, сказав, що в цих авторів велике майбутнє, треба обов'язково видавати. Він відповів: «Іраклію, ми фантастику майже не видаємо. Не треба. Навіщо нам зайві витрати?»
Цікаво, що у 2006 році Воронін вийшов на зв'язок зі мною (мав відбутися конвент фантастики) і попросив звести із Сергієм та Мариною. Я познайомив. Потім сказав Вороніну: «Ну хто мав слушність? Треба було тоді видавати, тепер пізно, поїзд пішов». Москвичі це вчасно зрозуміли, почали їх активно розкручувати.
За романами талановитого українця Сергія Лук'яненка нині в Росії знімають фільми. Першу його книжку — тоненьку брошурку «Атомний сон» я видав у Києві в 1991 році. Лук'яненко час від часу згадує про це.
— У які форми виливалося прагнення системно допомагати письменникам-фантастам?
— Я зрозумів, що Україні необхідне періодичне видання. У Росії був «Искатель», користувався популярністю.
У 2003 році ми почали робити журнал «Реальність фантастики» на базі видавничого дому «Мій комп'ютер». Директор дуже любив фантастику, пішов назустріч, був навіть готовий на збитки (на 50 відсотків повернення протягом півроку), аби тільки журнал виходив. Та повернення становили від часток відсотка до п'яти відсотків. Про таке керівники періодичних видань можуть тільки мріяти. Крім відомих літераторів, почав публікувати молодих. Досвід ВТО МПФ дуже допоміг. Нині багато наших авторів стали досить популярними письменниками.
Період від 2003 до 2008-го був успішний: журнал «Реальність фантастики» стабільно виходив накладами від трьох до п'яти тисяч. Друкували не тільки повісті й оповідання. Я завжди вважав, що письменник-фантаст має бути широко освіченим, мусить знати не тільки літературу, а й природничі та технічні науки, особливо якщо пише наукову фантастику, тож намагалися друкувати публіцистичні і науково-пізнавальні статті. Завдяки цьому ще більше розширили свою аудиторію.
Та ми живемо в непередбачуваному світі, в епоху змін. Гримнув 2008 рік зі своєю кризою. Видавничому дому «Мій комп'ютер» стало дуже важко видавати «Реальність фантастики». Наш журнал увійшов до складу фірми «СофтПрес», почав виходити, на жаль, тільки в електронному вигляді — до 2010-го. Автори давали твори безплатно. Але припинилося фінансування навіть верстки й художнього оформлення (професіонали, звісно, задарма не захотіли працювати). Я просив фірму віддати мені бренд, але «СофтПрес» відмовився. Шкода, ми б його розкручували далі.
— Що таке «конвенти» по фантастиці?
— Готується програма: доповіді, диспути, «круглі» столи, перегляд фільмів, театралізовані постановки тощо — як дозволяє бюджет. Приїжджають до п'ятисот любителів фантастики. На початку дев'яностих було проведено три конвенти «Чумацький шлях». Потім була велика перерва. І от у 2004-му ми їх відновили, назвавши це дійство порталом (портал символізує вихід в інший світ).
А ще ми створили летючий конвент «Чумацький шлях».
— Чим він вирізняється?
— Ми прагнемо охопити Україну неформально-оперативно, а не просто створити десь чергову філію і зафіксувати в документі. Скажімо, в якомусь місті місцеві шанувальники фантастики не можуть собі дозволити запросити письменників, організувати конференцію. Це робимо ми: запрошуємо й привозимо творців-літераторів, робимо рекламу, скликаємо людей. Торік у Донецьку відбувся перший «Чумацький шлях».
Заплановані летючі конвенти в Одесі та Львові.
Наша мета благородна — спонукати сучасну молодь більше читати, а зацікавити можна «золотом фантастики», що виблискує справжнім знанням, філософією життєлюбства.
До речі, у Стокгольмі ми виграли тендер на проведення європейського конвенту наукової фантастики («Єврокон») у 2013 році в Києві. Ми вже проводили «Єврокон» у 2006-му. Було багато гостей (фанів і письменників) з-за кордону, переважно з Європи та США.
Принагідно зазначу, що харків'яни проводять свої конвенти «Зоряний міст» тринадцять років поспіль. Ми дружимо, їздимо одне до одного.
«Зоряний міст» у Харкові має велику підтримку влади й бізнесменів, став загальноміським святом. Крім семінарів, це ще чудове шоу на центральній площі — найбільшій у Європі. Спеціально для фантастів організовують грандіозний феєрверк (приїжджають військові машини), а це чималі гроші. Майже половина Харкова збирається на це свято, в якому беруть участь відомі актори, музиканти, співаки, танцюристи.
Фантастам-переможцям вручають призи-кадуцеї (кадуцей — жезл грецького бога Гермеса) в трьох номінаціях — оповідання, повість, роман. Призи вишукані й дорогі — з малахітової підставки «ростуть» пелюстки із золота, срібла й бронзи, відповідно вони трьох ступенів — золоті, срібні і бронзові. Це не просто символи, а знову ж таки — серйозні гроші.
Ми, на жаль, не маємо таких ресурсів. З одного боку, у нас начебто є перевага: в столиці живемо. З іншого — набагато більше проблем. Щоб організувати загальноміське київське свято, потрібно виходити хіба що на рівень Президента.
І все ж проводимо добротні портали-конкурси з вручення призів. Тиснуть фінансові проблеми, та я не збираюся здаватись.
Ще за існування журналу ми створили клуб любителів фантастики на базі бібліотеки КПІ. Проводили літературне навчання. Та ось я запропонував соратникам офіційно зареєструвати Всеукраїнську організацію любителів фантастики (ВОЛФ).
Розробили декларацію, розіслали звернення по Україні з пропозицією консолідуватися. Від початку поставили одну умову: ми громадська організація поза політикою, займаємося улюбленою фантастикою. У нашому колі заборонено вести політичну агітацію й пропагувати екстремізм, нацизм, шовінізм та інші реакційні напрями, неприйнятні в цивілізованому суспільстві.
Завдяки такій постановці питання об'єднали схід і захід, охопили всю Україну, чого не змогли зробити наші політичні лідери. Чисельність активу й об'єднання неухильно зростає.
Почали випускати серію книг фантастики. Це дуже важко. Основні серії видає Москва. В Україні час від часу пробує «Фоліо», інші видавництва, але це не має системного характеру.
Фірму «Медіа Максимум» ми вмовили проспонсорувати видання. Оповідання в першій книзі надруковано українською і російською мовами, причому підряд, а не в окремих розділах. Цим наголошуємо, що громадяни України, хоч якій би мові віддавали перевагу, мусять знати українську. Намагаємося людей виховувати, прищеплюємо терпимість. Нам разом жити, тож маємо спільно вирішувати будь-які проблеми.
У другій книзі дуже цікавий склад: Яцек Дукай, молода зірка польської фантастики; Павло Амнуель, патріарх наукової фантастики, фізик, нині мешкає в Ізраїлі; перспективні молоді автори з Києва і Москви — Володимир Аренєв і Ольга Анойко.
Підготовлено третій збірник.
— Як виглядає фантастика жанрово?
— Досить неоднорідно: наукова фантастика, фентезі, містика, детективна і гумористична, хоррор, антиутопія, кіберпанк, пост-кіберпанк, готика тощо. Часто ці жанри змішуються. Скажімо, є такий талановитий автор Ілля Новак (на жаль, він подався в ігрові проекти, там більше платять). В одному з його творів присутній магічний інтернет. Елемент узагалі-то наукової фантастики, та поруч цікаво співіснують усілякі орки, ельфи та інші екзотичні сутності. Куди їх долучити? До фентезі? Розподіл умовний.
— Починання у видавничо-книжковій сфері ґрунтується на трьох китах: на гарних авторах, налагодженому книгорозповсюдженні, культивації читачів. Необхідно докласти чимало сил на розкручування письменницьких імен-брендів.
Певно, що це коло питань вирішувати власними силами неймовірно складно. Потрібні інвестори, не обійтися без співробітництва з Росією і країнами Європи...
— Давайте по пунктах. Чи плануємо ми розкручувати наших авторів? Цим я займаюся вже багато років. Твори авторів успішно видавалися й продавалися. Безсумнівно, плануємо це робити і в нинішніх умовах.
При об'єднанні «ВОЛФ» є літрада. До неї входять Сергій Дяченко, Андрій Валентинов і Олді. Це наші бренди.
— У чому полягає їхня роль?
— У кожного об'єднання є своя політика. У нас теж, про неї я загалом розповів. Літрада — таке маленьке літературне «політбюро», яке даватиме нам поради й лобіюватиме певних авторів, відштовхуючись від нашої продукції. Залучаємо досвідчених менеджерів, передусім у галузі продажу книжок і видань.
Є певна державна політика в цій сфері як в Україні, так і в РФ. У чому полягає політика Росії? Використовуючи свої потужності, в тому числі можливості знизити собівартість виробництва мало не вдвічі порівняно з Україною, там видають книжки з урахуванням і нашого ринку. Книжкова продукція надходить до нас цілеспрямовано, не валізами, а вагонами, і за ціною, яка дозволяє продавцям накручувати 100-200 відсотків. Зробити книгу за такою ціною, як у Росії, я не можу. Вона вдвічі вища через об'єктивні причини. Друкую накладом півтори тисячі, вони — п'ять, я друкую дві, вони — десять тисяч. Отже, собівартість набагато менша, ніж у мене. І вижити в цій ситуації дуже складно.
Я обійшов багато організацій і спонсорів. Вони побоюються співпрацювати. Чому? По-перше, хочуть побачити так звану лінійку (п'ять-шість серій) і те, що вони виходять. А ще спонсорові я маю відраховувати гроші вже з двох-трьох книг, що теж складно зробити.
— А чи можна проникнути на книжковий ринок Росії?
— Він дуже захищений від надходжень видань з інших країн. Нашу книжку вони візьмуть, але ціна буде втричі вища, ніж російського видання такої ж тематики. У підсумку дві, може, і продадуть, а решту повернуть.
Щоправда, є й інший шлях. Видавати в самій Росії. Домовитися з видавництвом, продати макет на одноразове видання, поставити подвійні вихідні дані. Ці переговори ми вже потихеньку ведемо. Якщо буде зацікавленість, у Пітері почнуть видавати наші книги і реалізовувати. Ще кращий варіант співробітництва: видавати серіями всю нашу лінійку.
Крім видавничої співпраці націлені на творчу. Публікуємо російських, польських, ізраїльських і, природно, українських авторів. Друга наша книжка — інтернаціональна у всьому.
Ми добре розуміємо важливість інтеграції для взаємозбагачення культур. Нам не бачити успіхів у відриві від інших літератур, насамперед від російської (фантастику там пишуть набагато більше і культура її творення має довшу історію, ніж у нас). При цьому я сприяю, щоб в Україні більше писали фантастику українською мовою.
— Чи потрібні Росії українські автори?
— Потрібні талановиті автори з будь-якої країни, а з України — особливо. Скажімо, Сергій і Марина Дяченки живуть нині у Москві і, напевно, там залишаться. Я добре їх розумію. Видавничий гігант «ЭКСМО» регулярно видає їхні книги. Там знімають фільми за їхніми сценаріями. Всі умови (насамперед фінансові) набагато кращі, ніж в Україні. До речі, у радянські часи таланти теж стікалися до Москви, де виборювали більші можливості.
— У Харкові є потужне видавництво «Клуб сімейного дозвілля», для якого наклади на десять тисяч примірників є звичайними.
— Я був там, спілкувався із заступником директора, з розповсюджувачами. Вони подивилися наші книжки — їм сподобалося. Запропонували: «Запросіть до нас авторів, керуйте макетом, ми вам довіряємо. Однак книжки, серії, логотип будуть нашими».
Але ж моя мета — поширювати видання Всеукраїнського об'єднання любителів фантастики. Я не хочу працювати як літагент.
Тож налагоджуватимемо власну інфраструктуру, паралельно з розкручуванням авторів, співпрацею з Росією та іншими країнами.
Ви сказали про трьох китів. Відомий американський економіст створив свою піраміду успіху, в основі якої три пункти: фінансування, інновації і людина. Фундаментальна ланка — людина, яка здатна розв'язати всі питання.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»