ЛАРИСА ХІМІЧ:МИСТЕЦТВО — ЦЕ ПОДОЛАННЯ ТЕМНИХ СИЛ
Наш гість — народна художниця України Лариса Хіміч. Напрочуд талановита, самобутня і освічена, вона бачить-відчуває земний людський світ очима Космосу, наповненого ангельськими сутностями.
Лариса Хіміч — це осмислення світових релігій, твори з міфічними і казковими сюжетами. Це найтонші духовні й астральні перевтілення, символічно-філософські притчі і билини — про любов і смерть, віру і сходження.
Людська жертовність і покаяння як шлях очищення і вдосконалення, як просвітлення людського духу і постання в людині божественного — одна з провідних філософських концепцій світогляду художниці.
Дивовижні світи Лариси Хіміч — не тільки насолода красою, радість-надія, а й цілющі спроби ліпше зрозуміти себе і осмислити божественне походження світу.
Найсвіжіший її доробок — серія картин під назвою «Скіфія очима Лариси Хіміч».
— Ларисо Михайлівно, що важливе, знакове відбулося у вашому житті за останній період?
— Насамперед, я нарешті дозріла для скіфської теми. Створила серію картин, які стали основою великої персональної виставки в Національному музеї літератури України.
— Коли Вас «зачепила» ця тема?
— Давно. Напевно, вона в мені тече кров'ю скіфів. Цей народ напрочуд цікавий. Ми знаємо про нього переважно від Геродота, який багато подорожував і бачив. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. Але історична наука ще має розставити справедливіші акценти. Про скіфів написано надто перебільшено поганого. Хоч багато народів брало участь у безчинствах, історія людства загалом — це історія воєн. І скіфам часто доводилося бути в силу необхідності воїнами.
Найбільшої могутності вони досягли наприкінці V ст. і на початку ІV ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з фракійцями і стримав (339 р.) похід військ Філіпа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Александра Македонського під проводом його намісника Зопіріона.
Але вони не проводили якихось моторошних ритуалів (на кшталт відрізання голови) з живими людьми. У них був чудовий ритуал братання.
Коли перський цар Дарій прийшов на скіфські землі, скіфи відмовилися з ним вступати у бій і відійшли в степи. Дарій на перемовинах запитав, чому вони не б'ються. Скіфи відповіли, що не вважають це за необхідне. Та водночас їхні посли зауважили: якщо Дарій образить скіфські могили, то побачить, як скіфи вміють битися. Цар Дарій вирішив не випробовувати долю і пішов зі скіфських степів.
Якби цей народ насправді був такий жорстокий і кровожерливий, яким його іноді прагнуть показати, то я сумніваюся, що скіфи були б високі, стрункі, вродливі. Вони нагадують еллінів, яких ми знаємо за грецькими скульптурами у різних музеях світу.
І ще зауваження: жадібні й кровожерливі люди ніколи не кластимуть у поховання так багато золотих унікальних виробів.
З європейських культур залізного століття одна з найяскравіших і найцікавіших саме скіфська (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.). Скіфи поділялися, крім царських, ще на кочовиків, хліборобів і орачів, які жили на широкому просторі. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ.
Про художні можливості скіфів можна судити з прикладного мистецтва, пам'ятки якого знайдено в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряж, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль із кургану Товста Могила на Дніпропетровщині.
Головним мотивом прикрас та предметів ужитку було зображення тварин у звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, рибу зображували тільки на кінських начільниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, а й магічне значення. Скіфський «звіриний стиль» має свої прикметні особливості, одна з яких — поєднання реалізму з декоративними мотивами. Приміром, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги — абсолютно неправдоподібної форми. Утім, композиційно виникає суцільний образ: завитки ріг, розташовані уздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість.
Скіфські твори мистецтва філігранні за виконанням і глибокі самобутнім світоглядом. Скандинави і кельти, очевидно, у скіфів запозичили «звіриний стиль».
— У чому його суть?
— Світ звірів і птахів можна легко поділити на групи. Перша — хижаки. Вони в очах древніх несли смерть, тому відбивали підземний, потойбічний світ. Копитні тварини — мирні, відображали світ живих. Роги ростуть, мов дерева, раз на рік відпадають, що узгоджується з уявленнями пращурів про природний кругообіг. Птахи, особливо орли, літають високо в небесах, відображають верхній світ богів. Триступенева вертикальна схема-система призначена для опису світоустрою.
У скіфському мистецтві часті зображення різних тварин, птахів на крупах, лопатках оленів, хижаків. А кігті хижаків зазвичай закінчуються головами хижих птахів. Це ніби перевтілення однієї тварини в іншу. Скіфи бачили єдине в безлічі й множинне в єдиному.
Зооморфний код скіфського часу колосально вплинув на все євразійське образотворче мистецтво і систему символів. У європейській архітектурній традиції найчіткіше скіфський стиль простежується в орнаментиці романських соборів і білокам'яній різьбі храмів Київської Русі. Взагалі-то сліди «звіриного стилю» в євразійській культурі, нехай і в десакралізованому вигляді, можна зустріти практично повсюдно.
— Яка віра була у скіфів?
— Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища, тотожна грецькій Гестії; після неї — Папай («батько», відповідав грецькому Зевсові), дружина якого — Апі («земля», в сучасних тюркських мовах «апа» — мати) ідентична грецькій Геї.
Із семи божеств скіфського пантеону чотири боги чоловічої статі і три — жіночої. Три богині-жінки — це значуще, це ведичний світогляд. Усі релігії — чоловічі, а от у скіфів старшувала цариця Табіті. Навіть був такий ритуал: коли хтось зі скіфів ставав царем, він обов'язково проходив обряд одруження з Табіті, тому її і називають царицею скіфів.
Принагідно зауважу, що серед знаменитих скіфів — Анахарсіс, один із засновників європейської античної філософії, якого зараховано до сімки мудреців античності, та Мардоній — учитель імператора Юліана Відступника (331–362 рр.), освічений, хрещений християнин, але водночас шанувальник філософії епохи язичництва.
— Ви як художник інтерпретуєте східні вчення, слов'янське язичництво, християнство, тепер заглибилися в скіфську історію. Ваші картини — філософські притчі, ретельно, реалістично прописані. Наскільки таке мистецтво затребуване? Як Ви відповідаєте на запитання: «Хочу купити вашу картину. Скільки вона коштує?»
— Справді, є роботи філософські, серйозні, з якими розлучатися дуже важко. Та є картини простіші: асоціативні, емоційні; квіти, натюрморти...
Я зазвичай питання вирішую так: нехай покупка картини буде актом меценатства, щоб я могла зробити гідний каталог, замовити виставковий зал. Хоч, звісно, ми всі живі люди: нам потрібний і хліб насущний. Можна заради цього продати картину.
За великим рахунком, у кожного художника є свій час, кожний стоїть у залі чекання. Прийде і мій. Утім, нині охочих купувати мої картини набагато більше, ніж мого бажання їх продавати. Іноді це залежить від симпатій до людини. Я можу і подарувати картину.
— Чим, окрім живопису, Ви займаєтеся, щоб почуватися фінансово незалежною?
— Сценографією. Працюю на різних майданчиках, зокрема в Палаці «Україна», Українському домі, Театрі оперети. Замовник проводить захід, запрошує мене як художника-постановника. Наприклад, я оформляла концерт Збройних Сил України, присвячений двадцятій річниці, урочистості з нагоди Міжнародного дня інвалідів, свята Перемоги в Палаці «Україна». Я оформляю сцени, щоб артистам було затишно й приємно виступати, а глядачам — дивитися.
— Принагідно це дає можливість купувати полотно, фарби, пензлі...
— Платити за оренду зали, за афіші, запрошення... Бог допомагає: треба витратитися — з'являється робота сценографа.
— Скільки сучасному українському художникові коштує виставитися?
— Залежить від зали. За деякі треба платити двісті доларів на день. Хочеш десять днів виставлятися — плати 2000 доларів. За афішу потрібно заплатити приблизно 500 гривень, за запрошення — 500—600 гривень. Це тільки за друк. А треба спочатку зробити макет — це тисяча гривень. Що ще? Транспорт. Фуршет. Доносити свою творчість до людей — дорого.
Досить про це. Розмови про гроші мене виводять із рівноваги. Я далека від фінансово-організаційних питань. Цим займається чоловік.
— Чи розкладається ваша творчість на етапи?
— У мене не було конкретних етапів. Усе взаємозалежне, усе переплітається. Приміром, скіфські картини обплетені орнаментом, а їх я малюю здавна. Та й самі скіфи різні. Це — індоскіфи, алтайські скіфи, причорноморські. Загалом козаки кубанські, донські, уральські, жителі Кавказу, Грузії, Туреччини — це нащадки скіфів... Коріння неймовірно переплетене. Християнство не на порожньому місці виникло. Був ґрунт, багато чого в християнстві від давньоведичної, слов'янської культури.
Знаєте, у душі є комора, кожний з неї періодично щось дістає. Коли я дуже чогось прагну — йде відповідна інформація. Як це виникає — не можу пояснити.
— Як ваші творчі пошуки пов'язані з відчуттям сьогодення?
— Усе повторюється, в тому числі і політичні ігри. Немає нічого нового під сонцем. Інша річ, що хороші люди закрилися, зціпилися, усе гарне в собі заховали глибоко. Та коли буде створено певні умови, все добре вийде. Це обов'язково відбудеться. Нині досягає апогею боротьба світла й темряви.
Літо поступово переходить в осінь, осінь — у зиму. А от зима бурхливо не здається весні. Огризається морозами, хуртовинами й заметілями. Світлі боги завжди йдуть на зиму до Сварога, а вертаються навесні. Наразі триває справжня агонія темних сил, тому всім так важко.
— Існує точка зору, що відбувається глобальна деградація людства. А Ви говорите про агонію темних сил. Чи значить це, що в тривожних процесах закладено очищення? І що ще живить ваш оптимізм?
— Радість життя навіть у тому, що ми виявлені в цьому світі (що вже є актом творчості) і можемо щось творити. Адже ми для чогось народилися, правильно? Тож кожен на своєму поприщі має робити те, що вміє й хоче. Інша справа, що планета Земля влаштована досить суворо. Вона складна й тяжка в плані реалізації. Треба пройти через випробування, труднощі. І якщо людина це долає, то світлі сили (та й темні теж) допомагають. Бо все взаємозалежне.
Нині період народження нової людини. З приходом певних умов індивід старої формації просто не зможе існувати. Тому треба приймати те, що відбувається (і погане, і добре) спокійно. І змінюватися на краще.
— Письменник Юрій Щербак у романі «Час смертохристів» пише про новолюдей, які аморально-егоїстично несуть у світ колосальний негатив. Щербак скептично прогнозує майбутнє людства. А Ви говорите: людина старої формації відходить, а нова народжується, тобто вкладаєте в це сподівання.
— Крім «смертохристів» народжуються також новолюди з дуже потужним позитивним потенціалом. І боротьба триватиме, тільки на зовсім іншому рівні. Хто переможе? Та ніхто не переможе. Усе вляжеться і відрегулюється.
Нині починається день Сварога (між днем і ніччю Сварога минає тринадцять тисяч років). Відбувається поворот: галактична свастика, де перебуває наша Сонячна система, вирулює в одному з рукавів у світлі світи. Тому час темних сил, хочуть вони того чи ні, закінчується.
— Ви наших читачів утішаєте надією.
— Життя створене для радості. Та хтось спеціально впроваджує апокаліптичні настрої, вигідні сатані. Проте наші предки говорили: «Умирати зібрався, а жито сій». Для дітей та онуків.
Чому я взяла тему скіфів? У їхніх поглядах на світ багато первородного, правильного, життєствердного. У наших людях це дуже заховано. Я хочу, щоб воно вийшло. Коли вийде, тоді в нас усе нормалізується.
Щодня треба перемагати якийсь свій мінус. Їх у нас надто багато, особливо в думках, спілкуванні, обговоренні когось. Важливо себе контролювати: «Ой, навіщо я це сказав? Неправильно подумав. Неправильно зробив». Якщо це є, тоді щодня відбувається перемога над поганим у собі. У цьому зерно вдосконалення.
— Тут є один парадокс. Поки в собі вбиваєш недоліки, борешся з мінусами або, як казав Чехов, видавлюєш із себе раба, зовні, на іншому полюсі, зло міцніє. Можновладці звіріють-багатіють.
— Нагадаю: нині відбувається агонія темних сил. За стародавнім слов'янсько-арійським календарем людство проходить повний цикл Кола Життя за 144 роки. Зазвичай в останній рік цього циклу уряд не чує гласу народу взагалі. Це треба розуміти. Проте зі сліпоглухотою можновладців треба боротися, відстоювати свої права. Афганці, чорнобильці — молодці, піднялися. Я вже думала: у нас після Майдану довго ніхто не встане. Піднімаються люди. Усе нормально.
— Освоєння скіфської теми — це спроба зрозуміти дійсність через екскурси в минуле?
— Ми постійно забуваємо затертий, але правильний постулат: без усвідомлення минулого майбутнє незрозуміле. Спіраль закручується, усе повторюється, тому треба знати своє коріння, помилки й досягнення пращурів. Предків треба відчувати і чути.
Коли в минувшину занурюєшся глибоко, творчо, тоді приходять відповіді — і душа заспокоюється, прозріває, зменшуються шанси наступати на граблі помилок.
Володимир КОСКІН
Тамара Стратієнко, народна артистка України, диктор Українського ТБ, професор Київського університету ім. М. Драгоманова:
— З пані Ларисою Хіміч ми знайомі давно, з часів, коли народний артист СРСР Борис Шарварко створював видатні концертно-театральні дійства, а вона їх оформлювала. Певною мірою звідти прослалась духовна доріжка до високого мистецтва, бажання з ним спілкуватися.
Лариса Хіміч — одна з небагатьох наших художників, яка вирізняється глибокою духовністю, високоморальністю. Мисткиня надзвичайно освічена і високопрофесійна.
Її твори викликають той стан, коли заповітне відкривається на відстані душі, на відстані сльози. Вона геніально заворожує глибиною розкриття теми, манерою письма, барвами, об'ємністю. Я лечу до світла разом із художницею. Колосальне враження.
Відвідування її виставок так збагачує, що я потім багато днів живу цим. Її картини сняться. Я очищуюсь, лікуюсь. Це дивовижна школа пізнання. Спасибі, що пані Лариса живе на цьому світі, черпає високі почуття з глибини Небес, перекладає їх своїм серцем на мову барв і доносить до нас.
також у паперовій версії читайте:
назад »»»