КОЖНІЙ «ДЕРЖАВНІЙ ДИТИНІ» — СІМ'Ю
Дитині для повного та гармонійного розвитку потрібно зростати в сімейному середовищі, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Проти цього твердження, яке міститься в Конвенції ООН про права дитини, не заперечує ніхто. Однак реального усвідомлення, що «державним дітям» ліпше зростати в родині, нехай навіть прийомній, ніж у найкращому інтернаті, поки в Україні немає.
Такі заклади мають тривалу історію і в певний час відігравали позитивну роль. Перші притулки для дітей, народжених поза шлюбом, від яких відмовлялися матері, почали засновувати церкви у ІV ст. Це був єдиний шанс для цих дітлахів вижити. Згодом до сиротинців відправляли бездоглядну малечу, а подекуди дітей з бідних родин.
На зорі радянської влади систему колективного, поза сім'єю, виховання дітей було проголошено кращою, а родину вважали пережитком минулого. Слід зазначити, що на той час різко зросла кількість безпритульної малечі та підлітків. До цього призвели Перша світова та громадянська війни, розкуркулення і голодомори, масові репресії. Без інтернатних закладів поставити на ноги стільки «гаврошів» було б неможливо. Сплеск сирітства спричинила також Друга світова війна, і в цьому разі єдиним порятунком для бездоглядних дітей були інтернати.
Паралельно з цим у суспільній свідомості закріплювалася думка, що виховання в таких закладах — найкраща альтернатива для сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Цей стереотип живе й донині.
Між тим, світова спільнота 1989 року ухвалила Конвенцію ООН про права дитини (Україна ратифікувала її 1991-го). В цьому документі, зокрема, ідеться про те, що всі зусилля повинні бути передусім спрямовані на те, щоб дітей виховували в рідній сім'ї, а також наголошується: дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві.
От із цим у вихованців державних закладів проблеми. Як зазначила багаторічний директор столичного дитячого будинку «Малятко» Лідія Литвиненко, до неї спочатку почали потрапляти діти, а згодом онуки її перших вихованців. Це закономірно, адже діти, котрі пройшли через такий заклад (до слова, «Малятко» — один із найкращих серед них), а потім інтернат, попри старання вихователів, значно гірше пристосовані до життя, ніж їхні однолітки, які зростали в родині.
«Державні діти» частіше скоюють злочини, більш схильні до самогубства. Вони звикли жити в колективі, тому не здатні вирішувати свої проблеми самостійно.
Інтернатні заклади для дітей здебільшого не виконують функцій, покладених на них державою, наголошує заступник голови парламентського Комітету з питань охорони здоров'я Віктор Корж.
Протягом багатьох років, захищаючи дітей від сімейного неблагополуччя, в нашій країні карають батьків, які не справляються зі своїми обов'язками, позбавляючи їх батьківських прав. Ще й нині важливим показником роботи прокуратури, судів, органів внутрішніх справ залишається таке: чим більше дітей вилучили з родини, тим краще.
Щороку ухвалюють десять тисяч таких рішень, зазначив Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко під час парламентських слухань, присвячених проблемам сім'ї. Вочевидь простежується негативна тенденція: стимулювання батьків влаштовувати дітей до інтернатів як спосіб подолання бідності. Міжнародна спільнота засуджує Україну за каральний підхід до сімей, котрі перебувають у скруті, наголосив дитячий омбудсман.
Пріоритетність родинного виховання
Зауваження до нашої країни від Комітету ООН з прав дитини налічують сто пропозицій, які держава має реалізувати до 2018 року, нагадав голова Комітету Верховної Ради з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Павло Костенко. Експертів цієї міжнародної організації непокоїть недостатня увага державних структур до підтримки сімейних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони не мають можливості зростати в родині не тільки від народження, а й на подальших стадіях дитинства.
Мережа соціальних послуг сім'ям із дітьми розвинута, але такі послуги надають тоді, коли родина з окремими проблемами стає кризовою. Таким чином державна сімейна політика зорієнтована на боротьбу не з причинами негараздів, а з їхніми наслідками.
Спрощена процедура влаштування до інтернату (для цього достатньо лише заяви батьків) призводить до того, що тимчасово влаштовані діти становлять половину вихованців цих закладів, хоч кілька років тому їх було значно менше. Лише п'ята частина родин, які перебувають у складних життєвих обставинах, охоплені супроводом центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Про більшість родин, яких позбавляють батьківських прав, соціальні працівники дізнаються надто пізно — під час судового засідання. Нині держава надає допомогу лише 35 тис. дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, хоч за різними оцінками їхня кількість сягає двохсот тисяч.
На необхідності зміни підходів у цій сфері наголошував глава держави під час Всеукраїнської наради з питань захисту прав дитини. Потребує перегляду практика соціальної підтримки сім'ї. Назріло питання реформування органів виконавчої влади, які опікуються усиновленням і захистом прав дитини. Чотири роки триває активна дискусія з приводу реформування інтернатних закладів, а практичних результатів поки що надто мало, зауважив Президент.
Надаючи пріоритетного значення питанням дитинства, він нещодавно підписав всеохоплюючий Указ «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». В ньому йдеться і про соціальні виплати, і про експертизу якості дитячої продукції, і про багато інших важливих речей.
У цьому документі зроблено наголос на пріоритетності прав дитини на сімейне виховання, а також на підвищенні ефективності соціальної роботи з сім'ями або особами, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, поліпшенні соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
Чинна система нездатна забезпечити профілактику та надавати адекватну підтримку уразливим родинам із дітьми. Системи соціальних виплат і соціальних послуг існують автономно, між ними немає взаємодії.
Важливо усвідомити, що допомогу слід надавати сім'ї з дитиною раннього віку, котра потрапила в складні життєві обставини, а не винятково дитині, як це є нині. На цьому наголошує директор представництва доброчинної організації «Кожній дитині» в Україні Василина Дибайло.
Тому важливе раннє виявлення такої родини, оцінка її індивідуальних потреб, запобігання ризикованій поведінці, лікування від алкогольної та наркотичної залежності, допомога у пошуку роботи, прищеплення навичок батьківства через усвідомлення, що воно — не збіг обставин, а життєва місія.
Роботу зі збереження родини подекуди слід розпочинати ще до появи малюка на світ. Працівники жіночих консультацій перші зустрічаються з майбутніми матерями, які через скрутні обставини хочуть відмовитися від немовляти після народження. Саме ці фахівці можуть запобігти ранньому сирітству.
У центрі уваги має бути дитина, яку слід розглядати в контексті сім'ї. Кожна родина повинна мати шанс змінитися на краще. Перші обнадійливі результати на цьому шляху вже є. Нові підходи до забезпечення прав дітей було закладено в основу комплексної програми подолання дитячої бездоглядності, підтримки сімей з дітьми та реформування інтернатних закладів «Назустріч дітям», яку розпочали втілювати в Київській області 2008-го і мають завершити 2017 року.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ЧИНОВНИКІВ ШТРАФУВАТИМУТЬ
назад »»»