ВІД СВЯТ — ДО БУДНІВ
Найбільше зимове свято, яке відзначають в усьому світі,— Різдво Христове. Римо-католицька церква, більшість протестантських, а також православних разом із константинопольською, антіохійською, александрійською, кіпрською, болгарською, румунською і грецькою церквами святкують Різдво в ніч від 24 на 25 грудня. Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім. Єрусалимська, російська, сербська, грузинська православні церкви, усі українські православні церкви, а також українська греко-католицька церква — у ніч на 25 грудня за Юліанським календарем, що в ХХІ ст. відповідає ночі від 6 на 7 січня за Григоріанським календарем.
Як зазначено у дослідженні О. Павлишина щодо впровадження Григоріанського календаря в церковне життя, календарна реформа є одним із найдискусійніших питань сучасного релігійного життя українців.
Від Нікейського собору 325 р. християнська церква пов'язала свій річний цикл свят із Юліанським календарем, а Великдень (Пасху) і узгоджені з цим святом пости та рухомі свята — з місячно-сонячним календарем. Відтоді християни повинні були святкувати Великдень у неділю після першої місячної повні, що наступає за весняним рівноденням.
Із плином століть через похибку юліанського стилю календарний час весняного рівнодення перестав збігатися з дійсним, а в другій половині XVI ст. ця різниця становила вже десять днів. Щоб виправити астрономічну неточність Юліанського календаря, 24 лютого 1582 року папа Григорій ХІІІ оголосив про запровадження нового календаря, який відтоді називають Григоріанським, або новим стилем, а Юліанський календар — старим.
Православні церкви визнали факт неточності Юліанського календаря, проте не прийняли нового, Григоріанського.
Не було б Різдва...
Таким чином, 7 січня є офіційним державним святом в Україні, Росії та Білорусі. Повна церковна назва цього свята — Різдво по плоті Господа, Бога та Спаса нашого Ісуса Христа. Цей, обгорнутий традиціями, святий сакральний день Іоанн Златоуст назвав початком усіх свят. Оскільки не було б Різдва — не було б і Богоявлення, Хрещення в Йордані, не було б і Воскресіння Христового. Щороку в різдвяні дні в Україні вітаються словами: «Христос народився! — Славімо Його».
Згідно з Євангеліями, Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа з Назарета і Марії, яку християни називають Богородицею й Пріснодівою. Подружжя прибуло до Віфлеєма для участі в перепису населення. Історично достовірна дата народження Христа наразі невідома. Святе Письмо не вказує дня і року.
В Україні, як і в інших державах, Різдво — свято Народження Ісуса — зросло на ґрунті шанування нового сонця, нового хліборобського року, що розпочинається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього, різдвяна обрядовість тісно пов'язана з віруваннями в щасливий почин і з магічними діями, що мають забезпечити у прийдешньому році добрий врожай. Вечір 6 січня — різдвяний Святвечір, переддень Різдва, називають також Колядою, Святвечором, або Сочевником, від слова «сочиво» — ритуальної страви, що частіше зветься «кутя» і є обов'язковою для цього вечора. Різдвяну кутю готували пісною.
У різдвяний Святвечір не прийнято було їсти до першої зірки — на згадку про зірку віфлеємську. На Святому вечорі зосереджується головна увага свята, а на Різдво відбувається служба Божа в храмі, відвідують родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
З чого починається рік?
1 січня в Україні офіційно святкують Новий рік. У давніх слов'ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні, але після прийняття християнства, за греко-візантійським обрядом, початком церковного та громадянського року стало 1 вересня.
20 грудня 1700 р. за указом царя Петра I у Російській імперії й на землях, що входили до її складу, почали святкувати Новий рік «...за прикладом усіх християнських народів...» 1 січня, але, як і раніше, за Юліанським календарем. У 1918-му декретом Раднаркому «...з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обліку часу...» було прийнято перехід на Григоріанський календар. Оскільки православні церкви відмовилися переходити на новий стиль, утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік, відзначення якого припадає на 13–14 січня.
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися часом, коли пробуджувалася і ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також намагалися умилостивити.
Побутувало уявлення, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити чого завгодно. Довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво позначився світогляд хлібороба, повага до сил природи. Вечір напередодні Нового року називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив із сокирою до дерева, звертаючись до нього: «Як уродиш, не зрубаю, як не вродиш — зрубаю» і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний врожай. Побутували також численні новорічні прикмети і ворожіння.
На відміну від Різдва і Хрещення, свято Нового року не відігравало важливого значення в релігійному календарі, тому в його обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Хоч у церковному місяцеслові 13 січня значиться як свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця своїх днів прямувала до Христа. 14 січня — свято пам'яті Василія (Василя) Великого (329–379 рр.), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Зі святом Василя — Новим роком пов'язано чимало народних обрядів і повір'їв. Цього дня було прийнято вітати чоловіків, яких звали Василями.
До Нового року, як і до свята Купала, приурочено українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що о цій порі на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов'язаного з культом вогнища.
Виразний аграрно-магічний зміст мав обряд засівання або посипання, поширений не лише в Україні, а й у східних слов'ян загалом. Ще вдосвіта 14 січня по селу ходили посипальники — хлопчики 7–14 років. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші. Зерно, що хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала і давала курям, аби вони краще неслися.
У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на вдале одруження у Новому році, віруючи в магію першого дня. Весілля ж можна було справляти лише після святок, коли розпочинався новий шлюбний період, що тривав до Масляної. У межах святкування Нового року відбувалися величальні обходи й поздоровлення — щедрування та засівання, ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками, наприклад «Маланка» та «Коза». Деякі з них широко побутують і донині.
Дід Мороз і Ялинка
Українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібно до французького П'єра Ноеля чи німецького Санта-Клауса. В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж, як Мороз, Морозко, Морозенко, проте він не пов'язувався з Новим роком. Образ Діда Мороза порівняно новий, він з'явився в художній літературі XIX ст.
Висвітлюючи питання символіки і атрибутики аграрно-календарних свят, багато дослідників зазначає, що до 20-х років ХХ ст. в українському селі чи місті не прикрашали новорічну ялинку. Як елемент традиційної новорічної обрядовості ялинка не характерна для східних слов'ян у минулому і була запозичена ними, очевидно, з Німеччини, де згадується ще в XVI ст.
За іншими джерелами, відповідно до давніх народних уявлень, ялинка втілювала ідею рослинної або життєвої сили. У такому символічному значенні вічнозелену хвою як специфічний атрибут використовували у традиційно-побутовій обрядовості українців: на весіллях, поховальних церемоніях, при будівництві житла. Наприклад, так зване весільне гільце часто виготовляли із крислатих гілок сосни або ялиці. Оздоблене весільне деревце, висота якого в деяких районах України перевищує метр, нагадує новорічну ялинку. Дослідники припускають, що звичай виття гільця і прикрашання ялинки на Новий рік стадіально споріднені й беруть початок відтоді, коли календарна і весільна обрядовість становили одне ціле.
Гуляти так гуляти
Таким чином, 1 січня Україна святкує Новий рік, 6 — Святий вечір перед Різдвом, 7 — Різдво, 13 — День преподобної Меланії Римлянки, Щедру кутю, або так званий Щедрий вечір, 14 січня — Новий рік за старим стилем, а також цього дня відзначають Обрізання Христове, день пам'яті Святителя Василя Великого і Святителя Петра Могили (1647), митрополита Київського і Галицького та всієї Русі.
18 січня православні відзначають Водохресний Святвечір, або Надвечір'я Богоявлення, яке у народі ще зветься другим Святвечором, або Голодною кутею — приготуванням до одного з головних православних свят — Водохрещення.
Як і в різдвяний Святвечір, напередодні Хрещення постять до першої зірки, але трапеза має бути набагато скромнішою, ніж напередодні Різдва.
Згідно з традиціями православ'я, у Водохресний Святвечір постять на згадку про Іоанна Предтечу, який хрестив Ісуса і благовістив про Нього, за що був страчений.
За звичаєм, уся сім'я, як і перед Різдвом, мала зібратися за столом, до якого цього вечора подавали лише пісні страви — кутю, млинці. До трапези ретельно прибирали житло. На згадку про Хрещення (Водохреще, Івана Хрестителя, Водосвяття, Ордана, Йордана, Богоявлення) в храмах освячують воду: 18 січня — після вечірньої служби і в день свята — 19 січня — після літургії.
Узятою з храму святою водою належало вмитися і окропити дім. Вважається, що водохресна вода має особливу цілющу силу.
Святкового дня вода також освячується у водоймах, в ополонці — «йордані». Після урочистого молебню священик тричі опускає у воду хрест. Після цього миряни занурюються у воду з вірою, що таке купання очищає від гріхів і позбавляє від хвороб.
Інша назва свята — Богоявлення, оскільки, за біблійними свідченнями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба і з неба почувся голос: «Це Син мій улюблений, що його я вподобав!».
Богоявлення Господнє — третє найбільше свято, яке завершує цикл різдвяних свят. Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів, бо, за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини.
У православній церкві після великих Господніх і Богородичних свят установлено звичай згадувати святих, котрі послужили цій священній події та історії. Так, після Богоявлення церква шанує того, хто послужив справі хрещення Христового, поклавши свою руку на голову Спасителя. Святий Предтеча і Хреститель Господній Іоанн, найвеличніший із пророків, завершує історію старозавітної церкви і відкриває епоху Нового Завіту.
Родич Господній по матері, син священика Захарії й праведної Єлизавети, Предтеча Господній народився на шість місяців раніше від Ісуса Христа. Святий Іоанн готував себе до великого служіння в дикій пустелі, постував і молився. У віці близько 30 років святий Іоанн прийшов на берег Йордану, щоб своєю проповіддю приготувати народ до прийняття Спасителя світу.
Від святкових днів до буднів січень перекочує сонце від зими до літа. Сила бажань, загаданих у відкрите небо, здоров'я з йорданської води, пам'ять про святих і героїв, щира віра в Бога та щастя України будуть основою для нових звершень на прийдешній рік і на багато майбутніх століть.
також у паперовій версії читайте:
назад »»»