СТО РОКІВ
В АНТАРКТИДІ:
ВІД АМУНДСЕНА
ДО НАШИХ ДНІВ
Минулого тижня виповнилося 100 років від однієї з вікопомних подій в історії досліджень нашої планети: в Антарктиді було вперше досягнуто точки Південного географічного полюса, куди 14 грудня 1911-го, подолавши крижаною пустелею льодового континенту надзвичайно складний шлях протяжністю понад тисячу кілометрів, дісталася група полярників норвезької експедиції на чолі з відомим полярним мандрівником і дослідником Руалом Амундсеном.
Досягнення світового масштабу
Значущість такого досягнення серед різних географічних відкриттів є вельми великою, тож хоч і здійснили його норвежці, проте цей ювілей відзначали не лише в Норвегії, а й усією світовою спільнотою, і насамперед у тих державах, які ведуть регулярні наукові дослідження в Антарктиді, зокрема й у нас, в Україні.
У Києві, з нагоди 100-річчя від того дня, коли людина вперше ступила на Південний географічний полюс, відбулося урочисте засідання наукової громадськості, проведене Державним агентством з питань науки, інновацій та інформації України, Науково-технічною радою з досліджень в Антарктиці та Національним антарктичним науковим центром (НАНЦ), який здійснює координацію і управління комплексом робіт в Антарктиді, в тому числі із забезпеченням діяльності там українських експедицій на розташованій на острові Галіндез станції «Академік Вернадський».
Гортаючи сторінки історії
Під час ювілейного засідання в залі на екрані демонстрували фотографії, які відтворювали епізоди з тогочасної антарктичної епопеї сторічної давнини.
Нагадаю, що вивчення Антарктиди мандрівниками-дослідниками з різних країн здійснювалося в експедиціях ще у ХІХ й на початку ХХ ст. і охоплювало не тільки узбережжя льодового континенту, а й деякі його внутрішні регіони. Це зробили, наприклад, англійці Джеймс Росс (у 1829–1833 і 1839–1843 рр.), Роберт Скотт (1901–1904) та Ернст Шеклтон (1907–1909). Проте все ще залишався недосяжним Південний географічний полюс — розташована вглибині Антарктиди точка, де сходяться всі земні меридіани, і яка має лише одну координату — 90 градусів південної широти.
Двома головними суперниками в епопеї, спрямованій на досягнення цієї мети, стали згадуваний Роберт Скотт з Великої Британії, який у 1910-му знову вирушив до берегів Антарктиди на судні «Терра Нова», і Руал Амундсен з Норвегії, чия антарктична експедиція розпочалася в 1911 році на легендарному судні «Фрам», яке раніше використовував мандрівник у своїх подорожах в Арктиці. Одним із тих вагомих арктичних здобутків Амундсена стало здійснення ним у 1903–1906 рр. першого наскрізного плавання з Атлантичного океану в Тихий уздовж північного узбережжя Канади і тамтешніх її островів у морях Північного Льодовитого океану.
Конкуренція між Амундсеном і Скоттом — у суперництві за те, хто з них першим досягне Південного географічного полюса,— підігрівалася ще й без перебільшення величезною престижністю такої акції. До речі, у складі експедиції Роберта Скотта — в тій її частині, яка працювала на узбережжі Антарктиди,— був і наш співвітчизник Антон Омельченко з Полтавщини.
Отож із різних районів антарктичного узбережжя на південь — у напрямку до полюса — вирушили дві групи полярників, норвезька і англійська, чиє спорядження і запаси продуктів харчування транспортувалися на санях, у які були запряжені собаки.
Амундсену та його супутникам удалося першими дістатися Південного географічного полюса — й 14 грудня 1911 року норвежці встановили у заповітній точці прапор своєї держави.
А 18 січня 1912-го, тобто трохи більше, ніж через місяць, туди ж прибули — другими — англійці, очолювані Скоттом, котрі були засмучені, звісно, коли, діставшись полюса, побачили там норвезький прапор. А на зворотному шляху виснажені Роберт Скотт та його супутники загинули...
І норвежець Амундсен, і британець Скотт (попри те, що у південнополюсному змаганні один із них виявився першим, а інший — другим) навічно вписали свої імена в літопис дослідження Антарктиди. Тому недарма одна з антарктичних станцій США — та, що розташована й понині функціонує саме на Південному географічному полюсі,— має подвійну назву «Амундсен-Скотт».
А загалом нині в Антарктиді — всередині цього континенту і на його узбережжі та на прилеглих до нього островах у морях Південного океану — працюють станції Австралії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Індії, Китаю, Німеччини, Нової Зеландії, Південно-Африканської Республіки, Польщі, Росії, США, України, Франції, Чилі, Японії.
Дослідницький пошук триває
На ювілейному засіданні в Києві згадувалося і про те, що чимало українських учених та інших фахівців різного профілю у 50–80-х роках ХХ ст. неодноразово брали участь у радянських антарктичних експедиціях, працювали там на кількох станціях, а також мандрували вглиб льодового континенту на санно-гусеничних поїздах, основу яких виготовляли в Харкові потужні тягачі «Харків'янка», та на надійних літаках із маркою «Ан», створених у Києві.
Згадали ще й про те, що у поточному році було відзначено 15-річчя від дня, коли в 1996-му на острові Галіндез, де містилася англійська антарктична станція «Фарадей», яку її господарі передали українським колегам, було спущено прапор Великобританії й піднято прапор України, а самій станції дали назву «Академік Вернадський».
Науковий керівник НАНЦ, директор Інституту геологічних наук, академік НАНУ Петро Гожик нагадав про те, як нелегко було переконувати українських можновладців першої половини 90-х у тому, що антарктична станція дійсно потрібна нашій державі — не лише як науково-дослідний центр в унікальному регіоні планети, а і як фактор утвердження престижу України в очах світового співтовариства.
Серед тих, хто виступав на ювілейному зібранні в Києві, було і двоє учасників передової групи, якій наприкінці 1995-го довелося приймати антарктичну станцію у британців,— доктор фізико-математичних наук Геннадій Міліневський з Національного університету імені Тараса Шевченка (він очолював зимівлю на станції «Академік Вернадський» у першій українській антарктичній експедиції в 1996–1997 рр.) і доктор геологічних наук Володимир Бахмутов з Інституту геофізики НАНУ (він згодом кілька разів зимував у Антарктиді). Вони розповіли про розгорнуті там українськими вченими фундаментальні й прикладні дослідження в метеорології, геофізиці, геології, океанології, біології, гляціології, фізіології, медицині тощо.
Протягом подальших років (а на станції нині увійшла у завершальний період діяльність зимівників 16-ї української антарктичної експедиції) науковцями нашої країни на острові Галіндез і в прилеглих до нього акваторіях та островах Західної Антарктиди здобуто чимало вагомих результатів, завдяки яким відчутно зміцнилися позиції нашої держави у світовій антарктичній спільноті. Одним із проявів цього кілька років тому стало прийняття України до так званих консультативних членів Договору про Антарктиду (найвища категорія серед держав — учасниць цієї міжнародної організації).
Академік НАНУ Петро Гожик наголосив на нагальній необхідності активно продовжувати й розгортати ще ширше взаємовигідне міжнародне співробітництво українських дослідників Антарктики з колегами і партнерами з інших країн.
Директор Національного антарктичного наукового центру Валерій Литвинов поінформував про те, що зараз ведуться перемовини, спрямовані на підготовку та наступне підписання угод про співпрацю в антарктичних дослідженнях між Україною і Росією та між Україною і Білоруссю.
Валерій Аркадійович також повідомив, що нині в Антарктиці працюють не тільки зимівники зі складу 16-ї української експедиції, а й учасники сезонних наукових загонів. Зокрема, на круїзному судні «Поляр Піонер», яке курсує на туристичних та експедиційних маршрутах між крайнім півднем Південної Америки та Західним регіоном Антарктиди, 13 грудня 2011-го на станцію «Академік Вернадський» прибула група українських учених-біологів. Надзвичайно складна нинішнього року льодова ситуація у тих краях не дозволила судну підійти близько до берега острова Галіндез, проте українські полярники зі станції на моторних човнах-«зодіаках» вийшли назустріч «Поляр Піонеру» й зуміли таки доставити на берег прибулих біологів та їхнє спорядження.
Водночас двоє українських океанологів зараз ведуть дослідження на борту російського судна «Академик Фёдоров», котре здійснює плавання у тих акваторіях Південного океану, які омивають узбережжя Східної Антарктиди й де розташовані російські станції «Новолазаревская», «Молодёжная» та «Мирный».
А всередині березня 2012 року має вирушити в далеку подорож — протяжністю близько 15 тисяч кілометрів — 17-та українська антарктична експедиція. Її учасники спочатку на рейсових авіалайнерах подолають шлях від Києва до розташованого на крайньому півдні Аргентини портового міста Ушуая, де змінять повітряний транспорт на морський,— і на судні підуть у південному напрямку через надзвичайно бурхливу, сумнозвісну своїми дуже сильними штормами протоку Дрейка (вона завширшки близько тисячі кілометрів, відокремлює Південну Америку від Антарктиди). Разом із зимівниками майбутньої експедиції, які змінять своїх колег, передбачається відправити на станцію «Академік Вернадський» ще один сезонний науковий загін — геологів.
Учені сподіваються на те, що Верховна Рада врешті-решт ухвалить довгоочікуваний закон про діяльність України в Антарктиці, який конче потрібен нашим дослідникам. Між іншим, вони й досі ще не знають, які ж асигнування буде виділено на антарктичні роботи у проекті держбюджету на 2012 рік...
Відбувся здійснений за допомогою сучасних засобів телекомунікації сеанс не лише аудіо-, а й відеозв'язку між Києвом і українською антарктичною станцією «Академік Вернадський». Зимівники 16-ї експедиції доповіли, що у них усе гаразд, вони здорові й очікують на прибуття тих, хто має змінити їх після завершення річної вахти на острові Галіндез.
Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:
- КОМП'ЮТЕРОМ УПРАВЛЯЄ ПОГЛЯД
- ЕКСТРАКТ ЯЛИНИ ДОПОМОЖЕ ПРИ ТРАВМІ МОЗКУ
- МАМОНТИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ
- НАЙЛЕГШИЙ МАТЕРІАЛ У СВІТІ
назад »»»