ІРАНСЬКЕ ПЕРЕХРЕСТЯ
МИРУ І ВІЙНИ
Опублікована на початку грудня доповідь Міжнародного агентства з атомної енергії (MAГАТЕ) дає однозначну оцінку проблемі, яка викликає величезне напруження на всьому Близькому Сході. З доповіді випливає, що останні роки Іран працював над створенням атомної бомби попри запевнення, що буде використовувати ядерні технології тільки в мирних цілях.
Тегеран прореагував у характерному для себе стилі, звинувативши MAГАТЕ у політизованості доповіді, й заявив, що у ній нема ні на копійку правди, а саме агентство є інструментом у руках США та їхніх союзників. Алі Ларіджані, голова парламенту і одна з найвпливовіших постатей у правлячих колах Ірану заявив, що звинувачення проти його держави висунено не професіонально, тому Тегеран повинен розглянути подальшу форму співпраці з MAГАТЕ.
Цікавішою була реакція Ізраїлю, який вважає оволодіння Іраном атомною зброєю загрозою стратегічного характеру. Прем'єр Нетаньяху відразу закликав до міжнародної дискусії на тему загрози, створюваної Тегераном. Попри те, що напруження дискусії переходить усі межі і весь час посилюється, заяви офіційних представників Ізраїлю залишаються дуже виваженими.
Це виглядає досить дивно, якщо зважити на тривожний витік інформації, котра прямо свідчить про планування нападу. Начебто міністри британського уряду навіть були попереджені, що він може відбутися під час святкування Різдва Христового. Цю акцію нібито мають підтримати Сполучені Штати та кілька інших західних держав, що означає втрату довіри до Ірану як партнера до мирних переговорів.
Доповідь MAГАТЕ стала для Ізраїлю подарунком долі. Все більша симпатія світової громадськості до палестинської справи, падіння дружнього режиму в Каїрі, різке погіршення відносин з Туреччиною та охолодження відносин із Великою Британією і Сполученими Штатами — все це дуже послаблювало єврейську державу.
Суворі, жорсткі оцінки експертів агентства стали шансом для Ізраїлю, який може знову показати світові, де нині найбільша загроза на Близькому Сході. Цей шанс, як часто буває, може стати також великою загрозою. Небезпека конфлікту нині найбільша за кільканадцять останніх років. Повітряні нальоти на Іран є давнім задумом, який існує вже досить тривалий час, але нині він отримав серйозне обґрунтування.
Ізраїль має визначити найефективніші кроки в стратегічному вимірі. Відомо, що він не має можливості вести повномасштабну війну, але може завдати ефективні, швидкі, «точкові» удари. Вони можуть суттєво загальмувати розвиток іранської програми, хоч напевно не призведуть до послаблення, а тим більше — зміни режиму в Тегерані.
Щоправда, у Тегерані триває досить жорстка внутрішня дискусія між прихильниками аятоли Хаменеї і прихильниками президента Ахмадінежада. Чути про виникнення озброєних опозиційних груп (імовірно не без підтримки закордонних розвідок). Схоже, це вони відповідальні за недавнє вбивство командувача корпусом «Стражників революції».
Проблема в тому, що напад ізраїльського війська, підтримуваний США і західноєвропейськими союзниками (за мовчазної згоди монархії Саудів), може стати для іранської влади інструментом консолідації населення. У тіні цієї війни можна було б ефективно розправитись з опозицією або на хвилі націоналізму перетягнути її значну частину до себе. Ісламська Республіка може тоді представити себе як жертву спільної агресії Ізраїлю і Заходу і тим самим посилити на Близькому Сході антизахідні настрої та емоції.
Значно ефективнішими, ніж військові дії, можуть виявитись операції спецслужб. За останній рік ізраїльська розвідка ліквідувала кілька важливих функціонерів режиму та інженерів, які працювали на будівництві атомних споруд. Вірус Stuxnet паралізував роботу Бушерського реактора, а тиск з боку США змусив Росію обмежити підтримку режиму аятол. Використання спецслужб може бути ще ефективнішим, ніж бомбардування, особливо у контексті поглиблення кризи владних еліт Ірану.
Ймовірний наліт на Іран може викликати збройний конфлікт регіонального масштабу і напевно зашкодить інтересам Ізраїлю. Тегеран має значні можливості для відповіді шляхом дестабілізації ситуації в шиїтській частині Іраку та в Лівані. Ймовірно, він підштовхне до війни Сирію, а перспективою нападу на єврейську державу може спокусити Башара Асада приглушити серйозні внутрішні проблеми.
Це поставить у складну ситуацію Туреччину: з одного боку вона підтримує сирійську опозицію та озброює її невелику армію, а з іншого — виступає проти будь-яких форм збройної інтервенції і надає перевагу м'яким формам поширення своїх впливів. Потенційні ускладнення сирійської проблеми призведуть до ескалації конфлікту між Анкарою і Єрусалимом. Нова війна може принести зовсім неочікувані результати у контексті подій так званої «арабської весни» і викликати радикалізацію настроїв в арабському світі.
Напад на Іран повинен залишатись останнім, але ймовірним варіантом розвитку подій. Усі сподіваються, що обійдеться без цього, адже прецедент Північної Кореї показав нерішучість держав Заходу у дотриманні принципу нерозповсюдження зброї масового ураження. Нині вони опинилися перед викликом Ірану, який є провідним гравцем, але самостійно веде досить складну гру.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- НОВИЙ СКЛАД ДУМИ РОЗПОЧАВ РОБОТУ
- ФІНЛЯНДІЯ ГОТУЄТЬСЯ ДО ЗМІНИ ПРЕЗИДЕНТА
- ЧЕХІЯ В ТРАУРІ
назад »»»