Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2011 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); ВІТАЛЬНЯ
ЛЮДМИЛА ЛЕВЧЕНКО: МУЗИКА — ЦАРИЦЯ МИСТЕЦТВ І НАУК
Сьогодні гість нашої редакції Людмила Левченко — композитор, хормейстер, викладач музики. Вона творить для дітей «попри все», часто отримуючи лишень одну дорогоцінну винагороду — любов і вдячність дітей.

Певним підсумком її праці є великий альбом пісень «Калиновий птах» на вірші Тетяни Майданович (видавництво «Криниця).
Твори Левченко можна почути у виставах столичних і провінційних театрів, по радіо, на мистецьких акціях. Два мультики з її музикою отримали призи у Чехії й Швейцарії.
Звісно, пані Людмила заходить на суміжні музичні території, тобто пише «дорослі» пісні. Їх залюбки інтерпретують народні артисти України Олександр Василенко, Павло Зібров, Алла Кудлай, Віталій Білоножко, ансамбль «Кобза».
У творчому доробку, крім музики до пісень, інструментальні п'єси для фортепіано, арфи і хорові композиції. Твори Людмили Левченко грають і співають діти в музичних школах. Це її тішить більше, ніж твори, виконувані зірками на солідних сценах.
— Пані Людмило, як Ви себе передусім позиціонуєте?
— Я, певно, не стільки композитор і викладач, скільки вихователь. Маючи вищу музичну освіту, працювала в ясельках, дитячому садку. Деякий час допомагала проводити заняття в спортивній школі, згодом була хормейстером у Палаці піонерів. Отже, не можна сказати, що я — вузький спеціаліст. Хочеться все знати, розуміти і уміти. Нині пишу свої навчальні програми, спираючись на багаторічний досвід. Так, молодої енергії поменшало, але є головне (крім любові й допитливості) — досвід. Якби я ще не працювала з розумово відсталими дітьми, інвалідами, у мене не було б стільки терпіння.
— Нині й у звичайних школах надскладно працювати. Що Вас на це спонукає?
— Очі дітей, котрі прагнуть думати. Я не просто проводжу певну кількість уроків. Насамперед звертаюся з такими запитаннями, які спонукають дітей показати, що вони вміють мислити. Певно, легше було б поставити музику, слухати і співати. Однак діти мають набиратися глибоких знань, які допомагатимуть їм у різних життєвих ситуаціях.
Я по-справжньому віддаю серце дітям, як говорив видатний педагог Сухомлинський. Іду до них із задоволенням, ретельно готуюся до уроків, багато читаю літератури, зокрема енциклопедій. Подаю матеріал так, щоб у дітей після сорока п'яти хвилин залишилося щось суттєве у пам'яті, аби вони потім могли поділитися цим з батьками і приятелями.
— Як Ви прилучилися до музики?
— Мама віддала мене навчатися музики в чотири роки. Та паралельно я весь час захоплювалася математикою. Навіть був момент, коли вирішила вступати в університет на математичний факультет. Проте музика перемогла.
— Чому математика приваблювала?
— У школі математику дивовижно викладала заслужений учитель України Марія Суркова. Вона тонко подавала новий матеріал, і цим спонукала до міркувань та відповідей. Я теж намагаюся так подавати матеріал, щоб діти мені підказували. Наприклад, у восьмому класі запитую, хто є пращуром наших духових, струнних і ударних інструментів. Заохочую: почнімо з кам'яної епохи, пригадаймо, подумаймо. Виникають різні версії, врешті звучать відповіді: з очерета можна змайструвати сопілку, з натягнутої шкіри — барабан, звичайний лук — основа струнних інструментів, зокрема арфи.
Потім ми міркуємо, що таке професіональна музика, коли вона виникла. Запитую: «Що потрібно, щоб ви могли читати?» — «Потрібні знаки — літери». — «А як музику читати?» — «Ноти потрібні». Вникаємо у нотну науку, коли і де вона з'явилась, які реформи сталися, доходимо до XVI століття. Виявляється, є база для створення професіональної музики.
— Нині навіть від чиновників можна почути: «Навіщо музика в школі? Є важливіші предмети».
— Музика змушує дитину думати. Вона не відрізняється від інших предметів за своїм глибоким змістом. До того ж має додаткове емоційно-почуттєве наповнення. На відміну від інших предметів, змушує працювати ліву і праву півкулі мозку. Музика — це алгебра гармонії, яку осягає серце і розум людини. Античний Піфагор побачив у музиці число. Нині ми знаємо, що є лади: мажор і мінор. А це піфагорійська система. І нотний стан — його винахід.
— Виходить, Піфагор не тільки математик і філософ.
— Авжеж. З праць Піфагора і Сковороди ми дізнаємося, що музика походить від слова «муза». А муза — це творчість, основа мистецтв і наук. Вони ставили музику на перше місце. Втім, як і давньогрецькі світочі, єгипетські, візантійські. Римсько-католицьку церкву підносили григоріанські співи. Музика — це міжпредметні зв'язки: між літературою, географією, математикою, історією, образотворчим мистецтвом.
— Тобто музика все поєднує?
— Бо вона універсальна! Коли ми говоримо про сучасну музику, то не можна проминути імпресіонізм, кубізм, авангардизм, модерн, їхній зв'язок, скажімо, з джазом чи хіп-хопом.
Та передусім музика — це математика, а математика — це гармонія. Найвища мистецька планка — Йоганн Себастьян Бах. У нього був математичний склад натури. Щоб писати поліфонічну музику, треба мати потужні математичні здібності. Є такий феномен: коли мої вихованці погано поводяться, я граю Баха — їм одразу стає спокійно на душі.
Відомі успіхи музичної терапії, лікувальний ефект ритмодекламації.
Позитивний вплив музики на дітей бачу щодня, щільно співпрацюю з київськими музичними школами № 33 і 7. До речі, школа № 33 готує мій творчий вечір, на якому звучатимуть твори для фортепіано, арфи, ансамблів, хорів, солістів.
До речі, ніколи не думала, що писатиму вокальні твори. Мені це здавалося легкою справою. Я мріяла про великі інструментальні опуси, тому починала з п'єс для фортепіано. З приходом незалежності виявилася нестача пісень українською мовою, їх від педагогів вимагали на уроках. Довелося шукати авторів, здатних писати вірші для дітей. Спочатку це були викладач Чернігівського політехнічного університету Антоніна Атамашко і психотерапевт Ерік Бус. Пізніше (у Києві) моїм співавтором стала Зоя Дика. Проте найпліднішою була співпраця з поетесою Тетяною Майданович, головним редактором видавництва «Криниця», щиросердною розумною людиною.
Пишу також на вірші заслуженої артистки України, радіоведучої Лариси Недін. Створено цикл п'єс «Пори року» для дітей і кілька творів духовного спрямування.
— У наш час визначення «дитячий композитор» зустрічається вкрай рідко. У радянський період для дітей писали такі чудові майстри, як Шаїнський, Гладков, Чичков, Поклад, Бистряков. Фактично більшість «дорослих» композиторів писала для дітей (згадаймо кіноказки і мультики). Навіть Юрій Антонов випускав диски музичних дитячих казок. Із розпадом Радянського Союзу це зникло. На запитання: «Чому не пишете пісні для дітей?» композитори відповідають: «Невигідно. Цю роботу не оплачують».
— Нині часто не оплачують і «дорослі» пісні. Загалом українські співаки намагаються менше звертатися до композиторів-професіоналів.
— Обходяться дешевою юшкою?
— Так. Намагаються, як барди, писати мелодії на власні тексти. Тому рівень, м'яко кажучи, слабенький. Він не дотягує до рівня пісень французьких шансоньє і творів радянських професіоналів, які виконували Едіта П'єха, Софія Ротару, Муслім Магомаєв, Алла Пугачова. Скажімо, Раймонд Паулс — один із найталановитіших композиторів нашого часу, якому треба кланятися в ноги. Зокрема, він писав і дитячі пісні. І які!
— До того ж керував дитячим ансамблем.
— Паулс — пошанований прибалт. А у нас дитячих композиторів не шанують. Де, скажімо, Алла Мігай?
Я періодично роблю спроби купити нотні збірники дитячих пісень і твори для музичних шкіл. Майже немає.
Нерентабельно — значить не потрібно? Яка нісенітниця! Виходить, не потрібні повноцінно розвинені діти? Мене в музичних школах просять: «Напишіть, будь ласка, що-небудь для наших дітей». Я розумію: за спасибі. За кордоном чомусь платять, а в нас — нерентабельно. Тому що це не футбол, не бокс і не нерухомість. У нас щороку з'являються нові мільйонери, натомість збільшується кількість незабезпечених. У тій прірві дедалі більше стає нерентабельним вкладати кошти, сили і натхнення в дітей.
Дивіться, у нас уся країна співає і танцює. Здавалося б, як здорово, як добре. Та якщо ми поголовно співаємо і танцюємо, має бути відповідний матеріал найвищого ґатунку. А в нас дешеву юшку видають за калорійний наваристий борщ.
Уже розтринькали високу музичну, пісенну культуру, яку колись мали. Ви тепер хоч одного дитячого композитора в Україні або Росії знаєте? Чуєте? По радіо, на телебаченні? Проте вони, запевняю вас, є. Пишуть, працюють! Консерваторії щороку випускають талановитих композиторів, які, зокрема, творять музику для дітей. Однак часто «в стіл». Твори не друкують, вони потрібні дітям, але не потрібні державі.
— От і Ви з якихось міркувань пишете пісні для дітей...
— Бо не можу без цього. Бувають моменти, коли приходить ідея-мелодія, я думаю: «Навіщо вона? Кому потрібна? Забудьмо про це». Та мелодія мене не відпускає. Я сідаю і записую її, сподіваючись, що у нашій країні вона комусь знадобиться.
— Для творчої людини важлива самореалізація. Але ця справа надто дорога в буквальному розумінні. Тому що, скажімо, пісню потрібно не тільки створити, а й аранжувати, записати на студії, донести до людей — на концертах, через радіостанції, ТБ. Потрібно ходити по інстанціях, стукати в кабінети, бути менеджером — тут такий оберемок назбирується. Ви готові на це? Ви це робили?
— Відразу згадую Тараса Петриненка. Чи багато він ходить по інстанціях, чи багато кланяється чиновникам? Йому пам'ятник треба поставити за його чудові пісні. А ми Тараса майже не чуємо, його начебто немає.
— Як і сестер Тельнюк, Тараса Компаніченка, Росави.
— Я до чиновників від культури не ходжу, щоб просувати свої твори. Діти, батьки, педагоги звертаються до мене. Їм я потрібна. Потрібна дитячим фестивалям.
Мої фортепіанні твори регулярно виконують у музичних школах. Звісно, їх треба перетворити на нотний збірник, а для цього необхідні чималі кошти. На щастя, видавництво «Криниця» видало розкішний, без перебільшення, альбом моїх пісень. Композитор Євген Льонко (його твори для органа вважають одними з найкращих у Європі) сказав: «Людмило, ти маєш бути вдячна долі, бо твої твори надруковано. У нас чимало композиторів не може реалізувати свої здібності. Їхні квартети, симфонії, сонати, опери лежать вдома».
Я сподіваюся, що всі ми все-таки знадобимося нашій країні.
— У чому «родзинка» збірника ваших пісень?
— Почнімо з її назви — «Калиновий птах». В однойменній пісні є такі слова: На калині білий цвіт, білий цвіт / Облітає в білий світ / Із зелених віт... / І здається на гілках/ Спить великий білий птах, / Перелітний птах. /Калиновий птах. /...Залишились ягідки, Там де він зігрів гілки...
Донині українці, не маючи роботи, залишають своїх дітей і калиновими птахами розлітаються по всій Європі. Працюють будівельниками, двірниками, різноробами, нянечками (часто маючи вищу освіту). А їхні «ягідки» — діти — залишаються в розореній Україні без матерів або татусів, а то й без обох батьків.
Що нас чекає? Яке майбутнє? Якщо дітей не виховують у повній сім'ї. «Калиновий птах» — це надія на те, що нарешті мама і тато приїдуть з-за кордону на батьківщину, нарешті буде гарне житло і робота. Нехай жінки працюватимуть до шістдесяти років, але дайте роботу. А інакше не робіть пенсійну реформу, поки немає роботи. У моєму розумінні це не реформа.
Загалом книга-альбом «Калиновий птах» тематично широка, створена під гаслом «Кожній родині, усій Україні» — для наших українців, починаючи з дво-трирічного віку і закінчуючи підлітковим. Останній розділ — пісні любові: до нашої землі, країни, до Дніпра, садів. Є й духовні твори, зокрема акапельні, написані для виконання в церквах. Серед них є вельми складні, такі як «Град святий» — про взаємозв'язок Ісуса Христа з Україною і головним представником українського народу Тарасом Шевченком.
Пісню «Жовтогаряче небо» створено під враженням Помаранчевої революції, про яку тепер намагаються не говорити. Але це — наша історія. Можливо, колись ця пісня знадобиться, бо написана була серцем.
— Яким бачите свій завтрашній день?
— Я із радістю іду на роботу. Бачу очі розумних дітей. Наше майбутнє вселяє надію, бо у нас найкращі діти.
Я отримую мізерні гроші від держави, але спілкування з дітьми — це справжнє задоволення. Коли йду вулицею на роботу, то чую «Добрий день... добрий день...». Діти прагнуть зі мною спілкуватися. Випускники, які давно закінчили школу і мають своїх дітей, підходять до мене і кажуть: «Людмило Йосипівно, ви пам'ятаєте мене?». Я, буває, не пам'ятаю, вони були малі. Тепер дорослі, спробуй пригадати, хто перед тобою. Але тепло від того, що мене не забувають, бажають мене бачити, розмовляти.
У мене навчалася Маша Артамонова, котра стала лауреатом фестивалів «Червона рута», «Таврійські ігри». Моя учениця Поліна Круглова нині грає в симфонічному оркестрі. Вадим Гарбар став відомим музикантом. Колись вони в дитячій опері «Коза-дереза» Лисенка (у моїй постановці) виконували головні ролі. Чимало моїх вихованців і шанувальників пішло стезею музики, і в тому є також моя заслуга. Я дала їм щось суттєве, тож моє життя не минає даремно, комусь я потрібна.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».