СИЛА СРІБНОЇ ЕНЕРГІЇ
18 грудня столичні глядачі отримали можливість відвідати прем'єрну виставу «Червоні вітрила», що була презентована київським театром «Срібний острів».
Однією з визначальних рис вистави, за мотивами однойменного твору Олександра Гріна, є її музичність. Саундтреком версії стали вокальні мелодії Сергія Вовка, супроводжувані незвичайною хореографією Світлани Дячок і захопливою постановкою боїв балетмейстера Олега Роєнка.
Звичайно, «Червоні вітрила» насамперед твір драматичний, а вже потім музична постановка. Але притому, що в масових сценах беруть участь близько десяти акторів, звукова картинка і навантаження більш ніж вражають. У головних ролях виступають молоді актори: Анна Василенко (Ассоль), Ярослав Лебедєв (Грей), Роман Грігль (Егль), Деніс Борьний (Лонгрен). Це нові імена для театральних кіл, тим паче у головних ролях. Однак організатори вистави не помилилися, зробивши ставку на молодь.
Чиста і наївна мрія юної Ассоль, яка марить про появу чарівного принца під червоними вітрилами... Скільки б поколінь не змінилося, головними бідами людства, як і раніше, залишаються алкоголь, заздрість, злість і жадібність. Ця історія вчить, що в будь-якій життєвій ситуації потрібно зберігати впевненість у власні ідеали і, незважаючи на перешкоди, йти до своєї мети, прислухатися до поклику свого серця.
Там, де «Срібний острів», завжди аншлаг. Відвідавши хоч би одну (будь-яку) виставу цього творчого колективу, глядачі зазвичай стають його постійними відвідувачами. Прагнення розкрити секрети цього успіху спонукало зустрітися з його керівником, заслуженою артисткою України Людмилою Лимар. Людмила Дмитрівна свого часу створювала Театр драми і комедії на лівому березі, зіграла в ньому чимало ролей. Пізніше плідно працювала над жанром моноспектаклю в київському театрі «Сузір'я». А тринадцять років тому взялася за створення «Срібного острова», в якому дебютувала як режисер.
— Чому вибрали саме таку поетичну назву?
— Природа любить срібний колір: срібними є хмари, потоки дощу, срібляста поверхня води та снігова паморозь. У сріблі відчувається торжество життя і природи. В езотериці срібна нитка пов'язує фізичне тіло людини з його духовним світом. Крім того, назва театру несе згадку про творчий літературний вибух початку XX століття, що залишив нам імена Марини Цвєтаєвої, Михайла Булгакова, Олександра Олеся. У назві театру втілено його найголовнішу мету — відродити духовність, мораль і людяність. Хочемо достукатися до сердець глядачів. Тож «Срібний острів» — це не тільки гарна і романтична назва, а образ ідеї театру, вибір його творчого шляху.
— Що спонукало створити театр?
— Нинішньому поколінню катастрофічно не вистачає срібної енергії. Людина з її повсякденними проблемами ніби відходить на останній план. У суспільстві спостерігається масована естетизація (героїзація) зла з падінням моральності та знеціненням людського життя. Руйнуються етичні підвалини.
Значно важче творити. Творчість вимагає великої кількості енергії, таланту, терпіння та вольового напруження. Я переконана: не буває благородних розбійників, чарівних убивць і привабливих катів. Є люди з порушеною мораллю. Вони впевнені, що зі злом можна якось домовитися, однак рано чи пізно самі потрапляють до його м'ясорубки. Найжахливіше те, що ця естетизація зла вкладається у підсвідомість людини: усе можна, усе дозволено.
Проституція, спекуляція і шахрайство у законі стали престижними «професіями». Як актриса і матір, розумію, що це, образно кажучи, темний коридор, із лабіринтів якого нелегко буде вийти нашим дітям і онукам. Бажання зробити альтернативу цьому процесові, спробувати протистояти йому народило театр.
Мене хвилює майбутнє, тож вирішила розпочати бесіду з глядачем про те, що найбільше вартісне у людському житті. Згодом на «Срібному острові» сформувалася група людей — молодих, творчих, обдарованих, котрі повірили в мою ідею, захопилися нею, втілюють її. Створили чудову трупу, до якої увійшли Михайло Шикула, Олена Донець, Михайло Герасимчук, Оксана Бандура, Світлана Волкова, Дмитро Базай, Олег Коваленко. Ми називаємося так: «Творча майстерня Людмили Лимар», де я матеріалізую ідеї та відповідаю за все. Нині комерційні театри стирають акторські індивідуальності, апелюючи до невибагливого смаку. Розкриття актора, його виховання і акторська майстерність — ось моє завдання. Адже я вихована на традиціях іншого театру — психологічного, який сповідували Товстоногов, Єфремов, Табаков. Мені подобається занурюватися в людську душу, бо нічого цікавішого і таємничішого на землі немає. Хочу, щоб наші вистави, незалежно від жанру, концентрували «срібну» енергію, передавали глядачам. Нами рухає віра у людину, любов, романтика, краса та інші прості та вічні істини.
— Як виживаєте у нинішніх умовах?
— У нас немає багатих спонсорів. Ми існуємо за рахунок того, що заробляємо. Наша реклама — це враження, якими діляться між собою наші глядачі. Єдиним безкорисливим і постійним перевізником є автомобільна компанія «Драйвер». Творча дружба склалася з готельним комплексом «Турист», де постійно показуємо свої вистави. Нині граємо в залі на триста місць. Це забагато для театру, який не має дотації. Найболючіша проблема — відсутність власного приміщення.
Не відступаючи від ідеї відродження духовності, сумлінно працюємо з молодим поколінням. Не перший рік під егідою ЮНІСЕФ (дитячого фонду ООН) проводимо тур «Срібна дорога до юних сердець». Дали чимало доброчинних вистав для вихованців дитбудинків, інтернатів, дітей-інвалідів та дітей з малозабезпечених сімей. Переглянувши вистави, фонд одразу сприйняв концепцію театру і запропонував співпрацювати в межах їхньої програми «За здоровий спосіб життя». Творча дружба єднає театр і з Всеукраїнською організацією інвалідів «Знання — інтелект».
Гастролюючи Україною, виступили в усіх колоніях для неповнолітніх законопорушників. Тепер отримуємо багато листів із вдячністю та надією на нові зустрічі.
— Як добираєте репертуар?
— Намагаємося працювати над виставами, які дають змогу поговорити про внутрішній світ людини, про те, що наболіло. Тож у репертуарі історія першого глибокого почуття в комедійній сцені «Буси загальної любові» за п'єсою американського драматурга Леоніда Герша «Ці вільні метелики»; комедія «А навіщо тебе даром любити?» за п'єсою Островського «Дохідне місце»; фарс-абсурд-фантасмагорія «Ювеліри» за творами Музи Павлової; історія однієї хвороби, а може, і любові «Морфій» за однойменним романом Булгакова; два мої моноспектаклі «Прощальна вечеря» — ностальгічне шоу за романсами Олександра Вертинського та «Птах-Фенікс» — розмова з Мариною Цвєтаєвою про найголовніше (вистава на основі поезії різних періодів життя і творчості поетеси); вистави для дітей: «Мені тринадцятий минало» — містерія за повістю Васильченка «У бур'янах», музична казка «Блакитна ромашка» за твором Юнгера «Син Чорної Гори».
Кращі наші постановки продемонстровано на міжнародних театральних фестивалях, у тому числі Единбурзькому — найбільшому театральному фестивалі світу.
Леся ТУРОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ПРЕМ'ЄРА «КОРОЛЯ РОГЕРА» У НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ УКРАЇНИ
- ПОВЕРНЕННЯ ЧЕРЕЗ 35 РОКІВ
назад »»»