ВІЙНА У ВЕРХАХ
ПО-АМЕРИКАНСЬКОМУ
Барак Обама бореться за виживання на посаді президента. Його план виходу з кризи враховує філософію обох основних партій — Демократичної та Республіканської, але водночас план розраховано на певні поступки. Демократи мусять змиритися зі скороченням соціальних програм, а республіканці — погодитися з ліквідацією податкових пільг для найбагатших. Іншими словами, президент виконує той самий маневр, що і Клінтон у середині першої каденції. Він позиціонує себе понад партійними інтересами, аби притягнути до себе незалежних виборців. Звідси його гостра риторика і звернення по допомогу до народу.
Президент і Конгрес
У президента США Барака Обами залишилося мало козирів, але він зберігає стратегічну перевагу над республіканцями. В американській політичній системі президентові належить головна роль. Він — глава держави, керівник уряду і верховний командувач. У кризових ситуаціях на нього звернено погляди всієї нації. Президент має закликати до боротьби, підтримувати оптимізм, плекати надію, а передовсім рятувати. Визначення «перший серед рівних» — відомий вислів. Мешканця Білого дому можна не любити, можна критикувати, але слухати треба.
На жаль, від часів Рузвельта у Вашингтоні мало що змінилося. Лідер палати представників демократ Ненсі Пелозі у свій час публічно назвала Буша-молодшого «некомпетентним керівником». Клінтона називали «тефлоновим хлопчиком», Картера — «зів'ялим президентом», Ніксона — «залізною сідницею». Нинішнього президента Обаму називають Хусейном, мулатом, узурпатором.
Температура політичних суперечок між президентом і опозицією у Конгресі завжди була високою. Проте нині навіть складно говорити про дискусію. Це абсолютна конфронтація — тотальна війна. Конфлікт між Обамою і республіканською більшістю має персональний характер і доходить до хамства.
Уперше це було помітно під час промови президента про стан держави у 2009 році. Виборці спостерігають за політичною елітою у припудреній, причесаній та мармурово-позолоченій версії. Коли президент прибуває на об'єднане засідання палат Конгресу, навіть затяті противники мусять забути про суперечності й аплодувати. Цього вимагає повага якщо не до людини, то до посади. Перше звернення Обами перервав республіканський конгресмен Джо Вільсон із Південної Кароліни, вигукнувши: «Брешеш!». А потім виявилося, що може бути ще гірше.
Порядок денний глави
Республіканські лідери почали відмовлятися від запрошень до Білого дому. Ішлося не тільки про бенкети за участю закордонних гостей, а й про робочі зустрічі для обговорення конкретних проблем чи законодавчих ініціатив. Вони не відповідали на телефони Обами, зриваючи бюджетні переговори.
Зрештою Джон Бенер, керівник нижньої палати, вперше в історії сказав президентові США, що той не зможе виголосити звернення до Конгресу у запланований термін. Восени Бенер просто переставив день, коли Обама зміг виступити перед Конгресом із урядовим планом скорочення безробіття. Без перебільшення, це виглядало так, якби спікер англійської палати громад змінив би дату виступу королеви у парламенті.
«Єдиний прецедент, який пригадується,— це фанатична ненависть керівника республіканців Тома Ділея до Клінтона. Проте це був єдиний такий типаж. Нині «токсичність» стосунків президента з членами опозиції стала нормою»,— зазначає політолог Норман Орнштайн. Як приклад дискредитації ініціатив Обами за будь-яку ціну Орнштайн подає проект податкових скорочень для роботодавців. У 2009-му республіканці підтримували податкові скорочення відповідно до їхньої політичної та економічної філософії. Коли їх підтримав Обама, вони змінили позицію.
Звідки ця ворожість і зневага з переходом на патологію? Частина вини лягає на Обаму, якому притаманна звичка повчати опозицію, що є добре для країни, а що — ні.
Змова мовчання
«Мало хто має бажання порушувати це питання публічно. Відсутність поваги до президента частково можна пояснити соромом певних політиків, що у країни чорношкірий лідер. Багато республіканців дивиться на нього зверхньо. Демократи навіть у найскрутніші моменти не прагнули упокорити президента або принижувати ранг президентства»,— заявив демократичний конгресмен із Арізони Рауль Гріжалва.
Республіканці у ставленні до Обами не стримуються. Вони іронічно називають його «громадським діячем». Можливо, цей епітет звучить і безневинно, але є приводом для підозри у можливому радикалізмі, відсутності адміністративного досвіду, а також підкреслює колір шкіри. Серед правиці у Капітолії є чимало політиків, які вдають, що погодилися з рівноправ'ям афроамериканців.
Нещодавно втратив посаду керівник республіканської більшості у сенаті Трейнт Лотт із Міссісіпі. Вітаючи з днем народження літнього ветерана американської політики сенатора Строма Тармонда, він заявив, що країна була б набагато кращою, якби іменинник виграв президентські вибори у 1948 році. Тармонд був тоді так званим диксикратом і проголосив програму жорсткої расової сегрегації. Якби він виграв, чорношкірі відвідували б інші ресторани, ніж білі, користувалися б іншими кінотеатрами і туалетами тощо.
Расову сегрегацію було скасовано у США наприкінці 60-х років і країна донині є однією з нечисленніших держав, де у всіх урядових формулярах і анкетах поруч із рубрикою «громадянство» є рубрика «раса».
Розбіжності між етнічними групами зменшуються, але консерватори не люблять новацій. Навіть рекламодавці розуміють, що за рівноправністю ховається демон упереджень. І ніколи у відеоролику не покажуть білої дружини, яка пере білизну чорношкірому чоловікові й дітям-метисам. Це все діється у державі, у якій у Білому домі, збудованому невільниками, вперше керує чорношкірий президент.
Обама усвідомлює неприязнь, яку викликають соціальні вимоги окремих середовищ чорношкірих громадян. Він пообіцяв, що за жодних умов не гратиме расовою картою. В результаті питання кольору його шкіри прикрите змовою мовчання. Білий дім не закидає своїм противникам прихованого расизму, а білі з півдня не мають наміру публічно визнавати свої расові упередження. Одначе чорношкірий президент для них, як кістка в горлі. Американська війна у верхах стає все запеклішою. Найближчими місяцями вона буде лише розпалюватися. А може, і кілька десятків місяців, якщо Обама переможе.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- БЕЗ ШАНСІВ НА КОМПРОМІС
назад »»»