ВІЙНА, ЯКУ НЕ ХОЧЕ ЗНАТИ СВІТ
Протягом останніх 15 років у Конго жертвами війни і анархії стало п'ять мільйонів осіб. Миротворці ООН, далекі від камер світових телеканалів, безпорадні щодо насильства в цій країні. Складно перелічити всі збройні угруповання, які багато років діють у цьому регіоні, що межує з Угандою, Руандою, Бурунді, Південним Суданом і Центрально-Африканською Республікою.
Конголезькі війни — це серія злочинів і насильства. І все через гроші. У цій, одній із найбідніших країн світу, є багато золота, діамантів, коштовних каменів, рідкісноземельних металів. Класичний приклад «сировинного прокляття». Збройні угруповання та представники іноземних армій, змушуючи місцеве населення до рабської праці при їх видобуванні, тоннами вивозять дорогоцінні мінерали і метали. За отримані від продажу гроші купують зброю.
Безвольні і недієздатні «голубі шоломи»
Серед цього хаосу перебуває найбільша у світі миротворча місія ООН. Віднедавна вона називається MONUSKO.
У MONUSKO можна зустріти багато осіб із найвищими професійними кваліфікаціями і моральними якостями. Та вони часто бувають розгублені через відсутність засобів. Нещодавно у пресі з'явилась інформація з MONUSKO, що біля певного населеного пункту 30 бойовиків якоїсь із «армій» створили табір і вели не тільки добровільне «рекрутування» неповнолітніх (що саме по собі військовий злочин), а й викрадали дітей для «служби в армії». Вихід із ситуації мав бути однозначним: солдати ООН мають роззброїти бойовиків і звільнити дітей. Однак ніхто не давав відповідних наказів.
Солдати ООН, які професійно і жертовно виконують свої обов'язки, здебільшого є американцями і європейцями. Професіоналізмом відрізняються уругвайці. Проте більшість особового складу «бойових» підрозділів ООН не належить до високорозвинених країн. Вони хочуть тільки заробити і вижити.
Виникає питання щодо сенсу операції з «підтримки миру» в регіонах, де триває війна. Як підтримувати те, чого нема? Мир можна хіба що встановити. Але без військової боротьби це неможливо. Та й небезпечно і звучить не дуже добре...
Вид збоку
Водночас зупинити конфлікт у Конго набагато легше, ніж, наприклад, у Афганістані чи Іраку. Тут менше фанатизму і спостерігаються «тільки» вибухова жорстокість і ненависть, викликані безкарністю. Як, при бажанні, можна встановити мир, було показано у 2003 році на прикладі бойової операції «Артеміда» за участю французів. За короткий час французи повністю заспокоїли регіон Ітурі. Нині французів нема, і там знову відновилася війна. Міжнародне військо має діяти так, як під час «Артеміди». Очевидно, певна кількість бандитів загине, решта почне боятись. Але ж це погано звучить... Гірше, ніж «моніторинг порушень прав людини».
Річ у тому, що коли місія у Конго є бойовою, тоді треба посилати бойові підрозділи з рішучими командирами і надавати їм відповідні повноваження. Проте у системі ООН нелегко прийняти рішення про бойові дії. А часто і неможливо, бо треба змінювати характер місії, на що має повноваження лише певне коло осіб у Нью-Йорку. А в цей час під боком «блакитних шоломів» триває різня.
Як по-різному реагують солдати ООН — ілюструють два випадки. Перший: перед воротами військової бази стоїть натовп і благає про допомогу, бо людей четвертують мачете. Солдати не відкривають воріт і не стріляють по вбивцях — вони лише фотографують із-за паркану. Другий: подібна ситуація, але з воріт виходять три бельгійці. Знаючи, що не мають підтримки, стріляють. Кількох убивають, а решта втікає. Бельгійці врятували кілька десятків людей, донині їх у Бунії вважають героями. Зате добрих кілька років вони мусили пояснювати свій вчинок. Їм загрожував вирок, бо вони стріляли без наказу.
Ескалація насильства
Анархія і війна у Східному Конго тривають. Напередодні і після парламентських та президентських виборів, які відбулися 28 листопада, напруження лише посилилося. Боротьба йшла між двома головними претендентами на найвищу посаду: нинішнім президентом Джозефом Кабілою і Етьєном Тісекеді, лідером опозиційного Союзу за демократію і прогрес (УДПС).
Попередні вибори Кабіла дійсно виграв — так, принаймні, вважали тоді навіть спостерігачі з УДПС. Не тому, що хтось тут дуже любив Кабілу. Просто люди вірили, що він досягне миру, як руандійський президент Поль Кагаме, про якого на Сході говорять із сумішшю зрозумілої ненависті і водночас захоплення. Бо у Конго не тільки свободи нема — там нема ні спокою, ні розвитку.
Кабіла практикує «ручне управління». Його політика полягає у підкупі локальних, місцевих «вождиків» за принципом: дозволяю вам красти на власний розсуд, а ви не перешкоджайте мені у моїх злодійствах. Ключем є незмінне перебування при владі. Для цього треба виграти нинішні вибори, але зберігаючи зовнішні ознаки демократичного процесу, щоб доброчинці з Європи не прикрутили «краник» допомоги, від якої країні користі не видно, а для президента і його родини прибуток відчутний.
Вибори 28 листопада ц. р. характеризувались насильством, фальшуванням і бойкотом з боку окремих кандидатів. Зафіксовано смерть більш як десяток людей унаслідок виборчої боротьби. Хоч головний кандидат опозиції Тісекеді говорив про впевненість у перемозі, йому не судилося стати переможцем. За попередніми результатами Кабіла таки виграв.
Та його перемога не означає спокою в країні. Тепер можлива нова війна, якщо у перебіг подій не втрутяться зовнішні сили і ООН. Мільйони конголезців волають про допомогу до неба, і добре, якби їх почули не тільки там, а й у столицях впливових демократичних держав світу.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- РІЗДВЯНІ СПОДІВАННЯ ЄВРО
- ТЮРЕМНА СТАРІСТЬ ДИКТАТОРА
назад »»»