ЗАПОБІГТИ ЛЕГШЕ, НІЖ ПЕРЕМОГТИ...
Серед хвороб, відомих людству, онкологічні вважаються найнебезпечнішими і найпідступнішими. Вони підкрадаються до людини непомітно і дають про себе знати тоді, коли боротися з ними вкрай складно.
Україна належить до держав, де рівень онкологічної захворюваності й смертності надзвичайно високий. Кореспондент «ДУ» попросив директора Національного інституту раку, доктора медичних наук, професора Ігоря Щепотіна розповісти про ситуацію у цій сфері медицини, можливості вітчизняних онкологів у боротьбі з раком.
У ЦЬОМУ ПЕРЕКОНАНИЙ ДИРЕКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ РАКУ, ДОКТОР МЕДИЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОР ІГОР ЩЕПОТІН
— Щороку на рак захворюють майже 160 тисяч українців, а понад 90 тисяч ідуть із життя,— говорить Ігор Борисович.— Загалом на обліку в медичних закладах МОЗ України перебувають близько мільйона хворих.
— Який їхній соціальний стан, вік?
— Серед них є представники майже всіх верств населення. Більшість — літні люди, оскільки, як відомо, рак найбільше «любить» саме їх. Проте останнім часом він уражає людей середнього віку, а то й молодих. На превеликий жаль, серед хворих є і діти, в тому числі три-п'ятирічні...
— Можна назвати регіони, де захворюваність найвища? Прогнози на майбутнє.
— Найбільше від онкозахворювань потерпають жителі Запорізької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Львівської, Одеської, Харківської областей.
Незважаючи на прогрес, якого досягла наука щодо запобігання раку, кількість тих, хто хворіє на нього, з кожним роком у світі збільшується. Стосовно України, то протягом останніх десяти років захворюваність на злоякісні недуги зросла на вісім відсотків. Зокрема, серед чоловіків побільшало випадків раку передміхурової залози, нирок, щитоподібної залози, меланоми шкіри, кишково-шлункового тракту. Жінок (порівняно з чоловіками) онкологічні хвороби «дістають» частіше: приріст захворюваності серед них останніми роками становить 11 відсотків. Діти найбільше хворіють на рак головного мозку та лейкемію. Питома вага у структурі смертності від них сягає близько 60 відсотків серед хлопчиків і понад 50 відсотків серед дівчаток.
— Зважаючи на страшну статистику, яку Ви назвали, хотілося б почути, на яку допомогу держави можуть розраховувати хворі. Адже не кожному доступне лікування за кордоном.
— У багатьох громадян склалося враження, що у закордонних клініках працюють справжні чарівники, які одним помахом палички здатні позбавити людину страшного захворювання. Я, звичайно, не заперечуватиму досягнень зарубіжних колег у цій галузі, але не можу погодитися з твердженнями, що, мовляв, вітчизняна онкологія пасе задніх. Це не так.
Нагадаю, що у нас розроблено загальнонаціональні стандарти діагностики та лікування. Раніше, наприклад, хворі отримували допомогу залежно від кваліфікації лікаря, але останнім часом ситуація змінилася: її надають за міжнародними стандартами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я.
Діє чітка вертикаль надання медичної допомоги онкохворим, чого немає в жодній медичній галузі. Фахівці нашого інституту розробили Національну стратегію боротьби з онкологічними захворюваннями — «50 кроків проти раку», яка складається з восьми напрямів.
Якщо раніше головним нашим завданням було збереження людині життя, то відтепер намагаємося забезпечити і його якість. Ми хочемо, щоб пацієнт, який переніс хіміотерапію, операцію, міг повернутися до повноцінного життя, зокрема працювати, виховувати дітей. Наприклад, при саркомі стегнової кістки часто ампутують ногу. Ця хвороба трапляється і у п'яти-шестирічних малюків. Уявіть, що чекає на дитину, якщо її в такому віці позбавити ноги? Тож ми розробили принципово нову органозберігаючу технологію, заміщаючи уражену ділянку кістки, після чого дитина зростає з обома ногами.
Рак шийки матки уражає і молодих жінок, яким раніше видаляли матку з придатками. Вони вже не могли народжувати дітей. Через це тисячі українських жінок бездітні. Нині ж, якщо захворювання виявлено на ранній стадії, ми спроможні видаляти лише шийку, а матку, яєчники і труби залишаємо. Після операції жінку не позбавлено можливості стати матір'ю.
— Розкажіть, будь ласка, про людей, з якими працюєте. Кого можна без перебільшення назвати світилами вітчизняної онкології? Якщо, звичайно, вони є...
— Я насторожено ставлюся до висловів на кшталт «зірка», «світило». Інколи складається враження, що у всіх галузях працюють винятково зірки та світила...
Водночас працюю з професіоналами вищого ґатунку, які за професійним рівнем аніскільки не поступаються своїм колегам, котрі працюють у кращих клініках світу. Наприклад, Григорій Бондар, який очолює Донецький протипухлинний центр. Він віддав онкології десятки років свого життя. І нині Григорій Васильович, незважаючи на поважний вік, оперує, рятуючи людські життя. Не можу не згадати академіка НАМУ Валентина Ганула, професорів Едуарда Стаховського та Людмилу Воробйову, котрі очолюють відділення відповідно онкоурології та онкогінекології. Дитячим відділенням керує Григорій Климнюк, який, незважаючи на молодість, досяг значних висот у онкології, перебуває в постійному творчому пошуку.
Усіх, хто працює в онкології й є професіоналом вищого ґатунку, важко назвати: не вистачить газетної шпальти. При всій повазі до цих людей головним завданням вбачаю підвищення кваліфікації українських онкологів, бо, погодьтеся, лідери галузі фізично неспроможні лікувати всіх, хто потребує їхньої допомоги.
— Не можу обминути проблеми фінансування вітчизняної онкології.
— Фінансування будь-якої медичної галузі залежить від фінансування медицини загалом: подібне — в усьому світі. Асигнування, які держава виділяє на потреби МОЗ, скромні, в чому переконується будь-який українець, завітавши до поліклініки чи потрапивши на стаціонарне лікування.
Гроші, звісно, вирішують не все, але вони є одним із головних чинників у вирішенні проблеми. Діагностична апаратура, що дозволяє виявляти хворобу на ранній стадії, надто дорога. Скажімо, щоб оснастити всі обласні онкологічні диспансери таким обладнанням, потрібні мільярди гривень.
Та ми рук не опускаємо. Зокрема, кілька років тому розробили державну програму «Онкологія», підрахувавши, що на її реалізацію до кінця 2016 року потрібно майже вісім мільярдів гривень.
— Яку ніяк не хотіли ухвалювати...
— Так, її уряд не ухвалював протягом кількох років. Проте врешті-решт була затверджена Верховною Радою України як закон. Щоправда, її кошторис становив менш як чотири мільярди гривень, тобто половину суми, яку ми просили.
— На дослідницькі роботи в галузі онкології у світі витрачають мільярди доларів. Над розгадкою таємниці виникнення хвороби б'ються кращі наукові світила. Одначе досі немає ефективних засобів протидії раку.
— Ви маєте рацію: поки що, незважаючи на зусилля світової спільноти, рак не подолано, як, скажімо, інші хвороби. Нагадаю: у людському організмі щодня виникає більш ніж десять мільйонів клітин, які є злоякісними. Кожна з них здатна спровокувати хворобу. Повторюю: понад десять мільйонів!
Проте людський організм так побудований, що сам не дозволяє їм перероджуватися на смертельні для нього клітини. До речі, відомо понад двісті їх різновидів. Чимало є випадків, коли до лікарні потрапляють два пацієнти з одним і тим самим діагнозом. Скажімо, рак шлунка. Обидва проходять однакове лікування. Проте одному з них воно допомагає і він живе далі, а інший — ні. Чому? Причини можуть бути різними, але часто так трапляється через те, що пухлини у хворих мали різну етіологію, тобто причину виникнення.
Нам, онкологам, відомо багато про онкологічні хвороби, але, на жаль, не все. Такий приклад. Ми знаємо, що може спровокувати рак легенів, але що саме дало «старт» хворобі й коли це сталося, відповісти складно.
Період поділу злоякісної клітини, про який я говорив, може тривати дев'ять-десять років. Урешті-решт цей поділ завершується утворенням злоякісної пухлини, про що хворий тривалий час не здогадується.
— Коли людина проходитиме час від часу медичні огляди, чи можна розгледіти небезпеку, яка підкрадається?
— Якщо час від часу, як ви сказали, то ні: медичні огляди потрібно проходити регулярно. Вони, до речі, допоможуть не стати жертвою не лише онкологічних захворювань, а й інших, які теж відбирають життя. Наприклад, серцево-судинних.
Захворюваність у країнах Європейського Союзу, США теж висока, особливо останнім часом. А ось смертність значно нижча. Чому? Насамперед тому, що там хворобу виявляють на стадії, коли з нею можна успішно боротися. На користь того, що людина має стежити за станом свого здоров'я, є статистика. Наприклад, якщо хворобу виявлено на 1-й стадії, то в 90–95 випадків хворий виліковується, коли на 2-й — зцілюється близько 80 відсотків, на 3-й — лише 25–30 відсотків. При 4-й, на жаль, шанси вилікуватися значно нижчі.
— Які, Ігоре Борисовичу, симптоми, що передують захворюванню? Адже в деяких випадках людина лікується від звичайної виразки шлунка, а згодом виявляється, що в неї рак.
— На жаль, і мені такі прецеденти відомі. Здебільшого вони є свідченням низького професіоналізму лікарів, а то й неналежного виконання ними своїх функціональних обов'язків. До того ж це захворювання вкрай підступне.
Так, рак підшлункової залози часто маскується під панкреатит: відчувається біль у верхній частині живота, людина втрачає вагу, час від часу її нудить. Рак головного мозку нерідко приймають за звичайні порушення мозкового кровообігу, підвищений тиск. Хворий постійно відчуває головний біль, шум у голові, головокружіння, а то й галюцинації.
Багато жінок, у яких ми виявляємо онкологію грудей, на початковій стадії цієї хвороби вважає, що у них мастопатія, кіста — саме під них часто маскується рак. Затвердіння в молочній залозі, яке тривалий час не зникає, її зміни в розмірі чи контурі, кров'яні виділення із сосків, збільшення лімфатичних вузлів мають змусити жінку негайно йти до лікаря. Порогом, переступивши який будь-яка жінка може опинитися у групі ризику, є 40-річний рубіж у її житті. Після досягнення цього віку кожна пані має хоч би раз на рік робити мамографію. Особливо це стосується тих, у кого найближчі родичі хворіли на рак молочної залози. Вони мають двічі на рік обстежуватися.
Не варто відкладати «на потім» народження дитини. А малюка я радив би годувати не штучним харчуванням, яке є популярним, а материнським молоком. Це знижує ризик раку молочної залози.
Загалом будь-які «збої» в роботі організму повинні насторожувати людину і вона має звернутися до дільничного лікаря. А він уже дасть поради щодо подальших дій.
— Проте не кожний лікар, м'яко кажучи, переймається здоров'ям своїх пацієнтів...
— Так, не кожен. Скажу більше, деякі лікарі, як на мене, взагалі є випадковими людьми в медицині. Але ж більшість, повірте, працює, як мовиться, не за страх, а за совість.
Загалом я порадив би людям не обмежуватися одним тільки лікарем-фахівцем. У деяких випадках слід діяти за принципом «береженого Бог береже». Тобто, побувавши на прийомі в одного лікаря, можна звернутися і до іншого. Словом, треба бути енергійним, коли справа стосується вашого здоров'я, а, можливо, і самого життя.
— Чи може звичайне захворювання з часом перейти на онкологічне?
— Будь-яке захворювання, навіть незначне, якому ми не надаємо значення, може перейти на більш складну форму. Наприклад грип. Більшість з нас переносить його на ногах. Відомо чимало випадків, коли ігнорування грипу призвело до тяжких хвороб, а то й летальних випадків. Тож якщо грип здатний спровокувати ускладнення, призвівши до сумних наслідків, то подібне може зробити будь-яке інше захворювання, на тлі якого виникне рак.
— Які онкологічні діагнози найпоширеніші в Україні й до яких заходів має вдатися людина, щоб вчасно їх розпізнати і розпочати лікування?
— Українські чоловіки найбільше страждають на рак легенів, шкіри, шлунку, підшлункової залози і прямої кишки. Для прекрасної статі більш характерний рак молочної залози, шкіри, тіла матки, шийки матки, ободової кишки.
Сильній статі я порадив би двічі на рік проходити флюорографію, двічі на рік відвідувати лікаря-дерматолога, робити віброскопію або гастроскопію шлунка, його ультразвукове чи рентгенологічне дослідження. А ще раз на рік здавати кров на маркер ПСА (простат-специфічного антигена).
Жінкам потрібно раз на рік робити УЗД молочних залоз, проходити мамографію, кольпоскопію, колоректальну діагностику, яка охоплює дослідження всіх ділянок кишківника. А також раз на рік робити цитологічний мазок із шийки матки.
— Ваше ставлення до реклами різних чудодійних засобів у лікуванні раку?
— Не відкидаю цілковито можливості використання цілющих властивостей рослинного світу. Відомі численні випадки, коли саме вони допомогли у зціленні хворого. Проте кожний випадок потрібно розглядати окремо, зважаючи на нюанси.
На жаль, наше життя все більше, як мовиться, комерціалізується, причому є чимало людей, котрі, забувши про совість, Бога, намагаються наживатися на чужій біді. Особисто я порадив би хворим, їхнім родичам бути обережними у виборі методів лікування, не вестися на солодкі обіцянки вилікувати «все і відразу».
— Що б Ви порекомендували українцям, аби не захворіти на рак? Принаймні звести до мінімуму ризик.
— Насамперед потрібно вести здоровий спосіб життя: не курити, побільше бувати на свіжому повітрі й рухатися. А ще правильно харчуватися, не зловживати консервованими і смаженими продуктами. До раціону людини має входити побільше овочів, фруктів, особливо тих, які вирощують на українських ланах.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»