МЕЛОДІЇ ПІСЕННОЇ ДУШІ
У нашій національній пісенній культурі Ганна Чубач — явище більш ніж неординарне. Запитання про те, що верховодить у пісенній творчості поетеси — слово або музика, що на першому місці в її мистецькому характері може поставити хіба що людина, необізнана з творчістю письменниці. Адже відповідь однозначна: слово і музика.
Ганна Чубач написала чимало віршів-пісень на власні мелодії, про що свідчить виданий у вересні 2011 року компакт-диск поетеси. До диску увійшло дванадцять ліричних пісень у виконанні дуету «Горлиця» (у складі заслужених артисток України Д. Гуменюк, В. Галушко, І. Захарко), народного артиста України О. Василенка, заслужених артистів України Ю. Рожкова та І. Красовського, артистів С. Томіліна, Н. Пави, І. Бикової; а також дві пісні у виконанні дитячого колективу «Зернятко» (художній керівник — Р. Заклецька) та В. Важеєвської й В. Важеєвського (художній керівник — С. Томілін).
Слухаючи пісні з цього альбому, відчуваєш, яка природна поетична мелодійність генетично нуртує в поезії Ганни Чубач.
Відомо, що справжній поет завжди трохи композитор. Ця не прописна істина існує лише для поетів, які народилися з талантом слова. Ця істина не існує для філологічно-штучних авторів, котрі не відчувають ритмомелодійну природу поетичного слова, а вимучують його у різних філологічних конструкціях. На жаль, нині таких словоблудів значно більше, ніж пісенних поетів, якими завжди славилася українська земля. Справжні поети певною мірою народжуються композиторами своїх творів, оскільки, крім смислу, вони відчувають музику у поетичному слові, у сполученні слів. Те саме можна сказати про справжнього композитора: крім смислу музики, він завжди шукає слово в музиці, тому є трохи поетом.
Цікава пісня, як свідчить час, зазвичай народжується на перетині цих двох невід'ємних начал — думки і душі. І не тільки пісня... Жага музики у багатьох поетичних творах Ганни Чубач, як на мене, була закладена, запрограмована дитячим світосприйняттям. Так само, як і явище інших генетичних здібностей композитора в її душі віднайшло своє нове творче начало у новій стихії — музиці, мелодиці, гармонії звуків, рівновеликих її високому поетичному слову.
Я не хотів би називати Ганну Чубач лише поетесою-піснярем. Чому? Тому що її це мало стосується. Якщо і підходить таке визначення, то лише з одного, головного боку. Ганна Чубач — насамперед художниця слова, поетеса. І лише тому вона пісняр. Наскільки вона бачить слово, відчуває його та розуміє, настільки ж вона його і чує. Повнокровне відчуття її поетичного слова з'явилося у звуці. Воно ніби само просилося на музику, знаходило її, стаючи згодом пісенним словом, яке не втрачало своєї зримої, чуттєвої та розумової сили. У кращих творах поетеси музичний образ збігся з образом словесним. Це вже, навіть з природної точки зору, як у фізиці — явище пісенного резонансу.
На жаль, у багатьох сучасних піснях відомих авторів відбувається навпаки: з музикою слово ще більш-менш звучить, навіть передає якісь емоції, а візьми й залиш це слово без музики — і тут же вухо, так би мовити, відчуває порожнечу: немає за що зачепитися. Залишається одна тільки оболонка слова, тобто одне ім'я без іменника.
Про кращі вірші-пісні Ганни Чубач цього сказати не можна, вони і без музики сприймаються, а з музикою і поготів. Їх можна читати і перечитувати не лише вголос, а й про себе. Їх можна з аркуша декламувати і повторювати напам'ять. Та головне, що їх можна співати: одному чи разом з іншими, в хорі, за дружнім столом і в залі, зі сцени, співати, як душа потребує, підказує пам'ять. Саме співати, а не виконувати. Адже пісенне слово Чубач музичне від природи, про що свідчать мелодії поетеси до своїх віршів. Таких пісень у її репертуарі чимало, більш як на новому компакт-диску. Вони беруть за душу і спонукають слухачів відчувати емоційні переживання авторки. Такі пісні швидко стають у народі популярними, маючи щасливу пісенну долю.
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «КНЯЗЬ ІГОР» НА ХАРКІВСЬКІЙ СЦЕНІ
- «СВІЧА МОЯ ГОРИТЬ...»
- ГОЛОС ЗА КАДРОМ
- СЕРІАЛИ ДОВОДЯТЬ ДО ДЕПРЕСІЙ
назад »»»