«ТНМК» У ПОШУКУ ЗОЛОТОЇ МЕЖІ
Сьогодні гостями «Вітальні» є Олександр «Фоззі» Сидоренко та Олег «Фагот» Михайлюта, котрі уособлюють гурт «Танок на Майдані Конго». «ТНМК» досі вважають «кращим альтернативним» проектом» в Україні, що понад двадцять років культивує таку, здавалося б, непоєднувану річ, як «український хіп-хоп».
Певно, ідеологією «ТНМК» дотепер є незбориме намагання бути самими собою навіть в умовах деформуючого шоу-бізу. Обох лідерів захищає порядність і обдарованість. Дуже різні, вони виявляють себе у різних напрямах: як вигадники пісень і власних окремих проектів, як шоумени, ведучі телепрограм, а Фоззі навіть як письменник.
Головним їхнім дітищем, звісно, є «Танок на Майдані Конго». Відповідь на запитання, чому гурт має саме таке «нутро», коріниться у способі мислення та морально-естетичних засадах Фоззі й Фагота. Отже, послухаймо їх.
— Ваша творчість і громадянська позиція наводять на думку, що ви сповідуєте екологічний світогляд, який протидіє тому бедламу, що нині набуває жахливих масштабів.
Фоззі: — Вже набув.
— Нещодавно я спілкувався з ученим-екологом, вона сказала, що, за підрахунками науковців, планета промине точку екологічного балансу через вісімнадцять років. Натомість запах грошей запаморочує голови. Втім, у будь-якому разі артист має бути прибутковим.
Фоззі: — А хто не мусить бути прибутковим, щоб існувати? Інакше життя спиняється у фізичному сенсі. ЖЕК мусить бути прибутковим, бо інакше всі замерзнуть, потонуть у смітті й помруть.
— Одначе ЖЕК буває прибутковим, а всі мерзнуть і тонуть у смітті...
Фоззі: — Такою є політика кишень деяких керівників. Після мене хоч трава не рости.
Фагот: — Будемо говорити про політику?
— Ліпше про мистецтво.
Фоззі: — У сучасному світі все неймовірно переплелося. Є політика мистецтва і мистецтво політики.
Фагот: — «Украв, випив, до тюрми» — таку політику можна впроваджувати в державі.
Можна країну поховати як державу, перетворити її на чиюсь провінцію-периферію. Мені здається, що нині так і відбувається.
Можна здійснювати політику відновлення України, українського духу, культури. У попередньої правлячої коаліції ніби була така спроба, але вони все профукали, і тепер маємо те, що маємо.
Фоззі: — Хоч Україна могла б розвиватися іншим шляхом. Останнім часом ми кілька разів були в Грузії, кліп знімали. Знову туди збираємося, нам подобаються тамтешні зміни. У Грузії влада дбає про розвиток держави. Не тезами і деклараціями, а чітким планом дій. Там працює закон, і від того люди щасливіші й заможніші, є конкретні результати відродження. А у нас занепад тисне з усіх боків.
— Чи є у вас якісь рецепти власної протидії?
Фоззі: — Ми як музиканти намагалися в різні роки чесно говорити про те, що нам здавалося важливим і цікавим. Часто наші пісні не були пройняті радістю. З іншого боку, вся українська література і музична творчість від часів кріпацтва на 95 відсотків побудована на якихось трагедіях. Українців убивали, грабували, катували...
Нині ніби інші часи, та чомусь вони не кращі. Проте ми налаштовані на багатовекторність, хочеться робити щось тепле і позитивне, та пальці мимохіть пишуть і про негатив.
Загалом — це довгий шлях пошуку золотої межі. Іноді ми її перетинаємо, хоч прагнемо бути на ній завжди.
— Нині інформаційно-культурний простір заполонили шоу, шоу, шоу... Чи затишно вам у цій бездумній розважальності?
Фоззі: — Нині такий період історії не тільки в Україні, скрізь у світі панують талант-шоу, бо вони збирають аудиторію. Можна їх заперечувати, а можна зробити так, щоб у талант-шоу поруч з іншомовним більшало українського. Тобто це знову-таки пошук золотої межі.
— Колись на початку творчого шляху ви продекларували концепцію гурту «Танок на Майдані Конго» — український хіп-хоп. З роками обросли «м'ясом» — іншими жанрами, стилями. Розкажіть про творчі трансформації.
Фоззі: — Можливо, з досвідом додалося музичного цинізму. Звісно, хочеться, щоб його було менше або взагалі не було, але це ідеальна ситуація і вона нездійсненна.
Готуючи до концерту старі пісні, я роздрукував тексти, подивився, подумав: слабенько. А певна кількість людей скаже: раніше ти писав прикольно, а тепер пишеш погано. Мабуть, підсвідомо шукаю простіших шляхів, спираючись на досвід. Колись мені здавалося, що пісня ні про що — це нецікаво. А історія музики засвідчує: популярними стають пісні ні про що, тобто такі, в яких немає сюжетної лінії, а є такий собі набір... ефектних фразеологізмів.
— Справжні вірші — неповторний виплеск душі. А ви, напевно, говорите про створення пісенних текстів, від яких стомилися.
Фоззі: — Либонь. Неможливо повернутися в минуле й писати так, як п'ять–десять років тому, так само неможливо прорахувати успішний текст. Хоч, мабуть, є люди, котрі вміють прораховувати і працювати, як конвеєр. Певно, вони перебувають уже на іншому рівні, ніж я, на іншому метро їздять.
— Та чи не є оманою думка, що тільки красиві пісенні «фразеологізми» стають популярними? Мені здається (згадаймо Стінга або Андрія Макаревича), що у пам'яті людей залишаються передусім пісні з яскравою думкою або навіть із сюжетною основою. Бо пісня — це певна історія. А ви кажете, що пісні ні про що стають популярними. Можливо, помиляєтеся?
Фагот: — Фоззі, як людина, котра намагається все аналізувати, говорить з огляду на влучну пісенну формулу. Хоч, можливо, формула тільки одна: влучив у заповітний настрій людей чи ні. Якщо влучив, пісня стає хітом. Скажімо, так сталося з Yesterday Маккартні, в основі якої неймовірно гарна музика.
Пісня справді може бути ні про що, але наявність геніальної мелодії все рятує. Eagles — гурт однієї пісні «Отель Каліфорнія». Хоч кого запитай, ніхто не в змозі пригадати з Eagles ще щось. Зрозуміло, що багато людей взагалі не здатні пригадати жодної пісні, але я не про те.
У кожного своє щастя. Хтось однією піснею чіпляє колосальну кількість людей. Хтось кількома піснями чіпляє менше людей. Стандартної схеми немає. Тільки є натяки: так, так, так зроби. Ми використовуємо всю світову музичну скарбничку, різні жанри, але вибірково, ми ж не безхребетні, не втрачаємо хіп-хопівського лиця.
До речі, Фоззі має на увазі також те, що пісні ні про що нав'язуються відповідним менеджментом. Творці пісеньок налаштовуються на хвилю невибагливої більшості й клепають те, що «влазить» у певні рамки, «настругані» шоу-бізнесом. Проте іноді народжується щось яскраве, неординарне і розриває штампи. Так з'явився Курт Кобейн (німецький гурт «Нірвана»). У період, коли все було прилизане, гламурне, глем-рокове, вибухнув бунтівний хлопець. Ми теж намагаємося розривати шаблони і нести свіже емоційне наповнення.
— Музична складова «ТНМК»... Ви використовуєте цікаві інструменти, зокрема екзотичні духові та ударні, свіжий приклад — співпраця з грузинськими музикантами. Розкажіть про суть пошуків. Якими шляхами йдете?
Фагот: — Шляхів немає. Намагаємося їх винаходити по ходу справи. Виникає якась музична думка чи ідея, розпочинаємо її втілювати у життя, шукати форму. І щось народжується.
Із грузинськими музикантами вийшло так. Наша подруга Настя Дрізо, котра закохалася в творчість гурту «Мгзавреби», зателефонувала мені й сказала: «Олеже, я впевнена, ви зобов'язані зробити щось спільне».
Зустрілися, послухали, з того все розпочалося. Минув рік, поки врешті зрослося. До моменту особистого знайомства з хлопцями я не бачив, у якому напрямі можемо зробити дует. Проте спільні енергетичні потоки і привнесена ідея нас об'єднали.
Бува, самому щось спаде на думку, як, скажімо, у випадку з піснею «Проїхали». На репетиції ми зрозуміли, що у певному місці треба зіграти маленьку тему. Але як саме? Мені прийшло в голову використати вірменський дудук, який надав пісні непередбачуваний колорит.
Рецептів-схем немає, постійно шукаємо. Певно, в цьому і є «фішка» життя.
— Досі згадують альянс «ТНМК» із Ніною Матвієнко. Вона вельми популярна, але стоїть осторонь, бо нетипова. І ви нетипові. Творчі альянси нетипових артистів часто приводять до цікавих результатів. На жаль, продовження не дочекалися.
Фагот: — Так складається. Виникла ідея — і ми створили пісню. Потім виникли інші задуми: Ніна Митрофанівна пропонувала своє, ми — своє. Якщо не бачиш цілісного образу, ліпше не ламати списи. Ми, напевно, не з тих людей, котрі роблять щось про всяк випадок, а потім дивляться, що з того вийде. Намагаємося робити те, в чому на сто відсотків упевнені.
У нас є спільні пісні з Софією Ротару, з «ВІАГрою». Хоч виходили хороші треки, це не означає, що ми повинні робити спільні альбоми.
Фоззі: — До речі, у нас дуетів чимало, десь до двадцяти п'яти.
Фагот: — Має сформуватися гарна ідея. Тоді, гадаю, і з Ніною Матвієнко, якщо вона не відмовиться, знову зробимо щось вартісне. Пауза не означає, що ми забули знайомство чи у нас погіршилися стосунки. Ні, взаємини чудові, завжди раді бачитися. Ми тішилися за Тоню Матвієнко, яка брала участь у конкурсі «Голос країни».
— Нині тільки лінивий не критикує телебачення. А ви тісно співпрацюєте з ТБ. Як до нього ставитеся?
Фагот: — Я чотири роки тому вимкнув антену, і мій домашній телевізор працює як монітор для перегляду DVD. Утім, я вдома з'являюся не так часто, щоб дивитися «ящик». Проте розумію, що моя професія так чи інакше залежить від телебачення, ми співпрацюємо.
Вважаю, що сам винахід — телебачення — геніальний. Проте з телевізора зробили рупор сатани. Керівник телеканалу має бути високорозвиненою людиною, передусім морально, щоб розуміти, які важелі впливу на людей в його руках. Дивлячись на те, що нині миготить на екранах, я розумію, що слово «рейтинг» змушує свідомо і підсвідомо телевласників діяти за принципом «сатана там правит бал, люди гибнут за металл».
Це стандартні речі, які всі знають, явище було і буде. Боротися з ТБ, мабуть, немає сенсу, радше треба по-філософському до нього ставитися: не подобається — вимикай. Якщо ж нас звуть у телевізор, ми йдемо.
Керманичам телеканалів хотів би нагадати, що використовувати потужний ресурс ТБ треба з огляду на те, що його дивляться не тільки нерозумні люди, а й розумні теж. Я не рвуся телебаченням керувати, мені дуже хочеться, щоб ним керували хороші, свідомі, фахові люди. Але хоч як крути: «Мафію можна перемогти, тільки її очоливши».
— Я бачив, що Фагот дотичний до мистецько-мандрівних проектів. Удвох ви вели передачу про розіграші. Фоззі, певно, любить футбол, тому і з'явився в проекті «Третій тайм».
Фоззі: — Це вже, по-перше, у минулому. По-друге, я випадково потрапив на кастинг передачі «Третій тайм», бо йшов на зовсім інше пробуватися. Щось розповів, і теледіячі ICTV зненацька зрозуміли, що можуть використовувати мене як людину, котра казатиме якісь емоційні дурниці про футбол. Спробували вдруге, втретє, вчетверте, дійшло до того, що передача виходила понад півтора року. На жаль, закрили, весела була, отримала навіть звання найкращої спортивної програми минулого року.
— Наявність двох лідерів у колективі (як і в сім'ї) породжує напруження?
Фагот: — Звісно, сваримося.
— У підсумку треба якось миритися. Бо лідери — це стрижень команди, члени якої можуть майже безболісно змінюватися. Був Віктор Цой — був гурт «Кіно». Відійде Шевчук — не стане «ДДТ». Який може бути без Вакарчука «Океан Ельзи»? А «ТНМК» — без Фоззі та Фагота?
Фагот: — Фоззі колись говорив, що піде з гурту тільки вперед ногами. Я думаю, він не змінив позиції. «Танок» — його дітище. Я прийшов набагато пізніше, тому, мені здається, якщо Фоззі десь зникне, «Танка» точно не буде. Якщо я десь зникну, то «Танок», може, і залишиться, але буде інший.
— У вас різні іміджеві образи. У Фагота образ денді, а у Фоззі — образ простого хлопця з підворіття.
Фоззі: — Колись одна розумна людина мені сказала, що, з огляду на програмування, я з в'язаною шапочкою промахнувся, тому що це — ознака бідності. Негри вдягали шапочки, а багаті люди — циліндри. Я відказав: «Що ж, тепер знатиму».
— Я сприймаю вбрання Фоззі як стан душі: от він такий, розхристаний, вільний...
Фагот: — Над нашими образами ніхто ніколи не працював, нас не спрямовували. Не було продюсера, іміджмейкера чи стиліста, котрий би нам говорив, як одягатися і що співати. Може, це і погано, може, якби якась розумна людина на початку нашої музичної кар'єри нам казала: «Зробіть так, так», усе було б набагато легше і швидше. Проте я ніколи не жаліюся, що сталося так, як сталося. Ми донині робимо все самі: музику і тексти пишемо, аранжування робимо, записуємо треки, кліпи знімаємо...
Це стовідсотково наш продукт. Ми не гурт, зроблений якимось продюсером. Ми самі себе зробили, і так намагаємося далі йти, дихаємо, як нам хочеться, а не так, як хтось диктує. Творчо для нас це нібито добре, а з погляду більш правильного менеджменту і капіталізації артиста — погано. Проте це наш шлях, можливо, за інших умов ми були б спотворені.
— Уявімо, що до вас підходить дитина або чужоземець чи навіть інопланетянин і запитує: «Що таке «Танок на Майдані Конго»?
Фагот: — Це постійний безупинний пошук самого себе. Текстово, музично, ідеологічно, духовно.
Фоззі: — Сподіватимемося, що дитина буде старша від восьмикласників. Я минулого тижня мучив одного професора: він мені пояснював, що таке інтеграл. Я зрозумів, що ми — інтеграл.
Фагот: — Прикольно, я не знаю, що таке інтеграл.
Фоззі: — Це така гнучка функція, за якою вираховується щось важливе, величне. Професор пояснив просто. На небесному оводі є певна кількість хмар, у кожній стільки-то дощу. За допомогою інтегралу можна обчислити, скільки дощу сумарно випаде з цих хмар попри настрій синоптиків. «Танок на Майдані Конго» — це інтеграл, який ми вдосконалюємо, аби вирахувати небо.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»