РАЙСЬКІ ЯБЛУКА ІЗ САДУ НАЗАРІЯ
ВИДАТНОМУ СПІВАКОВІ, НАРОДНОМУ АРТИСТОВІ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НАЗАРІЮ ЯРЕМЧУКУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 60
Буковинці готуються гідно вшанувати ювілей краянина. 28–29 листопада відбудеться Всеукраїнський конкурс молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука.
«Тільки родина— як вічна зернина...»
Назарій Яремчук завжди прихильно ставився до молодих виконавців, допомагав їм у конкурсних відборах, надавав власну апаратуру. У цьогорічному конкурсі братимуть участь виконавці від 16 до 19 років, які представлятимуть усі області України, Київ і Севастополь.
У Чернівцях для них створять умови, вони не сплачуватимуть конкурсних внесків, їх забезпечать безплатним проживанням і харчуванням. Серед ювілейних заходів — заснування обласної премії імені Назарія Яремчука, якою відзначатимуть молодих естрадних виконавців, проведення однойменного міського фестивалю сучасної естрадної пісні, музично-літературних вечорів, книжкових і фотовиставок, цикл телерадіопередач, присвячених життю і творчості славетного українського співака.
30 листопада, в день народження Назарія, відбудеться відкриття меморіальної дошки на фасаді будинку обласної філармонії. Родина, друзі та шанувальники покладуть квіти на його могилу на Центральному кладовищі у Чернівцях, а звідти вирушать до музею-садиби Назарія у місті Вижниця. Звідси розпочався зоряний шлях славетного митця.
У 1973 році Назарій Яремчук зі знаменитою «Смерічкою» дебютував на професійній сцені й не полишав її до останніх днів життя. «Родина, родина — від батька до сина, від матері доні добро передам. Родина — це вся Україна з глибоким корінням, з високим гіллям»,— жодний його концерт не обходився без цієї пісні. Бо родина завжди була для нього оберегом, надійним захистом від життєвих буревіїв. Батьки Назарія — Марія Даріївна і Назарій Танасійович — тяжко працювали все життя, а кошти вкладали у духовність, книги, в дітей. Зрештою виховали патріотів України, безмежно закоханих у рідний край. У батька була гарна бібліотека, він закінчив сім класів, але знав кілька мов, добре співав. Дружина Марія — обдарована особистість, навіть виконувала ролі у виставах. Раділа, що її син пішов «у люди», і що він не шукає великих грошей, а шукає самого себе.
Ось у такій працьовитій і освіченій родині 30 листопада 1951 року в селі Рівня (нині — передмістя Вижниці) народився Назарій Яремчук. У 1963-му не стало батька; Назарій вступає на навчання до Вижницької школи-інтернату.
...Цієї теплої осені, коли гори вкриті багряно-золотим листям, мені пощастило відвідати музей-садибу Назарія, яким дбайливо опікується сестра співака Катерина Яремчук.
Смерекова хата, батьківський поріг,
Смерекова хата — на крутій горі.
Як прийду до тебе, коліном припаду,
Грудочку землі своєї до вуст прикладу...
Пані Катерина вмикає магнітофонний запис і над горами лине чистий голос славетного буковинського соловейка. Кожного, хто приходить до оселі, сестра Назарія пригощає яблуками із саду, посадженого його руками. Із сестрою Катериною Назарій завжди мав довірливі й щирі стосунки. Його присутність відчувалася в оселі постійно. Любив пройтися рідною Рівнею, завітати в гості, скупатися в Черемоші, подорожувати горами. Захоплювався народними звичаями, майже на всі свята був гостем і їхнім учасником, співав, колядував. Понад усе не любив чвар, ворожнечі, якихось підозр і обмовлянь. «Усе це великі нісенітниці життя,— говорив він.— Отож не варто витрачати на них дорогоцінний час. І навіть якщо подія матиме сотню облич, ми повинні бачити найгарніше».
Назарій залишив своїм слухачам найголовніший урок: понад усе цінувати і любити свою родину, свою Україну. Пишався старшим братом Дмитром, який пішов до УПА. У селі Дмитра запам'ятали як доброго легеня, він гарно навчався, був чемним і вихованим.
...Дмитро так відгукувався про брата Назарія: «Він з'явився на естрадній сцені як метеор, співав чверть століття і згас на вершинах свого таланту в цьому зловісному для нього 1995-му... Його цінили за пошану до всього рідного... Він вибирав такі пісні, що мали виховне значення і промовляли до національної свідомості».
А от спогад Дмитра Яремчука через рік після смерті брата: «Хоч лікар радив ще прийти на перевірку, але він казав: «Я мушу їхати, бо приходить «свято казки» — Великдень. Я мушу дітям і знайомим подарунки принести. Мені вже краще. Я почуваюся щасливим, що вертаюся до родини»... Ми довго прощалися, і я востаннє бачив його гарні, добрі й блискучі від сліз очі. Я повинен був також останній раз пригорнути Назарія, але не стало сили, наступила туга, і я розгубився. Опісля було мені жаль, що це не зробив. Я тільки провів його поглядом...»
Незрівнянний світ краси
...А розпочиналося все з мрії. Бо якби не було мрії стати співаком, то хіба б привела життєва стежина випускника Вижницької школи-інтернату Назарія Яремчука до районного будинку культури, де самобутній музикант і композитор Левко Дутковський організував групу «Смерічка»? «До мене, ніяковіючи, підійшов юнак, який у цьому ж будинку культури навчався на курсах водіїв, і попросив, щоб я його прослухав, бо мав велике бажання співати у «Смерічці»,— згадував Левко Дутковський. Для співака-початківця композитор написав пісню на вірш А. Фартушного «Незрівнянний світ краси». Гарні слова лягали на душу, а кришталевий голос Назарія зачаровував слухачів:
Юність смерек, мов незрівнянний
світ краси,
Черемош хвилями пісню награє
Ватри горять на полонині, ніби цвіт,
Мрія і щастя, і радість в них моє.
Перший запис пісні та виступ Назарія на Чернівецькому телебаченні був успішним. Це додало йому впевненості, снаги і бажання працювати.
«Потім Назарій вивчив мою пісню «У Карпатах ходить осінь» та пісні В. Івасюка «Мила моя» і « Червона рута»,— згадував Левко Дутковський.— Ці твори виконував у дуеті тоді ще зі співаком-початківцем ансамблю «Смерічка» Василем Зінкевичем, а пісню «Водограй» співав разом із солісткою цього ансамблю Марією Ісак. Мати Назарія, Марія Даріївна, тішилася і пишалася успіхами сина. Ніби відчуваючи, що незабаром її не стане, вітаючи мене з Новим 1971 роком, у поштовій листівці щиро дякувала за все, що зробив для її Назарка. На превеликий жаль, це було останнє привітання. Після смерті матері Назарія я, моя дружина Алла та донечка Віта стали його другою сім'єю».
Алла Дутковська — художник-модельєр, заслужений діяч мистецтв України, проектувала комплекти костюмів для ансамблю «Смерічка», зокрема для її соліста Назарія Яремчука. У 1973-му Левко Дутковський перейшов зі «Смерічки» на професійну сцену до Чернівецької обласної філармонії. Назарій, перевівшись на заочну форму навчання в Чернівецькому університеті, теж перейшов разом із колективом. У 27-річному віці Назарій отримав звання заслуженого артиста України.
Про свого побратима згадує Левко Дутковський: «Він був щирим і безкорисливим, усім намагався допомогти. Завдяки величезному пісенному талантові Назарій міг успішно жити і працювати в Росії, Канаді, але нізащо не хотів залишати своє місто. Він був справжнім патріотом Буковинського краю, своєї країни. Після загибелі Володимира Івасюка Назарій був серед нас, які першими, незважаючи на заборони начальства, поїхали на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар'єри, спокою, репутації. Це було небезпечно в той час, але Володимир був нашим великим другом, і наслідки нас не цікавили».
Пісня буде поміж нас
...А ми слухаємо магнітофонні записи. Лунають голоси композиторів, співаків — усіх, хто працював із Назарієм Яремчуком. Згадує поет-пісняр Вадим Крищенко: «За мною ходить, невідступно супроводжує його голос. То віддаляється кудись, то знову наближається... Неповторний, проникливий, своєрідний, вишитий українською інтонацією голос Назарія Яремчука. Спільна пісня з Назарієм у мене народилася не так швидко. Ми зустрічалися, спілкувалися, відкривали один одному душу, а пісні, яку б міг узяти Назарій, не було. І ось його погляд упав на нехитрий вірш «Полісяночка».
«Може бути! — всміхнувся, примруживши око, Назарій.— Давайте спробуємо». А тут під рукою, як мовиться, ще зовсім молодий музикант Геннадій Татарченко. Якось враз сплелися слова і мелодія, а потім із голосу Назарія Яремчука пісня полетіла у світ.
Однією з улюблених моїх пісень є «Одинокий вожак». Якось її прослухав і подумав, що то Назарій співав про себе. Назарій Яремчук — глибоко національний співак, ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її ні на гроші, ні на будь-які привілеї. Любов до рідної землі, рідного народу була в нього якоюсь глибинною, всепоглинаючою. Я бачив, як він увесь світився, коли наша Україна стала незалежною. «Заради цього я живу!» — сказав він мені ледь не крізь сльози.
Композитор Олександр Злотник згадує, як уперше побачив Назарія наприкінці 70-х у Ялті на фестивалі «Кримські зорі». Співак уже був відомий як соліст легендарної «Смерічки». Так започаткувалася їхня співпраця, яка переросла на дружні стосунки. Спочатку Назарій заспівав пісню «Гай, зелений гай». А вже пізніше з'явилися пісні, які принесли співакові популярність: «Батько і мати», «Лише для тебе», «Чуєш, мамо?». А от пісню «Родина», згадував Олександр Злотник, він чомусь не поспішав записувати. Вже хворий, після операції у Канаді, у Національній опері Назарій заспівав останню пісню в житті — «Родину». Співак пішов за обрій, а пісня, полинувши в небо, назавжди залишилася поміж нас.
Зі щоденника Назарія Яремчука: «То тільки здається, що нічого не діється. Але навіть не діючись — діється, інакше неможливо. Мені тільки здається, що минуле — одна невпинна кольорова стрічка. Але якщо не згадувати, не робити крупного плану, то насправді було! Була первинна єдність з природою, Всесвітом, символом — Черемошем і тягою до річки, до живої, неповторної вічності, підкорення гір, пізнання величі Творця».
Ще не забуваймо, що співак писав чудову поезію, яка народжувалася в глибинах його серця:
«Як не знаєш свою Україну, то не бачити більше тобі ані сонця, ні неба...» / «...В тобі душа моя, в тобі життя моє. / В тобі любов моя, / Тобі співаю я!»
Згадаймо цими золотими осінніми днями незабутнього Назарія. Його чистий голос і досі лине над землею, над Україною, яку він безмежно любив.
Наталія ОСИПЧУК,
Київ — Вижниця — Чернівці
також у паперовій версії читайте:
- ПОРТРЕТИ НА ТЛІ ПЕТРИКІВКИ
назад »»»