СВЯТО ДЕМОКРАТІЇ НАБЛИЖАЄТЬСЯ...
ЧОГО ВАРТО ЧЕКАТИ ВІД УХВАЛЕНОГО ЗАКОНУ ПРО ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ?
Подія, що її вітчизняний політичний бомонд очікував уже давно, нарешті сталася: Верховна Рада ухвалила нову редакцію закону про вибори народних депутатів. Результат голосування перевершив сподівання навіть найбільших оптимістів — табло витиснуло показник «366».
Себто головний висновок, що лежить на поверхні,— новий документ удалося ухвалити консенсусом і всі мають бути задоволені. Проте чи насправді усе так райдужно? Давайте аналізувати.
«17 миттєвостей» осені
Насамперед варто заглибитися в не надто віддалену історію і пригадати: на самому початку листопада «регіонали» не ризикнули «продавлювати» своє виборче дітище. Після того як десяток опозиційних законопроектів про вибори зазнав фіаско, мало хто сумнівався — провладна більшість витисне максимальні вигоди для себе і забезпечить своїм кандидатам у депутати максимально комфортні умови.
Утім, три тижні тому було створено спеціальну парламентську комісію на чолі з колишнім членом Центрвиборчкому Русланом Князевичем. Ця комісія мала підготувати до голосування, як модно говорити в парламентському середовищі, узгоджений законопроект.
Результати роботи комісії відрізнялися від плодів будь-якої законодавчої діяльності з боку опозиції. Низку спірних моментів, на неприйнятності яких не раз наголошували опозиціонери, було вилучено з «тіла» законопроекту. Представник Президента в парламенті Юрій Мірошниченко, даючи коментарі, аж світився демократичним завзяттям і випромінював бажання працювати спільно з опонентами. «Нам удалося узгодити 17 спірних моментів,— наголосив депутат.— А питання залишилися лише стосовно трьох».
На перший погляд, результат справді вражаючий. Одначе річ у тім, що найпринциповіші моменти, що їх у законопроекті обстоювати представники ПР, залишилися. Суть виборчої системи виявилася захованою у згаданих трьох нюансах.
Назад, у майбутнє?
Отже, ліквідовано ключову ідею виборчого законодавства, до якої Україна йшла довго і важко — стовідсотково пропорційну систему. Її головний опонент, екс-президент Леонід Кучма, довго тримав власні позиції й не пускав «надмірну партизацію» до парламентських стін. Тому дві виборчі кампанії (1998-го та 2002 років) відбувалися за схожими зі щойно ухваленими правилами.
Більше того, новий закон більше нагадує той, що був чинним у 1998-му. Оскільки кандидати як тоді, так і тепер мають змогу водночас балотуватися за партійними списками і в мажоритарному окрузі.
Цю норму, до речі, буквально за кілька днів до голосування-98 визнав неконституційною Конституційний Суд. Тож через чотири роки коридор для маневру у кандидатів скоротився. Нині, треба розуміти, попередні ухвали від КС можна сміливо ігнорувати? Коли ж знайдуться охочі дістати те рішення з архівів, можна не сумніватися: нинішні конституційні служителі Феміди усе розкладуть по «юридичних поличках».
Власне, аргументи Віктора Януковича та Леоніда Кучми багато в чому сходяться. Як один, так і інший воліють зберегти за собою контроль над парламентом. І намагаються це зробити за допомогою депутатів-мажоритарників.
Пригадуєте, як провладний блок «За єдину Україну!» (влучно названий дотепниками «За єдУ!») отримав на виборах-2002 лише 13 відсотків підтримки. Більшість тоді вдалося сформувати саме цій політичній силі, як і обрати «свого» спікера, до речі, добре відомого й нині Володимира Литвина.
Ще один показовий момент. Після ухвалення змішаної системи можна остаточно поставити хрест на дискусіях, що стосуються так званих відкритих партійних списків. Опозиція, що нібито палко воліла їх запровадити до політичного вжитку, не гірше від влади зробила виборцям ведмежу послугу. Довівши, що у відкритості списків в Україні не зацікавлений ніхто.
Без блоків і з цифрою «5»
Перемогою «регіоналів» можна вважати підвищення прохідного рубікону до п'яти відсотків. Аналітики губляться в припущеннях: хто більше постраждав від цього законодавчого ноу-хау — серйозні, але не настільки розкручені опозиційні партії («Свобода», «УДАР», «Громадянська позиція») чи сателіти нинішньої влади (комуністи та блок Литвина). Імовірно, Партії регіонів значно комфортніше почуватися в більшості без таких ситуативних попутників. Умови, що їх «регіонали» можуть висувати, скажімо, до чинного спікера — хочеш, щоб виборці не забули, що «країні потрібен Литвин», вступай до лав ПР. Хоч у Володимира Михайловича ще може жевріти надія на мажоритарний округ десь на рідній Житомирщині.
А от комуністи можуть уперше «пролетіти» над Верховною Радою. Рівень їхньої підтримки наразі коливається в межах чотирьох-п'яти відсотків. Щоб трішки його збільшити, представники КПУ, мабуть, посилюватимуть публічну критику чинної влади. Тут головне — не переборщити. Аби «старші брати з нинішньої більшості» не образилися і не залишили їх поза наступним парламентом своїм вольовим рішенням. Що-що, а це «регіонали» робити вміють.
Власне, можливості для «подвійного балотування» деяким комуністам наступного року можуть бути потрібні, як повітря. У разі партійного фіаско Петро Симоненко, Адам Мартинюк, можливо, ще хтось можуть розраховувати на успіх в окрузі.
Щодо більшості опозиційних партій, то їхні лідери категорично незадоволені підвищенням прохідного рубікону. Підтримка законопроекту опозиційними депутатами просто обурила Олега Тягнибока, Віталія Кличка чи Анатолія Гриценка. Вони побачили в цьому намір потужніших опозиційних брендів фактично відсторонити від наступного парламенту їхні політичні проекти.
Щоправда, «Свободи» це стосується меншою мірою — своїх 10–15 мажоритарників вони проведуть через округи в західних областях. Чи не тому представники «Батьківщини» та «Фронту змін» активно заговорили про необхідність узгодження кандидатів-мажоритарників? Так, узгоджувати справді потрібно, але не лише на західних теренах і не тільки зі «свободівцями».
Наступний принциповий момент — скасування норми про можливість брати участь у виборах партійним блокам. Ця, третя за ліком, принципова норма трохи пов'язана з попередньою. Скажімо, хоч як би БЮТ перейменовували на БЮТ-«Батьківщина», в народній свідомості найбільш чітко викристалізувалося — «Блок Юлії Тимошенко».
Тут, до речі, присутній ще один, не до кінця зрозумілий момент. За словами лідера фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, опозиція нібито не надто наполягала, щоб залишати можливість участі у виборах для блоків. «Інакше ми могли на це погодитися»,— розводив руками після голосування знавець усіх кулуарних таємниць. Хтозна, можливо, в БЮТі та «НУНСі» (і той, і інший блоки, до слова) не надають цьому питанню належного значення. А можливо, і Єфремов лукавить. Зрозуміло одне: симпатикам БЮТу доведеться звикати, що голосувати потрібно саме за «Батьківщину».
Хоч... За нинішніх обставин і умов утримання Юлії Тимошенко бютівців має турбувати не це питання. До того ж немає упевненості, що екс-прем'єрка отримає змогу балотуватися до Верховної Ради — тут би на волю хоч якось вийти, бажано з нормальним здоров'ям. А то складається враження, що політичні опоненти Тимошенко поставили таку мету: коли її й випускати з-за ґратів, то в такому фізичному стані, щоб думки про політику не приходили. Те саме можна сказати ще про одного політичного в'язня — Юрія Луценка, але це вже тема для інших роздумів.
Те, що вдалося. Поки що...
Повертаючись до закону про вибори, можна твердити, що низку позитивів від «17 осінніх миттєвостей» документ справді отримав. Наприклад, згідно із дописаними нормами, ускладнюється можливість провести масове голосування вдома. У жовтні наступного року голосувати за межами дільниці можна буде лише за довідкою медичної установи, хоч раніше було достатньо заяви виборця. На президентських виборах-2004 також спостерігалося масове «домашнє» заповнення бюлетенів під недремним оком правильного «спостерігача».
Нині із закону про вибори вилучили норму, за якою кандидата знімали з перегонів за будь-які (навіть найдрібніші) два порушення. Це було також однією з технологій. Скажімо, коли опозиційному кандидатові підкидали листівки без вихідних даних або знаходили помилки в його декларації про доходи. Причому, за планами, такі «фокуси» наймасовіше застосовували б поближче до моменту волевиявлення. Щоб у опонента не було можливості навіть спробувати пошукати правди в судах.
До виборчих комісій обов'язково повинно бути включено висуванців парламентських фракцій, а не партій. За задумом опозиціонерів, це має заблокувати сценарій торішніх місцевих виборів, коли комісії формували від партій, які представлені в парламенті. «Регіонали» у такий спосіб ставили потрібних людей навіть там, де вони не мали солідної підтримки.
Отже, за новим законом, опозиція розраховує, що в кожній комісії вона матиме двох представників — від БЮТу та «Нашої України — Народної самооборони». А фактично від «Фронту змін» Арсенія Яценюка, оскільки подання на членів комісії мають робити лідери фракцій. Керівник фракції «НУНС» Микола Мартиненко не перший день тяжіє до політсили наймолодшого зі спікерів Верховної Ради.
Крім того, за законом, результати виборів неможливо скасувати. Це також ідея парламентських опозиціонерів, котрі побоювалися: так «регіонали» ще більше нарощуватимуть свою потенційну мажоритарну присутність у ВР. Мовляв, там, де виграє опонент, масово скасовуватимуть результати голосувань на окремих дільницях. Там, де відрив переможця значний, це б, звісно, не спрацювало. А при щільній боротьбі — ще й як.
Проте тут також зарано святкувати перемогу. Зрештою, у лідерів ПР є чимало способів впливу на кандидатів, що перемогли. Нинішній парламент це чудово доводить.
На вимогу опозиції було включено норму про те, що виборчі бюлетені мають зберігатися (увага!) упродовж п'яти років. Така новація має спонукати потенційних фальсифікаторів волевиявлення сто разів подумати. А що як на наступних виборах перемогу отримає вже інша політична сила і старі бюлетені перераховуватимуть? Далі, як мовиться, справа техніки: обвинувачення, суди, вироки...
Піррова перемога?
Загальний висновок від ухваленого закону — подвійні почуття. З одного боку, існувала велика вірогідність, що «регіонали» почали б, як вони люблять, по бульдозерному проштовхувати свій варіант закону (за авторством Олександра Єфремова). А там можливостей для фальсифікацій значно більше.
З іншого, після голосування за закон про вибори у Віктора Януковича з'явився певний контраргумент на зустрічах із представниками євроспільноти. Мовляв, бачите, ми аж ніяк не тоталітарна влада, найпринциповіші закони ухвалюють у нас консенсусом і до думок опозиції уважно прислухаємося.
Та й в опозиціонерів тепер зв'язані руки. Спробуй-но покритикувати закон, за який ти сам проголосував! Навіть тоді, коли використання окремих норм на практиці не відповідатиме якимось очікуванням. А в тому, що всього передбачити не вдалося, сумнівів немає.
Ще один показовий момент. Пригадуєте, як лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк виступав з ініціативою бойкотувати виборчий процес, якщо «регіонали» проштовхнуть свій законопроект? Підтримка подібних радикальних ініціатив звучала і з бютівського табору. Нині необхідності говорити про якісь бойкоти немає. Адже парламентська опозиція нібито усім задоволена. І навіть намагається трохи прикрасити справжній стан справ. Так, ніби в питанні виборчого законодавства йдеться не про компроміс, а про цілковиту перемогу опозиції.
Непогано, звісно, бути оптимістами. Однак... Майже дворічне панування на наших теренах Партії регіонів і Віктора Януковича змусило українців засвоїти іншу приказку: правий той, хто сміятиметься останнім.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»