КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ...
У пресі не раз висвітлювалися проблеми бездомних дітей, яким ніде жити, крім інтернату, які позбавлені батьківської любові та опіки. Але, окрім дітей-сиріт, є звичайні діти з благополучних сімей, які живуть у майже таких само моральних умовах, як і безбатченки. Як вони потрапляють у такі ситуації і які це має наслідки для їхнього подальшого життя, розглянемо на конкретному прикладі.
Високі підбори, одяг відомих брендів, яскравий макіяж, мобільний телефон, який не може витримати напруження дзвінків від кавалерів та подруг, кава тільки у «Волконського», яскрава усмішка та стандартний набір модного молодіжного сленгу. Дивлячись на цю дівчину, навряд чи можна подумати, що за іміджем «крутої чікси» ховається ображена дитина.
Батьки розлучилися, коли їй було шість років. Тато — архітектор, мати — менеджер. Розлучення було скандальне. Вони не розмовляють і досі. Мати — молода вродлива жінка — закохалася і вже десять років зустрічається з іншим. У батька нова сім'я і двоє дітей. За ці десять років Саша росла і набиралася життєвого досвіду. Тільки за порадою звернутися було ні до кого. Увесь вільний час її мати проводить з коханцем, компенсуючи відсутність уваги до доньки дорогими подарунками й подорожами.
На свята дівчинка не раз залишалася сама. Якось вона загубила ключі. Мати не відповідала на дзвінки мобільного. Саша так би і ночувала на вулиці, якби о 12-й ночі, після того як вона дзвонила у двері квартир усіх знайомих, їй нарешті не відчинив друг дитинства. За цей час ніхто навіть не помітив відсутності дитини.
Мати постійно докоряє Саші, що та не виправдала її сподівань, не вдалася розумом, цілеспрямованістю. Не раз піднімала руку на дівчину, аргументуючи це тим, що вже не може її бачити. Вітчим сміється з її інтелекту, не раз натякав на «феноменальні» здібності пасербиці, які, до речі, передаються генетично. З його боку це своєрідна образа і матері дитини, яка для нього є супутником життя.
Не витримавши регулярного тиску з боку матері, Саша пішла з дому. Мати ще й допомагала їй пакувати та виносити речі. Якщо врахувати всі заміські домівки вітчима, чи знайдеться Саші місце хоч би на горищі? Непрошеним гостем вона прийшла на поріг батькової малогабаритної квартири, де проживає ще дві батькові доньки та його дружина. Навряд їхній сімейний бюджет витримає ще одного дорослого члена сім'ї.
У кожного з учасників цієї історії своя доля та своя правда. Тільки не можна зрозуміти — у кого вона болючіша?
Вітчим вирішує всі матеріальні проблеми Саші та її мами. Зі своєю коханою жінкою він хоче проводити багато часу, але сприймає при цьому її дитину, як валізу без ручки: і нести тяжко, і покинути шкода. Для нього внесок у долю дитини коханої жінки обмежується лише фінансовими затратами.
Мати опинилась у своєрідному капкані між дитячим та чоловічим егоцентризмом. З одного боку — вона не зуміла приділяти належну увагу дитині, з іншого — намагалася зробити все, щоб її донька не почувалася обділеною. Саша завжди отримувала все, що хотіла, вважаючи це за норму.
Батько спілкувався з донькою кілька разів на тиждень. Йому не доводилося щодня терпіти непростий характер Саші, тому для неї він назавжди залишиться її рятівником від злої матері та «поганого вітчима». Але що буде далі, коли щодня вони муситимуть натикатися один на одного в сорокаметрівці, де живуть троє крикливих малюків?
Саша починає переносити свої сімейні проблеми на стосунки з іншими людьми. Дефіцит уваги з боку батьків намагається компенсувати вижиманням уваги тих, хто її оточує. Поведінка юнки набуває характеру маленької дівчинки, в якої відібрали іграшку. Більшість ровесників сприймає її як «понтову ідіотку з самооцінкою вище Ейфелевої вежі», у якої поїхав дах від дорогих лейбів на одязі. Саша зовсім не сприймає критики. Не можна однозначно сказати, чи є подарунки вітчима відкупом, проте принаймні у нього є совість і почуття обов'язку щодо нерідної йому дитини.
Ця історія невигадана. Вона трапилася з моєю подругою. Щоб розібратись у цій ситуації детальніше, я вирішила звернутися за порадами до психолога.
— Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення батьків,— пояснює шкільний психолог Тетяна Валеріївна.— Для нормального розвитку підлітка необхідна любов і турбота обох батьків, що не залежать від успіхів і досягнень дітей. Глибокою внутрішньою проблемою є відсторонення матері.
У таких ситуаціях варто звертатися за кваліфікованою психологічною допомогою. Психолог допомагає долати труднощі, що виникли.
Макаренко слушно зазначає, що підліткові однаково: красти яблука в чужому саду чи охороняти його. Йому важливо наповнювати життя цікавим змістом, оптимістичним уявленням.
А ось психолог соціального центру мене відверто вразила. Спочатку вона довго допитувала мене, чи це не моя проблема. Хоч як я намагалась їй пояснити, що це не моя історія, вона все одно мені до кінця не повірила і довго розпитувала про мою сімейну ситуацію. Запропонувала свої послуги, начебто я підсвідомо пишу про себе. Не знаю, наскільки професійно було з її боку так допитувати клієнта і не бачити справжньої суті проблеми. Вона дала мені такий коментар:
— Життя складніше за формулу «правий — не правий». У цій ситуації ніхто не має права судити батьків. Зрозуміло одне: дівчині необхідна кваліфікована допомога психолога, але наскільки — буде зрозуміло під час конкретної роботи. Зазвичай, у розлучених сім'ях діти страждають від розриву стосунків. Подружні стосунки і батьківські — це різні речі. Індивідуальна реакція на втрату сім'ї може бути різною. Дуже важливо працювати над цим, тому що ні друзі, ні рідні не можуть замінити допомогу професіоналів. Двері нашого соціального центру завжди відкриті. Дівчина може отримати допомогу у нас безплатно.
Мене не переконали слова спеціаліста, тому я вирішила запитати, що думають з цього приводу пересічні кияни.
Катерина, 40 років: Я доросла жінка. У мене є донька. Вважаю, що мати зробила правильно, віддавши Сашу до тата. Діти жорстокі. Вони не цінують любові до себе, батьківської підтримки. Для них, що не зроби,— все одно будеш поганою. Проблеми батьків і дітей ідуть від невміння цінувати молодшим поколінням того, що даємо їм ми, дорослі. Якщо в дитини нормальні батьки — не алкоголіки, не наркомани, не збоченці, а вона продовжує скаржитися на власне життя, то це не проблеми її батьків, а власні проблеми підлітка, який, вибачте, просто з жиру біситься.
Інга, 18 років: Коли була підлітком, я хотіла довести усьому світові свою унікальність. Мені здавалося, що мене ніхто не розуміє, не чує, не бачить. Тому я починала з усіма сваритися, носила чудернацький одяг. Хотіла бути не схожою на інших. Звинувачувала свою матір в усьому, чіплялася до неї за кожну дрібницю. Удома постійно відбувалися скандали, сварки, до биття посуду доходило.
Я довела батьків до розлучення, сім'я опинилася на межі краху. Тільки тоді я зрозуміла свою помилку. Оголошуючи війну з сірою буденністю, я втратила найближчих та найдорожчих мені людей. Потім мама з татом помирилися, підлітковий вік минув. Та, озираючись у недавнє минуле, я розумію, що тоді я не могла бути іншою, просто не могла. Усім у такому віці здається, що їх не люблять, не розуміють, але потім ми виростаємо — і все проходить.
Леся, 24 роки: Я росла з вітчимом в одній квартирі. Мати одружилася з ним, коли мені було одинадцять років. Скажу, що дуже важко жити з чужою людиною. Але мені пощастило з вітчимом. Він сприймав мене як рідну. До нього мати зустрічалася з іншими чоловіками, які ставилися до мене, як до зайвої речі, що заважає. За першої-ліпшої можливості вони б викинули мене на смітник. Зовні ніхто з них не показував цього, але я відчувала їхню нещирість, адже діти розуміють і відчувають часом краще від дорослих, тільки не показують цього. Думаю, коли справді любиш жінку, то любиш і її дитину.
Андрій, 31 рік: Я одружений на жінці з двома дітьми від першого шлюбу, тому добре розумію ситуацію вітчима. Складно знайти спільну мову з несвоїми дітьми. Непросто створити повноцінну сім'ю на базі іншої. Особливо, коли є діти від іншого чоловіка.
...Питання, що робити дівчині в цій ситуації, залишилося відкритим. Варто дійсно радитися з професійним психологом. Звісно, благополуччя їхньої сім'ї залежить не тільки від самої Саші, а й від її рідних.
Єлизавета СИТНИК, агентство «Юн-прес»
також у паперовій версії читайте:
- ОБІД ДЛЯ ШКОЛЯРА: ДЕШЕВО Й СЕРДИТО?
назад »»»