ІРАКСЬКИЙ КУРДИСТАН:
СКЛАДНИЙ ШЛЯХ ДО СВОБОДИ
Першим і основним враженням, яке супроводжує людину після прибуття до іракського Курдистану, є усвідомлення, що тут зароджується самостійна держава, а зв'язок з Іраком є лише формальністю, до якої ставляться з повагою, але без надмірного захоплення. Навіть печатка, яку ставлять у паспорті чужоземця, передовсім нагадує йому, що це — Курдський регіон Іраку, а не «звичайний» Ірак.
Курдський прапор (червоно-біло-червоний з сонцем посередині) — домінуючий елемент у Курдистані. Поряд із ним часом, ніби випадково, з'являється іракський стяг. Курдські написи, курдська мова на вулицях, відчутний ентузіазм і впевненість у собі — це все ви не знайдете в інших частинах Курдистану в сусідніх державах. Не дивина, що регіон Курдистану стає Меккою для курдів із сусідніх держав.
Після відвідування цього місця можна повірити у себе, у можливість бути вільним і, що найважливіше — вміло користуватися цією свободою. Курдська демократія напевно недосконала, крім того, вона ґрунтується не на вільній особистості, а «вільній спільноті». Громадський характер суспільної структури, племінна і родинна солідарність очевидні. Вони також гарантують безпеку, бо до цього світу чужим проникнути важко. Ці зв'язки перестають бути єдиним визначником суспільного статусу. Істотну роль починає відігравати освіта.
Звертає на себе увагу те, що патріотизм допускає існування у регіоні інших етнічних чи релігійних ідентифікацій. Публічна сфера все більше відкривається на відмінні точки зору і світогляди. Щодо інших країн на Близькому Сході, навіть такої ліберальної як Туреччина, відданість мешканців регіону Курдистану до свободи і шанування гідності інших є помітною і мусить заслуговувати на повагу.
Для влади регіону Курдистану головний інструмент забезпечення стабільності — складне мистецтво дипломатії. Її метою є встановлення відносин із сусідами на засадах консенсусу, торгівлі, створення відповідного балансу користі й прибутків, особливо щодо торгівлі нафтою. Основною зміною у відносинах із сусідами є відхід від конфронтації на користь переговорів і діалогу.
Це — прогрес, зваживши, що кілька років тому Туреччина та Іран погрожували Курдистану збройним втручанням, пояснюючи це захистом власної території від нападів терористів. Нині у Курдистані чітко розрізняють таких партнерів, як Туреччина, котра останніми роками показала вміння і бажання вести політику діалогу, та Іран, який хоч і пом'якшив свої методи впливу, але продовжує розглядатись як джерело загрози.
Навіть дивує, що Туреччина стала в очах курдів з Іраку найближчим партнером. Напевно, це пов'язано з рівнем їхніх економічних зв'язків (Туреччина — головний інвестор у Курдистані), але переважно з останніми візитами міністра закордонних справ Туреччини Ахмета Давутоглу і прем'єра Реджепа Тайюпа Ердогана.
Особливо показовим був березневий візит турецького прем'єра: фотографії усміхненого Ердогана на тлі курдського прапора, незважаючи на те, що він жодного разу не вжив слова «Курдистан», а послуговувався лише евфемізмом «це чудовий регіон», багато чого варті. У тамтешніх медіа візит називали «історичним» і «який неможливо переоцінити».
Головним предметом перемовин між Ербілем (столиця регіону Курдистан) і Багдадом залишається питання торгівлі нафтою і газом та пов'язана з цим проблема Киркука. Для Курдистану доходи від продажу іракської нафти — основне джерело доходів (надходження від продажу нафти становлять 93% дохідної частини бюджету Курдистану).
Починаючи з 2005 року, іракський Курдистан підписав багато договорів про пошук і видобуток нафти і природного газу на території регіону. Проте його самостійність на той період викликала стурбованість центральної влади, яка протягом значного часу не хотіла ратифікувати ці договори.
Урешті-решт договори було ратифіковано, а прем'єр регіону Курдистан Бергем Саліх заявив, що Курдистан отримав гроші, призначені для компенсації витрат, пов'язаних із видобутком і продажем нафти з Курдистану.
Згідно з повідомленням міністра природних копалин Ашті Геврамі, нині у Курдистані видобувають приблизно 135–170 тисяч барелей нафти щоденно. Спостерігається постійне збільшення видобутку. До кінця року він має досягти 200 тисяч барелей щоденно.
Ще однією спірною проблемою є доля Киркука. Місто розташоване поза нинішніми кордонами регіону, на території, багатій на нафту, а претензії на нього заявляють кілька етнічних груп, передовсім курди, араби і туркмени. За часів Саддама звідти масово виселяли курдів, поселяючи на їхнє місце арабів із півдня. З огляду на природні багатства, мета такої політики була очевидною.
Нині до Киркука повернулося багато курдів, натомість виїхало чимало арабів, а минулі переписи населення не відображають нинішньої демографічної ситуації. Новий перепис — дратівливе питання, але без нього складно говорити про адміністрування провінцією. Нині проблемою є навіть проведення відкладених місцевих виборів.
Араби, туркмени і асирійці вимагають, щоб депутатів обирали за так званими квотами, тобто встановленою заздалегідь кількістю місць для кожної етнічної групи. Такий підхід фаворизує певні етнічні групи щодо курдів, які мають шанси отримати більшість, тому виступають за вільні вибори без обмежень.
Відповідно до іракської конституції (ст. 140), долю спірного міста повинен вирішувати референдум. Він мав відбутися у 2007 році, але його відклали через нестабільну ситуацію. Одними з найбільших противників проведення у Киркуку референдуму є араби-суніти, котрі вважають, що, оскільки до 2007-го його не проведено, подальші спроби його реалізації суперечать конституції.
Останнім часом відбулося зближення між курдськими і туркменськими партіями (курди підтримали туркменського кандидата на голову ради провінції), які дехто оцінює як спробу антиарабського союзу. За згодою центральної влади у Багдаді, а також американського командування навесні поблизу Киркука тимчасово було розташовано курдські збройні сили (пешмерги), які мають взяти регіон під свій контроль після виведення американських військ, тим самим протидіючи впливам радикальних ісламських угруповань.
Доля Киркука залишається відкритою. У її визначенні в остаточному розкладі буде брати участь також Туреччина, яка у контексті виведення американських військ починає відігравати у регіоні роль гаранта безпеки, конкуруючи передовсім з іранськими впливами.
Проте невирішені спірні питання не зменшують прагнення жителів Курдистану «розвивати свою молоду країну». У регіоні, де бракує кваліфікованих кадрів, освіта, здобута у західному виші, пов'язана зі швидкою кар'єрою, соціальним статусом, кращими заробітками. Крім того, здобуття освіти означає для молодих курдів можливість пізнання зовнішнього світу. Іншим способом реалізації своїх амбіцій і прагнення дорівняти іншим розвинутим країнам є вражаючий розвиток міст.
Без сумніву, динамічний розвиток нинішнього іракського Курдистану, який завдяки багатьом дипломатичним зусиллям зміг порозумітися з кількома опонентами (як хоч би з центральною владою у Багдаді, Туреччиною чи Іраном), викликає сподівання на краще майбутнє цієї частини Близького Сходу.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- МУЛЛА ОМАР — ПАРТНЕР У ПЕРЕГОВОРАХ?
- ДЕФІЦИТ ВІДПОВІДЕЙ НА СКЛАДНІ ЗАПИТАННЯ
назад »»»