ПІД НАГЛЯДОМ ЕЛЕКТРОННОГО ОКА
Наростаючий шквал приголомшливих потрясінь у космофізиці, генетиці, комп'ютерних науках набуває усе нових обертів. От чому такі запитання, як хто ми, як повинні діяти, та й на що, власне, можемо сподіватися? — стають дедалі актуальнішими.
Із цим майже апокаліптичним «букетом» надскладних світоглядних питань ми звернулися до завідувача відділу філософських проблем природознавства та екології Інституту філософії НАН України професора Валентина Лук'янця.
— Наша планета давно перестала бути простим фізичним тілом космосу, яким вона була до появи на ній людини. Багатовікова науково-технологічна діяльність землян перетворила її на подобу величезного космічного корабля. Планетарне суспільство людей, світ рослин і світ живих організмів — це пасажири цього судна під назвою «Земля». Саме тому багато що з того, що можна дозволити собі в дикій природі, на цьому унікальному «плавзасобі» робити навряд чи доречно. Так, вельми ризикованою стає, зокрема, нічим не обмежена свобода науково-експериментальної діяльності.
Адже не секрет, що для стовпів попереднього філософського світогляду (Бекон, Галілей, Декарт, Гегель, Маркс та ін.) свобода науки аж ніяк не слугувала за якусь беззаперечну аксіому. Навіть той же майже уже хрестоматійний подвижницький шлях Прометея — з його невтоленною жагою «божественного життєдайного вогню» — розцінювався зазначеними мислителями здебільшого як магістраль у променисте майбутнє, де панують усезагальна свобода, справедливість та благоденство.
Одначе, породивши індустрію наукоємних технологій, ця багатовікова людська практика поглибила, як з'ясувалося, не тільки «світлий», а й «тіньовий» бік цивілізаційної могутності. Про що красномовно свідчать деякі загальновідомі нині факти.
Так, за освоєнням атомної енергії невдовзі послідувало зараження середовища людської обителі, сумнозвісним символом чого став, хоч як це прикро, Чорнобиль.
Безперечний прогрес у галузі хімії призвів до глобального отруєння ґрунтів, забруднення Світового океану та земної атмосфери. Біомолекулярна революція породила загрозу трансгенного колапсу.
Небувалий бум нанотехнологій таїть у собі і такі воістину вбивчі техногенні катастрофи, як «сірий слиз» та «чорна драговина». Вибухоподібний розвиток комп'ютерних наук приховує в собі загрозу інформаційного тоталітаризму.
— То чи не означає все це, що Прометей, навіть попри власні благородні устремління, повів нас таки хибним шляхом?
— Навряд чи. Річ у тім, що будь-які досягнення природознавства здатні, виявляється, засіяти планету одночасно як зернами добра, так і зла. Тобто бездумне поширення «божественного вогню» на людську цивілізацію може не тільки зігріти цей світ, а й спопелити його. Саме тому Зевс (який апріорі персоніфікує собою владу й мудрість), приковуючи Прометея до скелі морально-етичних цінностей, діяв у цьому випадку швидше як вдумливий далекоглядний стратег.
Бо ж таки й справді: адже ще ніколи стратегія «розкутого Прометея» не асоціювалася з неприпустимо зухвалими вторгненнями людини у фундаментальні першооснови живої й неживої матерії, як у наш час. Зрозуміло, ніколи раніше земляни не стежили за всілякими науковими чи навіть паранауковими експериментами з такою душевною тривогою, як за нинішнім, здавалося, нескінченно довгим процесом підготовки до старту цього швейцарського техномонстра.
— Ви маєте на увазі, що недавній запуск адронного колайдера поставив під знак питання (а точніше, я б навіть сказав, під сумнів) не що інше, як долю земної цивілізації?..
— Так, нестримна гонка по цій слизькій туманній магістралі, безперечно, пов'язана з дестабілізацією людського середовища, породженням глобальних загроз його біосоціальному існуванню та здоров'ю.
А взагалі-то правильніше все ж, напевно, було б розпочати тут з короткого ознайомлювального екскурсу. Отже, Великий адронний колайдер (ВАК) — це грандіозна міжнародна лабораторія фізиків, створена для експериментів з надвисокими енергіями, які панують на найглибших рівнях фундаментальної структури матерії. Це, буцімто, дозволить у результаті відтворити в земних умовах такі вселенські процеси, котрі, на їхню думку, відповідають за горезвісні вибухи нейтронних і кваркових зірок, за виникнення космічних чорних дір, темної енергії тощо. Нині подібні речі відбуваються на занадто віддалених від нас відстанях — фактично за сотні тисяч світлових років. Природно, що коли б вони відбувалися поблизу Землі, то за мить перетворили б її на газопилову хмарку.
На думку творців суб'ядерної фізики, нинішня практика ВАК-експериментів знаменує собою справжнісіньку революцію у сфері взаємодії людства зі світом надвисоких енергій. Однак ніхто поки, на жаль, нездатний (та й навряд чи коли-небудь зможе) дати 100% гарантію того, що все це одного дня не закінчиться раптом знайомим для кожного музичним акордом «бах»!..
Загалом же в панорамі перспектив, що породжуються природознавством ХХI ст., виразно виявляються дві приблизно ідентичні і нездоланно притягуючі до себе «вогненебезпечні» прірви: таємниця суб'ядерного квантово-гравітаційного світу і не менш сокровенна загадка головної молекули життя — ДНК. Адже практика експериментів над процесами, що протікають у фундаментальних першоосновах живої матерії, насправді такою самою мірою здатна врешті-решт породити масову індустрію всіляких клонів, біороботів та інших франкенштейнів, за допомогою яких дехто схоче заволодіти для особистих потреб не баченими досі стратегічними багатствами, причому цього разу вже не лише грубо-матеріального, а й біоінформаційного характеру.
— Що ж, тут я цілком з Вами згоден. Ідеться про принципове протистояння між існуючими способами реалізації чуттєвого та зовнішнього світоустрою. Отже, чому саме за «цифрою» перспективи нашого майбуття?!
— Річ у тім, що аналоговий сигнал — це безперервний електричний сигнал напруги, який відображає реальний хвильовий процес, подібний до світла, звуку та й до будь-якої іншої фізичної змінної. І хоч він більш легкий для розуміння, та все ж має при цьому багато обмежень. А відтак цифрові органи почуттів, що дозволяють долати такі перепони, володіють низкою переваг порівняно з аналоговими.
Адже після того, як аналоговий сигнал перетворюється на цифровий, його параметри можна підтримувати незмінними в межах усієї системи — незалежно від її розмірів. Це відбувається внаслідок несприйнятливості цифрової системи до зовнішнього шуму й численних супутніх перешкод, завдяки чому сфера застосування технологій цифрового спостереження нині вийшла далеко за межі суто наукових цілей. Отож годі дивуватися, що кожен із нас, працюючи чи відпочиваючи, ідучи в гості чи просто вештаючись без діла по вулицях, роблячи господарські закупки чи навіть навпаки, тікаючи від набридливих хатніх турбот,— скрізь і повсюди оточений цифровими відеосистемами.
— То чи не перетвориться отака начебто безневинна «всепіднадзорність» на повсякденну зловісну реальність?
— Ой, боюся, імовірність такого перетворення, про яке нас грізно, між іншим, ще всередині минулого сторіччя попереджав Мішель Фуко,— вже майже стовідсоткова. Комп'ютерний зір стає все більш багатоплановим, безцеремонним, пронизуючи всі капіляри соціального життя. Йому доступне навіть те, що приховане від нашого природного зору, а саме людські тілесність, геном, імунна й ендокринна системи, нейросоматика тощо. Цифрові камери спостереження, детектори брехні, цифрові мікроскопи, сканери, підключені до гіперкомп'ютерів, не тільки фіксують, реєструють, вимірюють, а й порівнюють, аналізують, ухвалюють повноважні рішення. Тож не дивно, що в добу гіперкомп'ютерів навіть цілком недоторканна донині гуманітарна сфера поступово стає предметом цифрового нагляду і тотального контролю.
Гіперкомп'ютерні технології дозволяють їхнім користувачам «прочитувати» і «редагувати» такі «тексти», як геноми рослин, тварин і людей, людську нейросоматику, структуру майбутнього (тобто заздалегідь спрогнозованого) ембріона, миттєво здійснювати ідентифікацію особистості по райдужках та відбитках пальців. У наші дні зовні ненав'язливе електронне око чергує в ліжку хворого, стежачи за його станом, або ж запобігає злочинам, охороняючи при цьому потенційну жертву. Будучи підключеним до гіперкомп'ютера, воно аналізує нашу реакцію на новий фільм, товар чи, скажімо, виступ політичного діяча. Завдяки цій здатності таке око дає відповідно змістовні й слушні поради режисерові, фабриканту або виборчому комітетові для підсилення ефективності їхньої професійної роботи. Отже, всевидючий гіперкомп'ютер своїми цифровими телекамерами дедалі пильніше «вдивляється» в людське буття.
Тож недарма деякі соціальні експерти стверджують, що незабаром подібні засоби моніторингу зможуть ефективно і вчасно впливати на динаміку планетарних або ж навіть еволюційних чи взагалі уселенських процесів, запобігаючи небажаним (для декого, звісно, із всемогутніх замовників) «критичним» наслідкам.
Таким чином, наростаючий пресинг практики застосування електронних обладнань у всіх сферах людської життєдіяльності породжує у більшості пересічних мешканців Землі не ейфорію, а скоріше острах за власну шкіру. І зізнаймося: ніхто з нас уже відверто не вірить, нібито електронна ера, яка попервах наділила людство цифровими органами чуття (разом, певна річ, із самою комп'ютерно-мережевою культурою спілкування), мчить нас тепер на повних вітрилах у безтурботну щасливу будущину...
Інтерв'ю провів Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- ЛІКИ З МОРСЬКОГО ДНА
- «КАВОВИЙ ЕФЕКТ» ЧИ САМОНАВІЮВАННЯ?
назад »»»