СПІВЕЦЬ КОБЗАРСЬКОЇ ДУМИ
Хто на Сумщині не знає кобзаря Миколу Мошика, учня Євгена Адамцевича, чия бандура свого часу дзвеніла славою по всій Україні?! Авторові цих рядків частенько випадає слухати чарівні, хвилюючі пісні славетного кобзаря-бандуриста, що відображають різні етапи нашого непростого життя. Голос його можна почути по всій Сумщині.
Так уже історично склалося, що наш край здавна славиться кобзарським мистецтвом, яке належить до унікальних явищ у світовій культурі. За радянських часів лише в селищі Велика Писарівка було три талановиті кобзарі. Це — Степан Пасюга, Григорій Кожушко і Єгор Мовчан. А в Ромнах були добре знані кобзарі — Мусій Олексієнко та Євген Адамцевич. Саме Євген Олександрович і став справжнім учителем, наставником для нині заслуженого діяча мистецтв України Миколи Григоровича Мошика.
Микола Григорович з теплом та задушевністю розповідав про кобзарів старшого покоління Сумщини, учнем і послідовником яких він є. А коли взяв до рук кобзу, то це вже була справжня насолода. Адже пісні, які виконує Микола Мошик, зачаровують. Бо виконує їх майстерно, професійно, з винятковою любов'ю. З однаковим задоволенням слухаєш його твори з репертуару Є. Мовчана та Є. Адамцевича, зокрема на слова П. Чубинського «Славна твоя кобза», Д. Павличка «Молитва», О. Ющенка «Козацька пісня», аранжировані для бандури твори української та світової класики. Микола Мошик є автором дум «Конотопська битва», «Про Глухів», «Про голодомор» у співавторстві, а також пісень на слова Т. Шевченка, П. Куліша, Д. Білоуса, О. Олеся, Л. Костенко, Б. Олійника, фольклорних записів «Молитва Калнишевського», «Легенда про вершника», «Ой як вийду на долину» та ін.
Протягом багатьох років Микола Григорович спілкується з колегами з різних регіонів України, особливо західних областей, підтримує тісні зв'язки з канадськими фахівцями кобзарського мистецтва. Брав участь у багатьох престижних всеукраїнських і міжнародних фестивалях, конкурсах, де зазвичай ставав лауреатом чи дипломантом.
Думаючи про витоки популярності сумського кобзаря, спали мені на думку слова професора із Сумського педінституту (нині покійного) Павла Охріменка: «Микола Мошик — кобзар нового, сучасного типу, кобзар-інтелігент з вищою спеціальною освітою, яких тепер у нас немало. Але з-поміж інших він вирізняється винятковою професійністю і любов'ю до кобзарської справи».
І йде все це із села Засулля, де він народився, з древніх Ромен, які дали світові багатьох талановитих митців. Нестримне захоплення кобзарським мистецтвом привело хлопця до студії при Державній заслуженій капелі бандуристів, далі до музичного училища, а згодом до Київської консерваторії імені П. Чайковського, яку закінчив у 1976 році. Працював в обласних філармоніях, Київському оркестрі народних інструментів, Уманському музичному училищі. А потім — викладацька робота. І скрізь активна творча діяльність.
Незабутньою була для нього поїздка на вольницю українського козацтва — Запорозьку Січ, де з успіхом пройшли його кобзарські виступи. Особливою популярністю користувалися пісні про кошового отамана Івана Сірка, останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського. А в Ромнах Микола Григорович узяв участь у вечорі відродженого шевченківського торбана, який самому доводилося настроювати за книгою Миколи Лисенка. Після концерту визнаний чернігівський музикант і музичний майстер Олександр Шльончик, який відреставрував торбан, заявив: «У мене таке враження, ніби ти граєш на ньому все життя...» Згодом Київська телестудія зробить фільм «Шевченківський торбан», озвучувати який випаде нагода Миколі Мошику власною піснею на слова Т. Шевченка «Ой на горі ромен цвіте».
Згадав Микола Григорович і такий факт. 1992-й рік. Україна відзначає 1000-ліття мальовничого Глухова — колишньої гетьманської столиці. Багато було запрошено гостей. Прибув до Глухова і Микола Григорович. І хоч програма святкового концерту була зверстана і затверджена, головний режисер-постановник Борис Шарварко, почувши, як Мошик наспівував «Думу про Глухів», запропонував сумському кобзареві відкрити концерт.
Перекидаючи місток від княжої доби до сьогодення, кобзар закликав:
Гей, просніться, люди добрі,
Годі вже вам спати!
Україну незалежну
Будем будувати!
Пригадав Микола Григорович і серпень 1991-го. Він був запрошений до Івано-Франківщини — на 750-річчя міста Коломиї. На велелюдному віче при закладанні каменя, де мав бути встановлений пам'ятник Т. Шевченку, озвучується повідомлення про путч у Москві. На імпровізовану сцену виходить кобзар із Сум. І полинула в небо пісня на вірші Дмитра Павличка «Вставай, Україно, вставай!» на власну музику. Пісня об'єднала, згуртувала людей.
Він — кобзар від Бога. Багато чого повчального перейняв від своїх учителів-кобзарів, удосконалив і розвинув їхнє народне мистецтво, чимало корисного запозичивши для себе. Тож і не дивно, що в його репертуарі чільне місце займають твори, які він узяв на озброєння від своїх перших учителів. Це — окремі думи, історичні та ліричні пісні як давніх часів, так і радянського і вже сучасного періоду, а також численні власні твори.
А ще М. Мошик — автор кількох цікавих книжок, з яких ми дізнаємося, що кобзарі Слобожанського краю завжди виступали співцями і порадниками людей, в горі і радощах ішли пліч-о-пліч зі своїми співгромадянами, закликаючи їх до боротьби за краще життя. Тож не випадково дзвінкострунні кобзи-бандури стали символом українського народного мистецтва.
У нашій розмові Микола Григорович сказав:
— Знаєте, я фанат кобзарської справи. Адже своїми чарівними піснями бандура-кобза завжди закликає до єдності, дружби, і від цієї думки мені стає так радісно на серці, що словами й передати важко. Адже відчуваю, що і я зробив якийсь, хоч, можливо, ще й невеликий внесок у те, щоб люди більше цінували мистецтво, в тому числі й кобзарське.
Нинішньої осені Микола Мошик відзначає 70-річчя. Нехай його пісня-дума якомога довше не змовкає...
також у паперовій версії читайте:
- ОЛЕКСАНДР ПАЛІЦИН І ЙОГО «АКАДЕМІЯ»
назад »»»