«ДОМАШНІЙ МІНІ-ЧОРНОБИЛЬ»
Враховуючи екологічну ситуацію в Україні, доречно було б припустити, що саме наша держава повинна всіляко дбати про її поліпшення.
Натомість, усупереч здоровому глузду, Україна перетворилася на звалище екологічно небезпечної закордонної побутової хімії, що містить фосфати, хлор, сульфати, силікати, тобто речовини, що не розкладаються і не розчиняються у воді.
Чому виникла така ситуація та як її приборкати?
Коли не діють принципи«зеленої хімії»
«Пригадайте часи, коли в умовах суцільного дефіциту до нас почали завозити усілякі «аріелі» і «тайди». Зрештою, це й не дивно, адже за кордоном при виробництві пральних засобів давно не використовують шкідливих фосфатів,— розповідає координатор напряму «Питна вода та санітарія» Всеукраїнської громадської організації «Мама-86» Ганна Цвєткова.— Прикро, що найгірші технології опинилися у нас. Захід — постачальник небезпечних для здоров'я порошків — керується бізнесовими інтересами, випробовуючи технології на відсталих країнах».
Шкода, що Україна опинилася в цьому непривабливому списку. Удвічі шкода, що в нашій країні законів щодо обмежень ввозу та виробництва миючих засобів, що містять фосфати, немає взагалі. Хоча й існує Постанова Верховної Ради України від 25 червня 2010 р. «Про розроблення Загальнодержавної програми щодо зменшення та поступового припинення використання на території України мийних засобів на основі фосфатів», яка передбачала розробку проекту цієї програми до 1 травня 2011 р.
Колишня перша леді Польщі Йоланта Кваснєвська неабияку популярність здобула завдяки боротьбі... з фосфатними порошками, засвідчивши: турбота про здоров'я нації є для неї пріоритетною. У результаті заборони користування фосфатними порошками у світі різко зменшилися темпи захворювання населення, а більшість річок — Рейн, Сена, Міссісіпі, озеро Мічиган — відновили свій природний баланс. Питна вода почала відповідати нормам безпеки за не менш ніж 160 показниками в Європі і понад 300 показниками — у США. В акваторіях морів вилов риби збільшився і протягом останніх років є стабільним.
Нині екологи Європи працюють над створенням ще більш безпечних пральних порошків, які не містять речовин, що розчиняються у воді. Координатором програм є німецька фірма HENKEL. Законодавчі обмеження в користуванні фосфатними порошками в країнах ЄС були застосовані, виходячи з принципів «зеленої хімії», що є життєвою філософією багатьох країн.
У чому її суть? Коли хімічна речовина, що її використовує людина, завдає збитків природі, а системи, що блокують потрапляння її до навколишнього середовища відсутні — тоді вводиться технологія, що припиняє забруднення природи.
А що ж Україна? Виявляється, що ми теж можемо використовувати безфосфатні пральні порошки. Зокрема, кримські фахівці розробили рецептуру безпечних порошків, а також технологію їхнього виробництва. Всі дослідження проводилися власним коштом розроблювачів! Споживча характеристика кримського порошку збіглася з характеристиками еталонного для Європи виробництва Німеччини, що свідчить про його високу якість. Отже, як бачимо, є пророки і на наших теренах, а розробки українських учених не гірші від європейських.
Зрештою, це не дивно, адже під час його виробництва застосовують безпечніші компоненти. Проблема лише в тому, що на вкрай необхідні розробки наші вчені змушені... самостійно добувати кошти! Незважаючи на те, що в Україні створено умови для одержання безпечних порошків, їхнє виробництво так і не налагоджене. Натомість саме в нашій державі будують нові заводи з виробництва... небезпечної фосфатної продукції. Отже, «продукування» отрути триває!
До речі, норвезька фірма UNGER відзначила, що рівень наукової та практичної розробки фірми «Дакос» (назва кримського підприємства) зробить честь будь-якій країні. А нас продовжують «годувати» рекламою про «кришталеву чистоту, морозну свіжість, легкі хмаринки» пральних порошків на українському ринку, що містять до 22% фосфатів.
Вода— жива і мертва
Статистика вражає: щоденно довкілля отруюється 70–75 тис. тонн фосфатів, а безпосередньо до водоймищ потрапляють 60–65 тис. тонн сульфатів. Неважко здогадатися, якою є шкода від «домашнього міні-Чорнобиля», як охрестили фосфатні пральні порошки. Жахлива аналогія виникла через те, що вплив від них на організм людини подібний до іонного випромінювання. Особливістю фосфору є те, що він найбільше, порівняно з іншими хімічними елементами, сприяє біоакумуляції мікроорганізмів. Триполіфосфат натрію, як складова речовина пральних порошків, стимулює розмноження синьо-зелених водоростей. Загалом, зазначає еколог Ганна Цвєткова, цвітіння води притаманне водоймам у всьому світі. Але якщо з цим явищем ведуть активну боротьбу, то для України цвітіння води загрожує екологічною катастрофою. Особливо гостро ця проблема постала у зв'язку з будівництвом каскаду водосховищ на Дніпрі. Щільний шар водоростей, що нагадує масляну фарбу, вкриває поверхні Київського, Кременчуцького, Каховського водосховищ.
Дослідження з проблем цвітіння води у болгарських та українських водах Чорного моря засвідчили, що з-поміж 30 видів водоростей найчастіше цвітіння води викликають Prorocentrum cordatum і Sceletonema costatum. Розрізняють два типи цвітіння водоростей: закономірні (сезонні) та незакономірні (епізодичні). «На водосховищах Дніпра відзначають два піки сезонних цвітінь синьо-зелених водоростей — наприкінці весни та на початку літа,— розповідає Ганна Цвєткова.— Водночас значні зміни погоди (зниження температури води внаслідок тривалих дощів, а потім настання спекотної безвітряної погоди) можуть призвести до епізодичних цвітінь. Подібні явища спостерігаються вже кілька років на Кременчуцькому водосховищі у липні.
Синьо-зелені водорості небезпечні тим, що навіть після очищення води токсини не зникають. Під час цвітіння синьо-зелених водоростей небезпечно не лише купатися в річці, а навіть перебувати на березі. Синьо-зелені різко знижують рівень кисню у воді, накопичують отруйні речовини, а згодом, коли розкладаються, віддають свої накопичення навколишньому середовищу. На жаль, рибу з Дніпра, інших річок і водоймищ їсти не можна».
Особливу небезпеку для людей і тварин може становити початковий етап, коли розкладається біомаса синьо-зелених водоростей (тобто коли клітини не втратили своєї здатності продукувати альготоксини, а відмерлі клітини, що містять азот, починають розкладатися, виділяючи токсичні речовини). Ганна Цвєткова радить не купатися у водоймищах, що цвітуть; особливо небезпечно перебувати біля водоймищ дітям, схильним до алергії, в період розпаду біомаси; не можна пити неочищену (взяту з поверхневих джерел) воду, а також вживати рибу в період інтенсивного цвітіння водоймищ (особливо не можна давати її дітям!)
Неважко здогадатися, що коли Дніпро перетворюється на стічну канаву, то на рак хворіє навіть риба. Нині природна самоочисна, біовідновлювальна спроможність прісноводних водоймищ України від фосфатних порошків катастрофічно знизилася, а подекуди знищена зовсім. Жива вода перетворюється на мертву.
Фосфати наступають
Справді, ситуація, що склалася, оптимізму не викликає. Якщо один грам триполіфосфату натрію як складової речовини пральних порошків стимулює розмноження 5–10 кг отруйних порошків, то про яке здоров'я людей можна говорити? Якщо після аварії на ЧАЕС більша частина акваторії Київського водосховища була уражена синьо-зеленими водоростями, то нині ця група водяної флори розповсюдилася далеко за межі Чорнобильської зони. Нині синьо-зеленими уражені майже всі великі й малі річки. До речі, у світі щорічно реєструють 150 тис. повідомлень щодо отруєнь людей при вживанні риби та решти морепродуктів. Саме тому такому небезпечному явищу, як цвітіння води приділяється неабияка увага в усьому світі.
Вперше проблема, пов'язана з цвітінням води, була порушена на I Міжнародній конференції у 1974 р. (Бостон, США). Від 1987 р. Міжурядова океанографічна комісія активно досліджує цю проблему. Зусилля вчених спрямовані на те, щоб зупинити масове цвітіння зелених водоростей, яке серйозно загрожує довкіллю. Ця робота є вкрай важливою, адже відомі випадки масового отруєння домашніх тварин, які пили воду з водойм, отруєних синьо-зеленими водоростями. Приміром, у США зареєстровано випадки, коли тисячі диких гусей і качок загинули на «квітучих» водоймах. Нині у світі створено три міжнародні центри з проблем вивчення цвітіння води — у Данії, Іспанії, Японії.
Рятуймося самотужки
Поки екологи у світі ламають голови над тим, як позбутися негативного впливу синьо-зелених водоростей, в Україні активно... забруднюють і Дніпро, і його береги. Схоже, принцип «після нас — хоч потоп» став нормою. Улітку санепідемслужба забороняла купатися і ловити рибу в Дніпрі, закривала пляжі через кишкову паличку. Дивом не спалахнула епідемія холери.
Зрештою, якби лихо сталося, ніхто б не здивувався. Місцеві готелі та ресторани, розміщені на дебаркадерах, щедро «постачають» нечистоти, забруднюючи і без того каламутну дніпровську водичку. Неважко здогадатися, які «корисні» елементи містяться у воді. Крім фосфатів, на нас «чатують» поверхнево активні речовини (ПАРи), які є елементом засобів для миття та прання. Найбільш небезпечними для здоров'я людини є синтетичні агресивні аніони (А-ПАРи), які спричиняють зниження імунітету, алергію й ураження внутрішніх органів. Поверхнево активні речовини руйнують у людини ліпідний (жировий) шар, який захищає організм від проникнення сторонніх мікроорганізмів, що призводить до зниження імунітету. Найнебезпечнішим у цих умовах є те, що мийні засоби містять важкі метали.
Приміром, у Європі максимально дозволена концентрація ПАР у мийних засобах і порошках — 3–5% від загального складу. В Україні цей показник може сягати 25–30%. Чи кожен із нас знає про те, що, аби відмити тарілку від залишків ПАР після миття хімічним засобом, її потрібно ополіскувати більше, ніж десять разів? Коли небезпечні речовини разом з їжею потрапляють в організм людини, руйнується мікрофлора ротової порожнини, шлунково-кишкового тракту. Маємо пам'ятати про те, що після прання одяг потрібно полоскати не менше десяти разів. А наші пральні машини зазвичай налаштовані на три фази прополіскування, та ще й у холодній воді. Нам, споживачам, варто запам'ятати назви найбільш небезпечних ПАРів, які найчастіше використовуються у шампунях та пральних порошках: амоній лаурил сульфат, амоній лаурет сульфат, натрій лаурил сульфат, натрій лаурет сульфат. Звісно, ми, озброївшись знаннями, будемо піклуватися про власне здоров'я самотужки.
А що ж влада? Чи буде налагоджено виробництво безфосфатної продукції? А для початку слід хоча б прибрати дебаркадери з ресторанами, які скидають нечистоти у річкову воду.
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
- СКАРБ, ЯКИМ НЕХТУЄМО
назад »»»