ЄВРОПА ЗАЛИШИТЬСЯ У ГРІ?
Євроскептики нині відчули, що вітер напинає їхні вітрила: в Європі оголошено про поразку політики мультикультуралізму. Спочатку про це повідомила канцлер Ангела Меркель, а незабаром після неї Ніколя Саркозі і Девід Камерон. Так готувався фундамент під обмеження у пересуванні осіб.
Наплив іммігрантів з Африки, викликаний революцією в Тунісі і громадянською війною в Лівії, змусив Італію і Францію подумати над тим, як відновити контроль (принаймні в обмеженій формі) на своїх кордонах. Французи не хотіли пускати на свою територію іммігрантів з Тунісу, яким італійці видали документи, що дозволяли подорожувати по всій зоні Шенген. Президент Франції Ніколя Саркозі навіть повідомив, що коли Європа не в змозі ефективно захищати свої кордони, то треба подумати про тимчасове припинення дії Шенгенської зони. У такій ситуації держави Європейського Союзу постановили розробити зміни щодо свободи пересування осіб.
Нині договір дозволяє обмежувати вільне пересування громадян максимум на 30 днів. Цим положенням керувалися в разі великих спортивних заходів, наприклад, чемпіонату Європи з футболу. Тепер до умов, що дозволяють введення подібних обмежень, має долучитися тиск іммігрантів на зовнішніх кордонах. Таких змін спочатку хотіли Італія та Франція. Париж запропонував потім, щоб країна — член ЄС могла вводити обмеження також для захисту від трудової імміграції, що негайно було підтримане Німеччиною.
У ситуації, коли зміни підтримують найбільші країни Європи, напевно, ніщо не зможе їх зупинити. Доміно почало падати. Данія повернула контроль під приводом захисту від злочинності. Про повернення контролю говорять також політики Швейцарії та Австрії. Європейська комісія хотіла зміцнити контроль на кордонах ЄС, але тиск політиків з окремих країн занадто сильний. Крок далі хоче зробити Голландія. Вона прагне позбавити права на соціальну виплату і перебування на своїй території кожного іноземця в момент, коли він втратить джерело утримання (тобто роботу).
Європейська комісія протестує, бо нині закони ЄС передбачають, що кожний громадянин ЄС має право на перебування в іншій країні ЄС більше трьох місяців, якщо має там роботу або достатньо засобів для утримання. Натомість законодавство не дозволяє автоматичного видалення особи, яка потім має фінансові проблеми, а такі закони хоче прийняти Гаага. Якщо Голландія упреться, то введе нове законодавство, незважаючи на протести Брюсселя.
Своєрідний приклад показала Франція, яка восени минулого року почала акцію депортації ромів до Румунії і Болгарії, хоч вони були громадянами Євросоюзу. Не допомогли протести Єврокомісії, інших держав, міжнародних організацій, маніфестації на вулицях французьких міст чи вимога Європейського парламенту негайно припинити депортацію. Париж робив те, що хоче, і не переймався протестами.
Греція, отримуючи 110 мільярдів євро допомоги, мусила погодитися на скорочення витрат, податкову реформу і приватизацію державного майна. Інші країни вирішили надати стільки грошей Афінам через побоювання, що банкрутство Греції викличе ефект доміно і глибоку кризу в Європі, яка потім може перекинутись на інші регіони світу. Чи фінансова допомога врятує Грецію?
Лише Вацлав Клаус мав сміливість заявити, що солідарність також має свої межі, а чергові мільярди для Греції — це викидання на вітер грошей платників податків зі всієї Європи, бо Афіни не здатні віддати цих грошей і рано чи пізно збанкрутують. Банкіри-аналітики вважають, що гроші для греків урешті-решт і так потраплять до кишень французьких і німецьких банкірів, а фінансова допомога не усуває причин кризи, а лише продовжує агонію «пацієнта».
Греція без грошей зовні вже давно була б банкрутом. Спільна валюта євро мала бути великим кроком уперед в інтеграції континенту. Але проблема в тому, що, як зауважив Сімон Тілфорд з Центру європейських реформ, насправді, щоб запровадити єдину валюту, має існувати єдина економіка. А тим часом чогось такого, як «економіка Євросоюзу», не існує, а є 27 різних економік, кожна з яких має свої проблеми. У «євроленді» їх нині 17. До того ж вступ до зони євро мотивований не економічними, а політичними аргументами. Від самого початку було відомо, що така країна, як Греція, не повинна бути в «євроленді». Але воліли не бачити «креативність» греків, розраховуючи, що якось воно й так уляжеться.
Зона євро хитається дедалі сильніше: банкрутство загрожує Португалії, Греція де-факто вже банкрут. Спільну валюту має ще одна країна з проблемами — Естонія. Невесела ситуація також в Італії, Іспанії. Тепер збирають величезні кошти для допомоги Греції. А звідки взяти гроші, коли допомоги потребуватимуть Мадрид і Рим? Найбільше в порятунок цих держав вкладають німці. А якщо Берлін скаже «досить», що буде тоді?
У столицях ЄС мало хто зараз думає про захист якогось «інтересу спільноти». Кожний бореться за свої національні інтереси. Колишній міністр оборони США Білл Гейтс заявив розгубленим європейським дипломатам і офіцерам, що нове покоління американських політиків, які не мають досвіду «холодної війни», можуть визнати участь в Альянсі непотрібним клопотом, якщо пакт залишиться у нинішній формі, і США будуть змушені брати більшість витрат на його функціонування на свої плечі. Американці відверто пригрозили, що можуть згорнути «парасольку безпеки», яку тримають над Європою.
Проте ці проблеми не означають кінця «європейського проекту». Франція і брюссельські технократи форсують проект поглиблення інтеграції, особливо на терені економічної співпраці і зміцнення бюджетної дисципліни. Останнім часом лунають пропозиції координації бюджетів членів Євросоюзу. Однак вони залишаться лише в теорії, бо малоймовірно, щоб одна держава дозволила іншій заглядати до свого бюджету, та ще його й коригувати.
Нині роль рятівника виконує Німеччина. Це вона призначає мільярди євро на порятунок спільної валюти. Німці рятують Євросоюз, бо це відповідає їхнім інтересам. Економічний союз корисний не тільки для їхньої економіки. ЄС дає їм можливість розширювати впливи, не викликаючи застережень щодо німецької гегемонії. Берлін є локомотивом і рятівником Євросоюзу, проте невідомо, чи надовго вистачить йому засобів і волі виконувати цю роль.
Велика Британія Німеччині не допоможе. Польща та Іспанія занадто слабкі для такої ролі. Італія стає джерелом можливих проблем у майбутньому. Залишається лише Франція. Канцлер Ангела Меркель не може розраховувати на велику підтримку Саркозі, який думає вже про виборчу кампанію і мусить зосередитися на внутрішніх проблемах країни. Париж, як і Лондон, має завершити кампанію в Лівії формуванням більш-менш дієздатного і не ворожого до Заходу уряду.
Невідомо, як довго ще Німеччина буде готова платити за помилки інших. Виключення Греції з «клубу євро» поки що не береться до уваги. Подібний вигляд ситуація і з можливим поверненням Берліна до марки, що де-факто означатиме кінець спільної валюти. Спостерігаючи за нинішньою кризою в Європі, складається враження, що політики живуть сподіванням, що все якось укладеться. А якщо ні? Більшість політиків не може зрозуміти простого принципу: не можна жити в кредит, адже колись позичені гроші треба буде віддавати.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВАЖКИЙ ТЯГАР БОРГІВ
- ПО-ШВЕЙЦАРСЬКОМУ
назад »»»