ІСТОРІЯ
НІЧОГО
НЕ ВЧИТЬ?
РОЗДУМИ І АНАЛОГІЇ ЗА РІК ДО ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ
Вітчизняна виборча система побудована так, що кінець жовтня не перший рік перетворюється на справжнісінький епіцентр політичних баталій. Ось лише кілька прикладів.
Жовтень 2003-го: рівно за рік до президентських виборів «Наша Україна» Віктора Ющенка зробила спробу провести свій з'їзд у Донецьку. Однак наразилася на потужний спротив місцевої влади. Саме тоді, 31 жовтня 2003-го, було дано старт нинішнім процесам, що якось кволо іменуються «роздробленістю держави», «поділом на Схід і Захід» та ін.
Виявилося, що заварити кашу було значно легше, ніж згодом пожинати плоди. Однак ні тоді, ні тепер люди, котрі стояли біля витоків недопуску «нашоукраїнців» на східні терени, схоже, ні секунди не сумніваються, що діяли правильно. Підтвердженням цього може бути нинішня ситуація з... фанатським футбольним рухом у Донецьку. От уже тиждень, як місцеві найактивніші симпатики «Шахтаря» оголосили бойкот. Причина — неналежне ставлення до них місцевих правоохоронців.
Запитаєте, який зв'язок? Та найпряміший. Адже, за однією з версій, правоохоронцям не до вподоби, що і в Донецьку (як раніше у Києві, Львові й навіть Харкові і Дніпропетровську) на трибунах під час футбольних матчів почали лунати горді слова: «Слава Україні!». Ініціаторами такого перелому свідомості «східняків» виступили саме вболівальники.
Чим закінчиться нинішній конфлікт фанатів із правоохоронцями, прогнозувати непросто. Натомість очевидно: закріплюватися на малій батьківщині чинного Президента патріотичним традиціям стає складніше. Адже, за зізнанням уболівальників, правоохоронці, що викликали їх на «профілактичні бесіди», вважають гасло «Слава Україні!» ксенофобським, радикальним і націоналістичним. Ось вам і сучасний відгомін подій далекого 2003-го...
Жовтень 2004 року: в Україні відбуваються вибори президента, в результаті яких до другого туру вийшли «два Віктори». Це зараз вони, навіть попри видимий антагонізм у поглядах на майбутнє держави, мають більше спільних рис завдяки своїй нелюбові до засудженої екс-прем'єрки Юлії Тимошенко. А сім років тому обидва майбутні президенти стояли по різні сторони барикад.
Жовтень 2005-го ознаменувався підписанням так званого меморандуму між владою і опозицією. Віктор Янукович, котрий, здавалося, назавжди піде з великої політики у небуття, тріумфально до неї повернувся стараннями... свого учорашнього тезки-конкурента. А об'єднала їх (нехай і частково) екс-прем'єрка Тимошенко, уперше звільнена з посади керівника уряду указом президента Ющенка, який і тепер, коментуючи так званий процес над колишньою соратницею, м'яко кажучи, намагається її добити. Вся буцімто шанована паном Ющенком Європа наполягає на несправедливості вироку і усього судового процесу, а Віктор Андрійович десь помітив паростки «процесу амністування» Юлії Володимирівни. Що ж, йому, можливо, видніше.
Жовтень 2007 року: формується нинішній склад Верховної Ради після дострокових парламентських виборів. Фракції-переможниці БЮТ і «Наша Україна — Народна самооборона» на двох здобувають 228 мандатів, що становить парламентську більшість. Нині спогади про це більше нагадують пісню Володимира Висоцького «Где мои семнадцать лет?»...
Нарешті в жовтні минулого року в Україні відбувалися вибори до місцевих органів влади. Вперше до них було прикуто так багато уваги, бо місцеве та парламентське волевиявлення було розведене в часі. Сюрпризів і скандалів вистачало, однак річна діяльність більшості місцевих рад довела: вони, як і раніше, не здатні перебрати на себе ключові політичні функції. Централізація влади в державі лише зростає.
Власне, такий тривалий екскурс у минуле ми зробили невипадково. А лише тому, що вже за рік ми знову опинимося перед вибором, цього разу парламентським. Як відбуватимуться вибори до ВР сьомого скликання, наразі сказати не може ніхто. Передусім тому, що виборні «правила гри» усе ще остаточно не розсекречені сильними світу цього. Навіть попри те, що за них це зробили експерти Венеціанської комісії, висловивши до підготовленого владою документа низку обґрунтованих претензій.
Друга причина складності політичних прогнозів — доля Юлії Тимошенко. Західний світ воліє, щоб вона не лише була випущена на волю, а ще й мала можливість брати участь в активному політичному житті держави. І головне — балотуватися, проти чого, схоже, нині виступає уся владна команда.
Показово, що навіть незважаючи на скептичні прогнози багатьох політологів, мовляв, рейтинг Юлії Тимошенко нізащо не збільшуватиметься попри негуманне до неї ставлення, певні зрушення усе-таки відбулися. Так, Тимошенко вперше випередила Віктора Януковича за деякими показниками.
Згідно з останніми опитуваннями, проведеними Центром Разумкова, екс-прем'єрці довіряють понад 14 відсотків респондентів. На другому місці опинився активний останнім часом Арсеній Яценюк — у нього 11 відсотків підтримки. А от чинний глава держави Віктор Янукович — лише третій — трохи більш ніж 10 відсотків.
Певна річ, наведені цифри надзвичайно низькі. Широкої підтримки як влади, так і опозиції в народі не спостерігається. Проте навіть це не дає владі права на політичну сваволю. До виборів залишився рік і усе ще може змінитися. Хотілося б вірити, що винятково в демократичний спосіб. Чи історія нас справді нічого не вчить?..
Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:
- У СВІДКІВ ПО СПРАВІ ЛУЦЕНКА — МАСОВА АМНЕЗІЯ
- РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ПЕРЕДУСІМ ЗАВАЖАЄ МЕНТАЛІТЕТ СУСПІЛЬСТВА
назад »»»