УКРАЇНСЬКА КАЛИНА В ПАРИЗЬКІЙ ОСЕЛІ
Тихо звучить приємна мелодія:
Не погасне, мамо, на вітрах
Доброта твоїх очей,
Знаю я, ти просиш в молитвах
Добру долю для дітей...
Цю пісню виконують мама і донька Любов та Наталія Боднарчуки.
Любов Боднарчук поїхала свого часу до Франції провідати чоловіка, який перебував там на тимчасових роботах. Думали: зароблять трохи грошей та й повернуться на рідну Тернопільщину. Та доля розпорядилася інакше.
З пані Любою мені судилося зустрітися і познайомитися в Українській школі мистецтв у Парижі два роки тому. Вона успішно, на громадських засадах, працює вчителем з українськими дітьми. Жінка розповідає:
— Мені Господь подарував зустріч із чудовою жінкою, українкою за походженням, Оленою Місталь, яка повірила в мене і надала чудовий шанс реалізувати свою мрію. Наша школа єдина у Франції, яка готує до державної атестації громадян України на території Франції і співпрацює в Україні з Міжнародною українською школою. У школі є кабінети українознавства, бібліотека, відеотека, працюють театральна студія, вокальний ансамбль та хореографічна студія.
І справді — для українських дітей та дорослих це такий собі «шматочок України» на французькій землі, де все своє: вишиванки, пісні і... гілочка калини.
— Нас можна засуджувати, що Україну легше любити на відстані,— продовжує сповідь пані Люба.— Ніколи не знаєш, що тебе чекає за поворотом життя. Та, власне, до еміграції ніхто і нікого не примушує. Погодьтеся, що людина може поміняти оточення і водночас залишатися вірною своїм принципам. На моєму шляху багато зустрічалося таких емігрантів. Просто кожен із нас сподівається на краще. І це природно, Та й в еміграції є свої плюси. Ти бачиш нову країну зсередини, а не з вікна туристичного автобуса. Вивчаєш нову культуру, мову. До речі, зустрічаєш представників інших народів: з Японії і Перу, Сенегалу і Непалу, Тунісу і Сербії, Бразилії і Філіппін — і все це в одному Парижі. Недарма ще Хемінгуей стверджував, що Париж — це свято, яке завжди з тобою.
Пані Люба намагається знайти відповідь на запитання: що є для неї проживання в Парижі? Буває по-різному. А загалом вона вважає, що це нагадує політ зі зв'язаними крилами. Жінка роздумує над вічними людськими цінностями: що для неї важливіше в житті, що ні. Вона живе у Франції вже сім років з чоловіком і донечкою Наталею. Син Борис залишився в Україні в дідуся і бабусі, закінчує Бучацький агроколедж на Тернопільщині.
Любові стало значно легше, коли до Парижа приїхала дочка. Наталочка обдарована й талановита дитина: гарно співає, танцює, пише вірші. Зараз вона навчається в Українській школі мистецтв та коледжі Жак Декур. Минулого року видала в Парижі першу збірку поезій «На крилах юності». Епіграфом до книжки Наталія взяла слова Івана Франка: «Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди...» Читаючи її поезію, відчуваєш, що це юне створіння дуже любить життя, любить помріяти, читати книжки. Наталія вірить у себе і свої сили. Вважає, що все залежить від неї самої. Книжка ілюстрована роботами мами. Це чудова графіка. Мама і донька творчо співпрацюють. Їхні серця на рідній Тернопільщині, а діяльність — у Парижі. Вони разом створили пісенний проект «Мелодія серця», який записано на CD-диск і складається з десяти пісень. Автором текстів виступає Наталія, музику написала Любов Боднарчук.
На творчому вечорі Боднарчуків, який відбувся в Українській школі мистецтв при Інформаційно-культурному центрі Посольства України у Франції, українці й французи насолоджувалися поезією, слухали українські пісні й знайомилися з графічними роботами. Вже й французи вивчають українську мову, народні пісні.
«Чи пробували щастя ви шукати?» — читаю у вірші Наталії Боднарчук і тут же знаходжу відповідь: «Живи, радій, люби себе і ближніх й ніколи тебе щастя не залишить».
Мудрець сказав: «Де б ви не були у світі, пам'ятайте: почуття людської гідності неможливе без поваги і любові до своєї батьківщини».
також у паперовій версії читайте:
- ХОЛОДИ МОДА ВИТРИМАЄ
- ФІАЛКОВИЙ ВАЛЬС
- ОБЕРЕГИ ПАНІ ОЛЕНИ
- ФОТОЗАЛЕЖНИЙ СТРЕС ВОСЕНИ
- УСПІХУ СПРИЯЮТЬ ПОЦІЛУНКИ
назад »»»