ВІД БЕРЕГІВ МЕКОНГА — ДО БЕРЕГІВ ДНІПРА
Жителі столичної Троєщини звикли біля середньої школи № 251 бачити своїх дітлахів у компанії з в'єтнамськими хлопчиками і дівчатками, чути, як вони між собою спілкуються пристойною українською і російською мовами. Це учні єдиного на теренах СНД і Східної Європи закладу, що носить ім'я національного героя і першого президента В'єтнаму — Хо Ши Міна.
То не головний раритет: там уже чверть століття діє шкільний музей, де за допомогою дев'ятисот оригінальних експонатів розповідається про українсько-в'єтнамські контакти від 1924 року до сьогодення. В експозиції представлено численні фотоматеріали, документи, різноманітні нагороди, є навіть воєнні речі, пов'язані з американською агресією. Походивши музеєм і почувши детальну розповідь про стосунки й співпрацю між нашими народами, зокрема киянами і ханойцями, дізнаєшся багато приємного й дивовижного.
Ось, приміром, перша несподіванка: в місті Хошиміні є християнський раритет — собор Сайгонської Богоматері. У нас на Подолі — знаменита церква Богоматері Пирогощі, що стоїть на заповідній території Стародавнього Києва. У них рештки оборонної системи столиці — Куан Тхань. У нас — Змієві вали. Вони опікуються давніми воротами Куанчьонг, ми — Золотими воротами. Ханойський Кафедральний собор Святого Йосипа така ж величина, як і наш Володимирський. Ми пишаємося своїми музеями літератури, історичним, Національним художнім. Вони — Літературним музеєм, музеєм історії, а також образотворчого мистецтва. Ще вони знамениті театром ляльок на воді в затоці Катба. Кияни — своїм ляльковим, що чудово вписався в пейзаж над Європейською площею. Туди, на пагорб, із задоволенням ходять, окрім наших глядачів, ще старі й малі в'єтнамські. Їхня («Річка дев'яти драконів») Меконг, як і наш Дніпро («Борисфен»),— головні артерії держав, улюблені маршрути для туристів. Торік, до слова, в Країні Лотоса побувало три мільйони іноземних вояжерів. Лише тисячі з них були нашими співвітчизниками. Про це, а також про діяльність товариства дружби «Україна — В'єтнам» дізналася від поважних і авторитетних людей, знову ж таки в школі № 251.
— Ми вже не одне десятиліття з радістю спілкуємося і у себе на батьківщині, і у них, в Індокитаї, з близькими по духу в'єтнамцями,— каже ветеран і віце-президент товариства дружби «Україна — В'єтнам» Леокадія Герасименко.— Зверніть увагу, своїх гостей, тобто Надзвичайного і Повноважного посла СРВ в Україні Хо Дак Мінь Нгует, колишнього посла України у В'єтнамі Ростислава Білодіда, гендиректора Дирекції з обслуговування іноземних представництв Павла Кривоноса, представників місцевої влади Деснянського району, делегацію В'єтнамського товариства дружби з Україною, батьків і вчителів, школярі зустрічали зі щирими усмішками, квітами, під прапорами наших держав, під звуки національних гімнів, які вони добре знають. Такі риси характерні для всього в'єтнамського народу. Про це вам розкажуть ті, хто побував на берегах Меконга.
— Сподіваюся, незабаром до нас їздитиме чимало українців,— долучилася до розмови тендітна пані посол Хо Дак Мінь Нгует.— Ми вже домовилися з «Аеросвітом» відкрити прямий рейс до Ханоя. Таке нововведення дозволить зменшити матеріальні витрати і час на перельоти. Дуже хочемо, аби наші бізнесмени, фахівці, туристи не лише знайомилися з Україною, а й встановлювали ділові, мистецькі контакти. Чекаємо і гостей від вас. Покажемо багатющу природу, прекрасні, теплі моря, пам'ятки архітектури, сучасне життя в нових умовах. Недарма ж ми живемо в Країні Лотоса, що нині розквітає.
Як з'ясувалося, то не перебільшення. Мальовничі фотознімки, зроблені членами товариства і представлені на виставці в школі, свідчать: народи один одного добре знають і шанують. Підтвердження цього — вручення шести орденів і медалей Дружби Соціалістичної Республіки В'єтнам киянам, дух і дії яких споріднені з в'єтнамськими.
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
- ВАРШАВСЬКА ФУТБОЛЬНА МЕЛОДІЯ
- НА ПРОГУЛЯНКУ — У КАРЕТІ
назад »»»