ТУРЕЧЧИНА: ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДО ЄС
Туреччина найдовше з-поміж усіх претендентів на членство в Євросоюзі стукає у його двері. Переговори про вступ розпочались у 2005 році і дали надію на інтеграцію Анкари в ЄС, але це дуже складний процес без гарантії на успіх.
Переговори з Європейським Союзом про вступ Туреччина розпочала 3 жовтня 2005 року. Реальна перспектива прилучення до ЄС такої великої держави, як Туреччина, розташованої на периферії Європи, переважно мусульманської, де суспільно-економічні відносини є значно нижчими від середньоєвропейського рівня, викликають суперечності серед громадськості країн — членів ЄС.
Шанси для Туреччини і членство в ЄС
Не існує жодних сумнівів, що реальна перспектива членства в ЄС стала каталізатором для процесу реформування держави, здійснюваного турецьким урядом протягом останніх років. Зміни стосуються скасування смертної кари, застосування тортур і реформи пенітенціарної системи. Розширено свободу висловлювань, об'єднань громадян та діяльності медіа. Державні суди, що були джерелом систематичного порушення прав людини, повністю ліквідовані. Важливим є також визнання Анкарою вищості міжнародного права у питанні прав людини над державним, а також верховенства Європейського суду з прав людини над турецькими судами.
Спостерігається також поступ у вдосконаленні державної адміністрації і уряду, посилено роль парламенту, а також розширено релігійні права і свободи громадян. Обов'язки, права і функціонування підконтрольної армії Ради національної безпеки були значно обмежені, наближаючи цивільно-військові відносини в Туреччині до практики, властивої членам Євросоюзу. Повний контроль парламенту над військовими витратами повинен ще більше обмежити вплив армії на політику держави.
Велике значення мало також скасування заборони на використання інших мов, окрім турецької, в школах і медіа, а також розширення рівноправності жінок. Курди, що населяють Туреччину, стали головними бенефіціантами проведених реформ, що зробило їх найбільшими прихильниками членства Анкари в ЄС. Початок переговорів з Анкарою позитивно впливає на її ставлення до Кіпру і поліпшення відносин із Грецією. Ці обидві держави, спостерігаючи вплив ЄС на політику Туреччини, стали останнім часом гарячими прихильниками членства Анкари в ЄС.
Загрози членства
Як засвідчують доповіді Європейської комісії, серед турецького суспільства панує великий скептицизм щодо членства їхньої країни в Європейському Союзі. Це відбувається здебільшого через побоювання втратити національну та релігійну ідентичність турків. Процес пробудження національної свідомості в турецькому суспільстві тривав дуже довго, і вступ Туреччини до ЄС може знищити їхнє почуття спільноти в народі, за що так довго боровся сам Ататюрк.
Членство Анкари в Євросоюзі може призвести до ерозії традиційних цінностей у державі, а також спричинити ослаблення незалежності і суверенітету Туреччини. Ставши членом ЄС, вона муситиме проводити політику згідно з усталеннями Брюсселя. Військові середовища також вважають, що вимоги Євросоюзу до лібералізації законодавства щодо свобод, гарантованих у конституції і кримінальному кодексі, головним чином, стосуються курдської меншини і загрожуватимуть безпеці та інтеграції турецької держави.
Користь ЄС від вступу Туреччини
Прийом Анкари до грона членів Євросоюзу буде найкращим доказом, що Європа не є закритим «християнським клубом», а її суспільство, відкрите і толерантне, черпає силу зі своєї різноманітності і спільних цінностей. Туреччина, приймаючи західні цінності, може стати їхнім провідником у близькосхідному регіоні. Головним чином, ідеться про територію Центральної Азії і Кавказу, де Анкара проводить активну політику.
Завдяки стратегічному розташуванню Туреччини, її членство в ЄС матиме величезне значення для розвитку закордонної політики Євросоюзу в таких регіонах, як Близький Схід, Середземномор'я, Центральна Азія чи Південний Кавказ. Членство Туреччини несе також економічну користь: це велика держава, має значні природні багатства і молоду, кваліфіковану і добре освічену робочу силу. Туреччина становить потенційний ринок понад 70 мільйонів споживачів для товарів, вироблених у Євросоюзі.
Побудова трубопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан для поставок нафти і газу з регіону Каспійського моря збільшила значення Туреччини як ключової транзитної держави. Геополітичне становище Туреччини і близькі зв'язки з десятками мільйонів турок, що проживають у сусідніх країнах, може допомогти в забезпеченні Європі доступу до величезних природних багатств Центральної Азії і регіонів Сибіру.
Противники не здаються
Критерії вступу держав до Євросоюзу представлено в договорі про Європейський Союз (ст. 6, параграф 49). Противники Туреччини у Євросоюзі закидають їй, що вона не відповідає головній умові членства — не є європейською державою. Щоб відповісти на цей аргумент, треба взяти до уваги такі чинники, як географічне розташування, культура, історія, вибори, здійснювані самою Туреччиною, і ставлення інших європейських держав.
Противники членства Туреччини в ЄС звертають увагу на те, що вступ такої великої і населеної держави, як Туреччина, може призвести до дестабілізації Європейського Союзу. Вона може дуже впливати на ухвалення рішень, оскільки відповідно до принципів ЄС позиція держави-члена у найважливіших інституціях визначається кількістю її населення.
До протипоказань інтеграції Туреччини з Європейським Союзом належить також економічна слабкість. Ідеться, головним чином, про занадто високу зайнятість у сільському господарстві (майже 30% популяції) та значну бюджетну заборгованість, яка у 2010 році становила 40% ВВП. Перспектива членства Туреччини в ЄС викликає значний дискомфорт серед багатьох європейців з огляду на значну частину в цій країні мусульманського населення з відмінними від європейських культурними і соціальними традиціями.
Ще однією проблемою є розташування Туреччини в районі Близького Сходу. Вона межує з одним із найбільш конфліктогенних регіонів у світі. Членство Туреччини в Євросоюзі може втягнути його у нерозв'язані конфлікти цього регіону і як наслідок, негативно вплинути на єдність і стабільність у ЄС. У Туреччині залишається актуальною проблема курдів. Незважаючи на численні зміни, політика Анкари щодо курдського населення залишається далекою від європейських стандартів.
Ще одну тінь на членство Туреччини в ЄС кидає питання геноциду 1,5 мільйона вірменів. Туреччина рішуче відкидає звинувачення, стверджуючи, що під час депортації вірменського населення могло загинути не більш як кілька сотень тисяч осіб. Але навіть якщо визнати правоту Туреччини, то фактом залишається категоричне невизнання нею своєї відповідальності за смерть вірменів. Така байдужість у Туреччині загальна, а нечисленні турки, які в цьому сумніваються, вважаються зрадниками народу.
Попри введені обмеження, важливе місце в політичному житті Туреччини посідає армія. Від початку існування республіки її дії були пов'язані не тільки із захистом перед зовнішніми загрозами, а й із протидією внутрішній дестабілізації держави. Це досить специфічна роль армії і нетипова для стандартів європейської держави.
Згідно з прогнозами Євростату, у 2050 році Туреччина може мати 97 мільйонів громадян, і якщо до того часу не будуть проведені відповідні економічні реформи, турки можуть рушити в пошуку роботи до заможніших країн Європи. Нині кількість турецьких емігрантів, які мешкають у країнах ЄС, становить приблизно чотири мільйони осіб.
Масова еміграція з Туреччини почалась у 60-х роках ХХ ст., коли європейські уряди ввели спеціальні програми заохочення робітників з інших держав для тимчасового працевлаштування. Цією можливістю скористалися турки, і багато з них потім постійно оселилось у державах, де працювало. Більшість тодішніх турецьких емігрантів становили некваліфіковані і неосвічені люди, що походили з сільських регіонів Анатолії, які мали значні проблеми з інтеграцією в суспільство держави, яка їх приймала. Наслідком цього стала позиція європейських держав, де турецька меншість досить значна: у питанні вступу Туреччини до Євросоюзу вони налаштовані негативно, бо дивляться на членство Туреччини через призму подій з минулого.
Епілог
Туреччина найдовше з-поміж усіх держав кандидує на вступ до ЄС. Позиція членів ЄС різна. Уряд в Анкарі мусить провести ще багато реформ. Досить лише порівняти, який вигляд мала Туреччина ще десять років тому і як виглядає нині, щоб зрозуміти глибину змін, які відбулися у цій державі. Вона є зразком того, що мусульманська держава може бути не тільки світською, а й демократичною і правовою. Це величезний успіх не тільки самої Анкари, а і Європи, бо власне ці європейські прагнення були для Туреччини головним мотивом для перетворень.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «ОКУПАЦІЯ» УОЛЛ-СТРІТ
назад »»»