ПРИСТРАСТІ ПО ТИМОШЕНКО
Вирок Юлії Тимошенко, що прозвучав цього вівторка, став безпрецедентним. Досі, хоч як би представники кожної наступної влади переслідували своїх попередників, до «посадки» справа не доходила. Бодай мінімальні правила взаємоповаги між сильними світу сього діяли ось уже двадцять років...
Два Віктори і одна Юлія
Показово, що вже напередодні виголошення вироку в Печерському районному суді представники Партії регіонів винесли на загал нову версію своєї «непричетності». Першим її озвучив народний депутат-«регіонал» Леонід Кожара у студії «Свободи слова» Андрія Куликова. За його словами, ще в лютому 2009 року тодішній президент Віктор Ющенко доручив Генпрокуратурі розібратися з нещодавно ухваленими «газовими контрактами». І от, згідно з цією версією, нині просто нічого не залишалося робити, як виконувати те доручення Ющенка.
Уже після оголошення вироку ту ж саму тезу фактично повторив і Віктор Янукович. Але от питання — чому таке трактування подій навколо ЮВТ чинна влада обрала лише тепер? Щоб отримати на нього відповідь, вочевидь, доведеться звернутися до коментаря іншого Віктора — колишнього глави держави Ющенка. Також у день оголошення вироку Віктор Андрійович заявив, що не вважає справу екс-прем'єра політично обумовленою.
«Україна цей контракт обслуговувати не може,— підспівує чинній владі попередній президент.— Він приносить нам щорічні збитки. Якщо взяти по транзиту, ми десь не добираємо чотири мільярди. За газ ми щорічно переплачуємо від комерційної ринкової ціни приблизно 3,5 мільярда».
В одному ключі з позицією «регіоналів», чи не так? Щоправда, Віктор Андрійович іде ще далі і звинувачує саму лише Юлію Тимошенко ще й у... фактичній ліквідації демократії: «Проблема демократії — це те, що принесла в політику за останні три-чотири роки та політична сила, яка в нас була при владі. Це БЮТ. Розбрат, хитання, взаємопоборення — оце таке лоно демократів».
На превеликий жаль, частка істини в цих словах справді є. Однак, вибачте, хто про це говорить? Чи не людина, котра аж ніяк не менше, ніж Юлія Тимошенко, посприяла такому розбрату? І котра перебувала при владі не три-чотири роки, як БЮТ (цікаво, також, де Ющенко нарахував такий довгий «провладний» термін для своєї опонентки), а цілих п'ять років.
Останній урок для опозиції
Звичайно, проблеми в тих партіях, які в нас звикли називати демократичними, справді є, і вони нікуди не зникли. І оприлюднення безпрецедентного вироку Юлії Тимошенко це лише підтвердило. Таке враження, що ні в «Батьківщині», ні в усьому Комітеті опору диктатурі досі немає чіткого уявлення: що робити далі?
Одна справа, коли Юлія Тимошенко із зали суду патетично закликає громадян боротися. Це — справді ефектно і має надихати на певні дії та вчинки. А коли мітингувальники під стінами цього суду обмежуються лише ідентичними заявами, цього замало. Справжні лідери опозиції мали б підготувати чіткий перелік можливих дій і вчинків ще ДО оприлюднення вироку. Чи пани Турчинов, Томенко, Кириленко вірили у справедливість вітчизняної Феміди?
Після того як до влади в Україні прийшли Віктор Янукович та Партія регіонів, серед багатьох політологів побутує думка, що політична еліта (зокрема й опозиційна) настільки набила оскомину громадянам, що вони будь-які протестні настрої воліють висловлювати без участі колишніх та нинішніх лідерів.
Події із засудженням Тимошенко вщент розбили цю теорію. Адже, згідно з опитуваннями, від 50 до 60 відсотків мешканців нашої держави не вважають суд над екс-прем'єром справедливим. Ще відсотків 10–15 не визначилися щодо цього (тобто потенційно їх також можна зарахувати до опонентів чинної влади). Утім, без організаторів, без чіткого бачення перспективи громадяни не готові на повний голос висловлювати своє ставлення до чинної влади.
А робити це потрібно, і якнайшвидше. Адже справжні наслідки нинішніх судових баталій усі ми можемо відчути на собі. Узяти хоч би наступні парламентські вибори. У минулому числі ми детально аналізували потенційний виборчий бестселер від влади. Він — далекий від досконалості, та найголовніше навіть не це. Якщо в державі законом і правом відверто нехтують лише заради помсти, то можна лише уявити, до яких методів вдаватимуться «регіонали» задля збереження своєї влади. Тим паче, що в разі її втрати вони після нинішнього вироку Тимошенко смертельно боятимуться помсти у відповідь. Якщо представники нинішньої опозиції цього не усвідомлять, на Україну справді чекають дуже непрості часи.
Молодець проти овець?
Таке враження, що чинна влада на чолі з Януковичем подумки давно поховала політичні амбіції опозиціонерів. Символічним було зізнання голови фракції ПР у Верховній Раді Олександра Єфремова про те, що нині у його політичної сили немає конкурентів. Сказано це було як знущання — у день оприлюднення вироку Юлії Тимошенко.
Деякі вітчизняні політологи припускають: «регіонали» вбачають у нейтралізації Тимошенко остаточну перемогу над опозицією. Судячи з того, як невпевнено почуваються нині без екс-прем'єрки керманичі партії «Батьківщина», вони — недалекі від істини. Але й міць самої влади — дуже часто умовна й удавана.
Чого варте досі не бувале нарощування фінансування силових структур, яке пропонують у проекті державного бюджету на наступний рік, котрий, нагадаємо, взятий парламентом до розгляду. І це притому, що бездоганно українські силовики діють лише проти якихось громадських маніфестацій чи мітингів. Чи проти опозиційних депутатів, як-от нещодавно у випадку з БЮТівцем Євгеном Сусловим, що був побитий під час обшуку в будинку батьків... Натомість недавні події в Одесі, коли загинуло двоє міліціонерів, підтвердили: проти справжніх злочинців українські правоохоронці часто є безсилими. І від цього також стає моторошно.
Захід піднявся не на жарт...
Наступного тижня захист Юлії Тимошенко планує подати апеляцію на вердикт Родіона Кірєєва. Однак уже тепер зрозуміло, що зміна вироку можлива не в результаті об'єктивного розгляду справи. Якщо екс-прем'єрку й звільнять, завдячувати вона може тільки міжнародній спільноті.
Те, як представники західних країн дружно взялися захищати Юлію Володимирівну, схоже, шокувало українського Президента. Щоправда, незрозуміло: чому? Адже от уже впродовж двох місяців євроспільнота давала дуже чіткі посили офіційному Києву: якщо Тимошенко засудять, перегляд взаємних відносин — неминучий.
Таке враження, що Президент Віктор Янукович сподівався, що подібні заяви є лише пустопорожніми теревенями. Аж ні... Європейці своїх слів на вітер не кидають.
Річ у тім, що саме тепер наша держава впритул підійшла до підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. І чинна влада немало пишається цим, принаймні тому, що здобутки нібито проєвропейського Віктора Ющенка значно скромніші.
Однак тепер офіційний Київ опинився, так би мовити, на дипломатичній «мушці». Після низки різких заяв Віктор Янукович навіть змушений був сказати, що вирок Юлії Тимошенко ще не остаточний. І це після усіх його ж власних зізнань, що він до цієї справи жодним чином не причетний. Якось нелогічно, чи не так?
Утім, такої заяви українського Президента європейцям замало — дуже їх обурило «нерозуміння» офіційного Києва, який усю відповідальність за долю пані Тимошенко переклав на плечі судді Кірєєва. Ось лише частина гнівних випадів, що прозвучали цими днями щодо України та її влади.
«Європейський Союз глибоко розчарований вироком Печерського районного суду у справі Юлії Тимошенко. Він був винесений після судового процесу, що не відповідав міжнародним стандартам справедливого, прозорого та незалежного судочинства,— йдеться в заяві верховного представника Євросоюзу Кетрін Ештон.— ЄС обміркує свою політику щодо України. Те, як українська влада поважатиме універсальні цінності та верховенство права і, зокрема, як вона проведе ці справи, може мати глибокі наслідки для двосторонніх відносин між ЄС та Україною, в тому числі укладення угоди про асоціацію, наш політичний діалог і нашу співпрацю загалом».
І це не точка зору якогось окремого європейського політика, як намагалися представити деякі «регіонали» під час постсудових дискусій. Це — позиція усього Євросоюзу.
Отже, європейська дипломатія перейшла до нової фази відносин із Києвом, коли практика довірливих розмов і спроб дружньо переконати відходить у минуле, а замість цього ЄС починає спілкуватися дуже жорстко. Продовження такої тональності — у висловлених сумнівах щодо доцільності візиту Віктора Януковича до Брюсселя, який заплановано на 20 жовтня. Жодні запевнення вітчизняних дипломатів на чолі з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком на європейців більше не діють.
А ось позиція одного з ключових гравців Євросоюзу — Німеччини. Свого часу федеральний канцлер цієї держави Ангела Меркель уже особисто висловлювала Віктору Януковичу своє невдоволення зневагою до демократичних цінностей у нас в державі. А тепер, коли той німецький натяк мав не більше ефекту, ніж усі українські опозиційні волання, офіційний Берлін перейшов на інший тон: «На жаль, усе це кидає дуже негативне світло на ситуацію з принципами правової держави в Україні,— заявив міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле.— Це рішення не може залишитися без наслідків для відносин України як із нами, так і з ЄС загалом».
Припустімо, Євросоюз сяк-так можна вважати зацікавленою стороною в цьому конфлікті. Адже саме державам ЄС Юлія Тимошенко зробила неабияку послугу, коли позаторік зрушила з мертвої точки газову впертість Росії, від якої замерзали не в одній країні ЄС. А заява, що прозвучала зі Сполучених Штатів,— ще різкіша:
«Сполучені Штати закликають звільнити пані Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців, вважаючи, що вони повинні мати необмежену можливість повною мірою брати участь у політичному житті, в тому числі в парламентських виборах наступного року»,— йдеться в заяві, зробленій в адміністрації президента США Барака Обами.
Як зауважують спостерігачі, вступ Білого дому в цю «гру» свідчить про те, що не виправдалися сподівання Януковича, нібито США закриватимуть очі на утиски демократії в Україні, аби лише він аж занадто не дрейфував у бік Російської Федерації.
«Сюрпризи» з Москви
До речі, саме час поглянути на реакцію звідти. Як відомо, керівний дует у Москві негативно поставився навіть до факту суду над Юлією Тимошенко за підписані спільно з самим Володимиром Путіним угоди. А тепер російський прем'єр-міністр і без п'яти хвилин президент Путін називає вирок для екс-керівника українського уряду антиросійським проявом.
«Підписані угоди витримані відповідно до всіх міжнародних норм і законодавств обох держав,— прокоментував події в сусідній Україні російський прем'єр.— Я не розумію, за що Юлії Тимошенко дали ці сім років».
Решта російських політиків цілком солідарна зі своїм керманичем. А в «Газпромі» додають, що засудження Юлії Тимошенко жодним чином не може означати, що газові угоди від січня 2009 року можуть бути переглянуті.
Після цього якось навіть смішно слухати, що, мовляв, вирок Тимошенко стане додатковим аргументом щодо потенційного перегляду угод. Щоправда, на найвищому рівні український Кабмін ці дві події не пов'язує, про що днями заявив Прем'єр-міністр Микола Азаров.
Таке враження, що позиція Росії шокувала українське керівництво не менше, ніж позиція Заходу. Віддавши українську землю в Севастополі під оренду Чорноморського флоту ще на 25 років, Віктор Янукович, вочевидь, вважав, що зробив своїм північним партнерам колосальні поступки. Проте апетит, як відомо, приходить під час їди. І тепер Путін з Медведєвим воліють від українського Президента і нашу газотранспортну систему, і вступу до Митного союзу... Уже навіть екс-президент Леонід Кучма кинув репліку, мовляв, до цієї структури нас так наполегливо запрошують, що аж руки викручують. А Леонід Данилович ніби ніколи не вважався якимось русофобом.
* * *
З усього побаченого й почутого з моменту виголошення вироку Юлії Тимошенко можна зробити один чіткий висновок: ця справа ще матиме продовження, адже, окрім апеляції, опозиційні депутати покладають надію ще й на декриміналізацію статей, за якими було засуджено Тимошенко. Поки що, розглядаючи відповідний президентський законопроект, депутати з більшості відмовилися вносити поправки від опозиції, які б дозволили дарувати Юлії Тимошенко волю. Але попереду — друге читання, і вже навіть спікер Володимир Литвин натякав на те, що було б непогано задовольнити всі вимоги до цього шедевру законодавчої думки і відповідно — ухвалити його не лише голосами «більшовиків», а всіх депутатів.
І це ще не все. Отримати волю ще не означає отримати можливість балотуватися. А адміністрація США, нагадаємо, прямим текстом вимагає від сучасної української влади допуску гнаних політичними репресіями лідерів до виборчого процесу. Цього ж самого хочуть і мільйони українців. До речі, не лише з-поміж симпатиків Юлії Тимошенко. Просто нині влада саме її зробила символом. До речі, не вперше — згадайте Леоніда Кучму і справи ЄЕСУ. Втім... Чому дивуватися — висновків наші правителі робити так і не навчилися. І дуже сумнівно, що колись навчаться.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»