«ПЛАВИЛЬНИЙ КОТЕЛ» АМЕРИКИ
В Америці іммігранти не палять автомобілів, як араби у паризьких передмістях, і не живуть поколіннями в етнічних гето, як турки у Берліні. У США немає відчуття, що іммігранти почуваються громадянами другого сорту, як у Європі.
Іммігранти з Європи, котрі прибували хвилями з середини ХІХ ст., інтегрувалися у різному темпі, але загалом успішно. Не справдилися побоювання щодо сільських іммігрантів з Ірландії, Східної й Центральної Європи. В американському «плавильному котлі» їхні діти ставали не гіршими американцями, ніж нащадки батьків-засновників.
На відміну від Європи, американський уряд небагато робить для інтеграції іммігрантів. Американців об'єднує не спільна кров, а ідея свободи та відкритість до іммігрантів, яких приймають і оцінюють як особистостей, а не представників етнічних груп. Існують упередження і товариські бар'єри на вищих щаблях суспільної ієрархії. Проте у професійному житті чужоземець зазвичай сприймається як свій, якщо не виявиться неробою або антипатичною людиною.
Другий чинник асиміляції — це специфіка американської економіки. Гнучкий ринок праці (легкість працевлаштування і звільнення працівників, великі можливості самоосвіти, професійної перекваліфікації й вдосконалення) також сприяє чужоземцям.
Одначе величезний колись життєвий простір, завдяки якому іммігранти легко знаходили у США нову батьківщину, скорочується через проблеми американської економіки. Тим важливішими стають дії на підтримку інтеграції. У Сполучених Штатах цим займається не федеральний уряд, а органи місцевого самоврядування, доброчинні організації, церкви та іммігрантська самодопомога, особливо у таких великих містах, як Нью-Йорк.
Жителі нью-йоркської метрополії розмовляють на 170 мовах, а 3,7 мільйона городян (47,8%) розмовляють вдома іншою, не англійською мовою. За даними Бюро загального перепису, 36% мешканців восьмимільйонної метрополії — особи, які народилися за кордоном, а 20% — їхні діти. Мер Блумберг наголошує на підтримці інтеграції іммігрантів через підвищення професійної кваліфікації й вивчення англійської мови, бо це в інтересах міста. «Іммігранти — це кровообіг Нью-Йорка»,— зазначає Фатіма Шама, комісар міського секретаріату з питань імміграції. Секретаріат створено 2004 року при мерії. Він пропагує програми, які розповідають іммігрантам про нову дійсність і залучають їх до економічного, культурного і громадського життя міста.
Щороку міська рада виділяє кілька мільйонів доларів на безплатні уроки англійської, юридичну допомогу і заняття з підготовки до іспитів на громадянство, на яких іммігранти вивчають історію і державно-політичну систему США. На Манхеттені діє інтернаціональний центр, де чужоземці після невеликих членських внесків можуть записатися на безплатні курси, які проводять добровольці-волонтери.
Найбільше іммігрантам полегшують адаптацію антидискримінаційні закони. Законом про громадянські права від 1964 року заборонено расову дискримінацію (це стосується афроамериканців), але до нього зверталися, коли треба було боротися з негативним ставленням до іммігрантів. Законом від 1968-го заборонено дискримінацію на підставі етнічного походження і громадянства при продажу і оренді житла та наданні кредитів для купівлі житла. Іншими законами забороняється дискримінація при наймі на роботу, прийомі до шкіл і вищих навчальних закладів.
Суди регулярно розглядають справи про дискримінацію іммігрантів і враховують факти, які мають місце і підтверджують позови. Іммігранти з груп, які називаються disadvantaged (із несприятливим становищем), передовсім латиноамериканці й африканці, користуються преференціями при прийомі на роботу, на навчання і надання урядових контрактів.
Приводом для гіршого ставлення не може бути слабке знання мови. 2000 року президент Клінтон видав указ, який зобов'язує урядові інституції, щоб особи, котрі недосконало володіють англійською, мали такий самий доступ до федеральних пільг і послуг, як і всі легальні громадяни США. Іммігранти отримують безплатних перекладачів у судах і установах. Закон забороняє мовну дискримінацію у приватному секторі — працедавці не можуть вимагати від працівників кращого знання англійської, ніж потрібно для виконання посадових обов'язків.
Багато американців вважає, що справа зайшла надто далеко. Тут не йдеться тільки про проблеми з працівниками китайських вуличних пралень, з якими складно порозумітися. У 60-х роках у школах було запроваджено програми двомовного навчання — діти іммігрантів мали вивчати майже всі предмети рідною мовою. Вважалося, що це полегшить прибульцям адаптацію у новій країні. Здебільшого мовиться про іммігрантів-латиноамериканців.
Виявилося, що це помилка — програма лише поглиблювала культурну ізоляцію латиноамериканців. У 90-х роках вони почали бунтувати проти цієї програми, бойкотували школи з обов'язковим вивченням іспанської, більшість підтримала скасування програми двомовності на референдумі Каліфорнії. Інші штати пішли за цим прикладом. Двомовність замінили програмами інтенсивного вивчення англійської. Нині білінгвістичне навчання майже у дюжині штатів означає можливість добровільного вивчення мови предків.
Зміни відбуваються повільно. Прихильникам прискореного вивчення англійської закидають бажання знищення етнічної ідентичності іммігрантів. Адепти глибинної американізації бачать у мові головний інструмент емоційної прив'язки іммігрантів до Америки. То хто має рацію?
Автори, які пишуть про проблеми з американізацією, мають на думці латиноамериканців. Крім кубинців, це переважно бідні, часто неписьменні селяни, які в США не вчаться, а тільки фізично працюють. За результатами досліджень університету Берклі у Каліфорнії, різниця між пізнавальними можливостями латиноамериканських і американських дітей (білих і чорношкірих) починається з третього року життя, а пізніше швидко поглиблюється. Автори досліджень бачать причину в недооцінці знань. Незадовільні результати в науці закривають двері до університетів, а отже, до середнього класу. В результаті іспаномовні роками перебувають на нижчих місцях таблиці доходів і соціального статусу разом із афроамериканцями та індійцями.
На думку багатьох експертів, латиноамериканці повільно асимілюються. Таку тезу сформулював у своїй книзі політолог Самуель Гантінгтон, автор теорії про зіткнення цивілізацій. У США, на його думку, відбувається саме таке зіткнення — між англосаксонською культурою, на фундаменті якої збудовано Америку, і латиноамериканською культурою, носії якої (іммігранти з півдня) добре почуваються і не збираються асимілюватися.
Гантінгтон бачить у цьому загрозу для єдності й цілісності країни. «Найсерйозніший виклик для традиційної ідентичності Америки випливає з величезної імміграції з Латинської Америки, особливо Мексики»,— пише він. Консервативні коментатори, як Мішель Малкін лякають, що латиноамериканці прагнуть до реконкісти (reconquista) — відторгнення південно-західних штатів США, які колись належали Мексиці. Цьому слугує демографічна експансія — високий природний приріст населення та експансія іммігрантів, переважно нелегальних. Завдяки цьому в середині ХХІ ст. у Каліфорнії й сусідніх штатах вони будуть становити більшість. Латинофоби вказують на демонстрації на захист прав іммігрантів, на яких з'явилися мексиканські прапори і гасла відбирання «захопленої» Каліфорнії.
Проте такі настрої маргінальні. Соціологи також не вважають катастрофічними труднощі з інтеграцією іспаномовних. Справді, іммігранти не вивчають, як треба, мови, але їхні діти вже володіють англійською. Вони живуть в етнічних гето, але відзначаються працьовитістю і підприємливістю. Жінки з цього середовища у другому іммігрантському поколінні вступають до коледжів у такій самій пропорції, що і білі американки. Експерти вважають проблеми латиноамериканців подібними до проблем представників селянської еміграції з південної Італії, які також повільно інтегрувалися, але їхні нащадки нині входять до американської еліти.
На протилежному полюсі розміщуються азіати, які є зразком для всіх інших. Ця група різна — китайці, філіппінці, корейці, індуси і пакистанці лідирують у школах і вищих навчальних закладах, особливо науково-технічних. У пропорції до всієї популяції азіатів в університетах більше, ніж білих, вони частіше пишуть докторські роботи, а їхні доходи значно більші від середніх. Іммігранти з Азії найменше потрапляють до в'язниць, найрідше розлучаються і найменше користуються соціальним захистом. Це потужний двигун американської економіки, бо засновані ними фірми створюють нові робочі місця.
«Ахіллесовою п'ятою» азіатів є громадянська пасивність. Проте це також змінюється — китайських американців усе більше в уряді Обами, а два індуси — Боббі Джіндал і Нік Гелій — губернатори Луїзіани і Північної Кароліни, вони зірки Республіканської партії. Коли шлях латиноамериканців до інтеграції порівнюють з вибоїстою дорогою італійців із Сицилії, то азіатів порівнюють зі швидкою моделлю асиміляції американських євреїв.
Аналітики і публіцисти особливо обговорюють проблеми мусульман, релігійний аспект тут набагато важливіший за етнічний. Донедавна мусульмани в США намагалися швидко акліматизуватися. Прибуваючи з авторитарних країн, вони цінували не тільки поліпшення матеріального статусу, а й свободу. Їхній іслам зазвичай був поміркований — обмежувався лише молитвами і відвідинами мечеті, що у релігійній Америці викликало повагу. Все це змінилося після 11 вересня і терористичних інцидентів минулого десятиліття.
Зростання ісламофобії, проникнення ФБР у мечеті й мусульманські організації зміцнили серед мусульман переконання, що їх в Америці не надто чекають. Експерти зазначають, що зростають ознаки їхнього відчуження в американському суспільстві. З-поміж терористів усе більше уродженців США. Молоді жінки, чиї матері знімали у Сполучених Штатах мусульманські хустки, знову одягають хіджаби.
Мусульманський одяг не заборонений, але він часто викликає недовіру і ворожість. Все більше молодих людей записуються до релігійних шкіл, де чують, що вони передовсім мусульмани. Це не тільки захисна реакція на тиск зовні, а й запізніла луна ісламського фундаменталізму. Мусульманські іммігранти американізуються економічно, а не культурно.
Останніми роками розігралася буря навколо нелегальних іммігрантів, кількість яких оцінюється у 10–12 мільйонів. Оскільки війна мексиканського уряду з наркокартелями перекинулася через кордон, вона почала докучати мешканцям південних штатів. Арізона, обурена слабким контролем федеральної влади за кордоном, ухвалила закон, який дозволяє поліції під будь-яким приводом затримувати підозрюваних у нелегальному проживанні в країні. Латиноамериканське лобі оскаржило закон у суді, закидаючи йому «расове фільтрування», але він має підтримку більшості суспільства не тільки в Арізоні, а й в інших штатах. У Джорджії переслідують осіб, які допомагають нелегалам.
Ця кампанія має ширший контекст — багато її пропагандистів хоче радикально обмежити імміграцію. Зондування підтверджує, що посилилися негативні настрої, пов'язані з кризою і безробіттям. Хвиля ксенофобії й вимоги припинити імміграцію час від часу повертаються. Якщо Америка гідно вийде з нинішніх труднощів, антиіммігрантські емоції минуть.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПАРТНЕРСТВО ЗАДЛЯ ПЕРСПЕКТИВИ
назад »»»