ЩО ОТРИМАЄ СУСПІЛЬСТВО З ТЮРЕМ?
Уся діяльність кримінально-виконавчої системи повинна бути спрямована на те, щоб ув'язнені повернулися в суспільство законослухняними громадянами. Однак ця зрозуміла мета стає недосяжна за умови систематичного порушення прав цього контингенту, а також коли до визначеного судом покарання обов'язково додається покарання умовами тримання.
Без шансів вижити
Держава втратила інтерес до того, що відбувається в надрах цієї системи, звела її суть до виконання вироків із позбавлення волі. При цьому вона забуває, що установи пенітенціарної служби дають суспільству специфічний продукт — осіб, які відбули покарання і повинні вписатися в звичайне життя, наголошує кандидат юридичних наук, директор «Чернігівського жіночого правозахисного центру» Валентина Бадира.
Ув'язнених станом на 1 липня в нашій країні 157866 осіб. Усі вони (за винятком довічників) раніше чи пізніше вийдуть на волю. Чи буде в них бажання інтегруватися в нормальне життя та усвідомлена самокерованість? Обов'язок Державної пенітенціарної служби (ДПС) — сприяти цьому процесові, однак це складно виконати за наявності тривожних тенденцій у сфері дотримання прав спецконтингенту та браку поваги до гідності людини з боку персоналу, зазначає голова громадської організації «Донецький Меморіал» Олександр Букалов.
Велику занепокоєність викликає те, що в розрахунку на сто тисяч населення в Україні за ґратами тримають 345 осіб. За цим показником наша держава майже вчетверо випереджає країни Західної Європи. Більше того, чисельність арештантів зросла порівняно з 2009-м роком на 10% (тоді їх налічувалося 314).
Тривожним назвав Олександр Букалов значне збільшення кількості смертних випадків у неволі. За перше півріччя нинішнього року в установах ДПС померла 601 особа, водночас як за весь минулий рік — 808 осіб. Збільшилося також число самогубств: за півроку рахунки з життям звели 28 ув'язнених (2009-го і 2010-го скоєно по 44 суїциди).
Утім, один показник не може не тішити — поступово зменшується кількість хворих на туберкульоз (нині їх 5393, а півтора року тому — 5667). Хоч експерти з пенітенціарних питань застерігають: насправді цифри в обох випадках значно більші. Адже до цього показника не внесено осіб, у яких початкова стадія захворювання і вона ще не зафіксована медиками. Не входять до нього й ті, хто намагається приховати свою недугу і перебуває в приміщеннях зі звичайними умовами тримання. Хай там як, але загалом тенденція позитивна.
Однак якщо розглядати медичні послуги в пенітенціарній системі в ширшому контексті, то слід обмежитися дипломатичною констатацією: їх надають на мінімальному рівні. Велика проблема в тому, що медики, котрі трудяться в установах виконання покарань,— працівники відомства, тобто залежні від нього. Тому медчастини і лікарні в установах пенітенціарної системи потрібно вивести з підпорядкування ДПС і передати до Міністерства охорони здоров'я. Водночас слід спростити і скоротити процедуру звільнення з місць позбавлення волі за станом здоров'я. Це дало б можливість таким особам вижити.
Яскравий приклад того, як ув'язнену позбавили такого шансу, навела Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова під час зустрічі з Комісаром Ради Європи з прав людини Томасом Хаммарбергом. За її повідомленням, 28-річна ув'язнена столичного Лук'янівського СІЗО Олександра Робейко померла внаслідок ненадання медичної допомоги. Прес-служба ДПС оприлюднила своє уточнення, згідно з яким ця особа, в якої діагностовано гепатит, двосторонній туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та полінаркоманію, померла в міській лікарні 15 вересня, куди її за три дні до того доправили каретою «швидкої допомоги». Можливо, якби особу з таким букетом недуг доставили до спеціалізованої установи за межами СІЗО значно раніше, то медики змогли б продовжити її життя.
Відомство протягом десяти років фінансують на вкрай низькому рівні. Відповідальність за такий стан справ лежить на уряді та Верховній Раді, наголошують правозахисники. Водночас кошти, виділені згідно з «Державною програмою покращення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, на 2006–2010 роки», використано неефективно. Це засвідчив аудит Рахункової палати. Окремо її фахівці вказали на те, що норми житлової площі у 80-ти зі 151-ї установи ДПС не відповідають вимогам Кримінально-виконавчого кодексу (КВК).
Поза юрисдикцією суду
Далека від досконалості й нормативна база, яка регламентує діяльність пенітенціарної системи. Деякі норми КВК суперечать Конституції. Яскравий приклад — дискримінація в оплаті праці. ДПС не є платником зборів до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування — для цього відсутні законодавчі підстави. Тому засуджені, які мають право на пенсійне забезпечення, не можуть ним скористатися. А засудженим, які отримують право на пенсію під час відбування покарання, її не призначають, поки вони не звільняться.
З огляду на численні порушення в діяльності адміністрації та працівників кримінально-виконавчої системи важливо, щоб засуджені мали можливість звертатися з цього приводу до суду. Однак із цим теж проблеми, зазначають правозахисники. Хоч, усвідомлюючи необхідність дотримання прав людини, Верховна Рада 2010 року закріпила в ст. 7 КВК таку норму: «Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією, за винятком обмежень, визначених цим кодексом, законами України і встановлених вироком суду». Право на звернення до суду внесено до переліку прав засуджених (ст. 8 КВК), а в ст. 7 зафіксовано норму, відповідно до якої держава «поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених».
На боці осіб, які відбувають покарання,— Конституція: згідно зі ст.55 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Варто згадати в цьому контексті ст. 124: «Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». Однак усупереч законам (разом з Основним) представники судової влади доходять висновку, що існують правовідносини, на які юрисдикція судів не поширюється, а саме ті, що складаються у сфері виконання кримінальних покарань.
Спецконтингент позбавлений доступу до правової допомоги, умови залучення до неї юристів складні. В бібліотеках установ пенітенціарної системи бракує необхідної літератури на цю тематику. Рівень правової обізнаності їхнього персоналу низький, водночас ці посадовці не сприяють тому, аби їхні підопічні отримували таку допомогу від представників громадських організацій.
Так, 2011 року «Донецький Меморіал» за підтримки Посольства Нідерландів та «Програми розвитку ООН в Україні» намагався забезпечити всі установи кримінально-виконавчої системи низкою корисних інформаційно-правових видань, але відомство не виявило з цього приводу будь-якого ентузіазму. Більше того, видання не завжди доходять до бібліотек СІЗО та виправних колоній. Чому ж пенітенціарна служба, яка скаржиться на брак фінансування для забезпечення засуджених правовою літературою, проігнорувала ресурси вітчизняних громадських організацій та міжнародних донорів? Утім, вона нехтує також їхніми ресурсами і можливостями для лобіювання давно назрілих змін до пенітенціарного законодавства чи навіть для організації навчання персоналу основ дотримання прав людини із залученням міжнародних фахівців.
Хто винний у непривабливій ситуації з дотриманням прав людини в такій дражливій сфері? Звичайно, значною мірою за це несе відповідальність керівництво ДПС. Однак провина лежить також на Верховній Раді, уряді, прокуратурі, судах, наголошує Олександр Букалов.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- СТОМЕТРІВКА ДЛЯ АКЦІЙ
- МОЖЛИВОСТІ РОЗШИРЕНО
- ТОРГІВЛЯ ПОЗА ЗАКОНОМ
назад »»»