ЗЕМЛЯ...
Першого січня 2012 року закінчується дія мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Продовжувати його влада наміру не має. Тож цим, очевидно, пояснюється поспіх у підготовці законодавчої бази. Відсутність ринку землі гальмує надходження інвестицій в аграрний сектор і розвиток АПК, запевняють урядовці. Одначе продаж сокровенного і чи не єдиного, що ще залишилось у людей, багатьох лякає. Ставлення аграріїв до вільного продажу землі здебільшого негативне, стверджують соціологи. Селяни бояться земельного ринку через недовіру до держави: є ризик залишитися без орендної плати і земельних паїв.
Земельну реформу широко обговорюють у суспільстві. Вона стосується не лише позиції влади, а й долі мешканців кожного українського села. Тому принципово важливим є системний підхід до бачення всіх питань земельних відносин на основі аналізу взаємопов'язаних і взаємообумовлених проблем розвитку сільськогосподарського виробництва, сільських територій і аграрного сектора.
У завершенні формування ринку сільгоспземель держава зацікавлена через необхідність забезпечення продовольчої безпеки та регуляторного впливу на ведення підприємницької діяльності в агросекторі. Хтось вбачає у реформі лише скасування мораторію на купівлю землі й можливості прибуткового бізнесу в торгівлі нею. Хтось турбується про своє село як про малу батьківщину. Когось цікавлять інвестиції в сільські території та довкілля. Дехто зацікавлений у зміні місця проживання, міграції з села у місто або із міста в село. Важливі проблеми впливають на земельні відносини, а точніше на економічну складову відносин власності.
Експерти радять розглядати перспективи розвитку земельних відносин у контексті трьох базових аспектів — політичного, економічного та соціального. Політичний полягає в тому, що згідно зі ст. 13 Конституції України, земля зафіксована як об'єкт права власності народу, тобто належить народові. Водночас приватну власність на землю, разом із державною та колективною, запроваджено Законом «Про форми власності на землю» ще 30 січня 1992 р.
У Земельному кодексі, ухваленому 25 жовтня 2001 р., до переліку суб'єктів земельних відносин внесено громадян, юридичних осіб, органи місцевого самоврядування і державної влади. Тож законодавцем створені певні передумови для функціонування ринку сільгоспземель, що можуть бути реалізовані за політичної консолідації поглядів виконавчої й законодавчої влади та будуть спрямовані на забезпечення ефективного землекористування.
Економічний аспект полягає у забезпеченні розвитку земельних відносин. Власне, у завершенні їхнього реформування задля створення кращих організаційно-економічних умов для стимулювання довгострокової реалізації земельної продуктивності, результатом якої буде збільшення виробництва сільгосппродукції. Створення умов для обігу земель і підвищення відповідальності виробників за дотримання технологічних вимог у виробничому процесі має консолідувати і збільшити площу ріллі в обробітку та підвищити врожайність, змінити ставлення підприємців до стану родючості ґрунтів.
Соціальний аспект земельної реформи слід розглядати в контексті аксіоми: селяни мають жити на землі, обробляти її та отримувати дохід, здатний забезпечити гідні умови для життя членів сільської громади.
Держава безоплатно передала селянинові земельний пай у власність, нагадують експерти. Він має право реалізувати кілька найважливіших із 14 прав землекористувача — самому обробляти землю, здавати її в оренду, продавати або передавати у спадщину родичам. Під час дії мораторію селянин поступово і дешево перетворюється на безземельного мешканця.
А як у них?
Логічні передбачення можливих наслідків запровадження ринку землі можна перевірити досвідом інших країн, зокрема у державах ЄС і Росії. Приватна власність на землю сільськогосподарського призначення існує у світі давно. Нині в усіх 27 країнах Євросоюзу діє налагоджений ринок землі, який є основою ринкового сільського господарства. У більшості старих членів ЄС прямих юридичних обмежень на володіння сільгоспземлями немає, але нові члени Євросоюзу запровадили обмеження на володіння такими землями для іноземців, у тому числі для громадян держав ЄС.
Так, у Чехії, Литві та Словаччині іноземні фізичні та юрособи не мають права купувати сільгоспземлі. В Угорщині громадяни можуть придбати не більш ніж 300 га землі в одні руки. Іноземні фізичні й юрособи до 2011 р. не могли купувати такі землі. Але якщо іноземець живе на території країни не менш як три роки і займається сільгоспдіяльністю, то як і громадянин Угорщини може придбати землю у власність. У Румунії площа купівлі обмежена 200 га, у Данії — 30, при цьому потрібна ще фахова підготовка та фермерський досвід.
Загалом у державах ЄС практика трансакцій з купівлі-продажу сільгоспземель не поширена, і лише від одного до п'яти відсотків земель перебувають щороку в обігу. Ціни на землі, що використовуються у сільгоспвиробництві, коливаються в різних країнах Європи — від 800 євро до 35 тис., у деяких випадках до 50 тис. євро за гектар.
Як відомо, Україна має могутній природно-ресурсний потенціал, її земельний фонд становить 5,7% території Європи. Майже 71%, а це 42,8 млн га, займають сільгоспземлі, 17,6%, або більш ніж 10,5 млн га,— лісові угіддя. При цьому 50,8% земель перебувають у приватній власності, 49 — у державній і лише 0,2% — у колективній.
Розораність земель у нас найвища у світі. Водночас у світі площа ріллі на душу населення скоротилася від 0,38 га у 1970 р. до 0,23 га у 2000 р. і має тенденцію зменшення до 0,15 га протягом наступних кількох десятиліть. Тож Україна за кількістю ріллі на душу населення, а це близько гектара, є однією з найзабезпеченіших країн.
За період земельної реформи, яку започатковано ще 1992-го, подолано монополію держави на земельну власність, проведено реорганізацію сільгосппідприємств. Громадяни одержали 6,5 млн держактів на право власності на земельні паї загальною площею майже 28 млн га. Понад 7 млн отримали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а це ще 2,6 млн га. Створено майже 42 тис. фермерських господарств, яким передано 4,3 млн га земель.
За ці роки, нагадують експерти, зроблено перші логічні й у чомусь інтуїтивні, а тому непередбачувані кроки до ринку сільгоспземель. Переважно створено земельне законодавство перехідного періоду, відповідно до якого відбувалося реформування земельних відносин. Розроблено значну частину законів і нормативно-правових актів, які регулюють земельні відносини та використання земель і є базовими для формування ринку.
Проте, як засвідчують результати перевірок Рахункової палати, державне управління у сфері охорони і раціонального використання земель проводиться незадовільно. Ефективної комплексної системи планування, організації та контролю за використанням, охороною земель не створено. Нині 1,46 млн гектарів земель використовують без достатніх правових підстав. Це не успадковані, відповідно до закону, землі, не витребувані земельні паї. Якщо врахувати, що їхня нормативна грошова оцінка перевищує 16,5 млрд грн, то власники і держава недоотримують 0,5 млрд орендної плати та земельного податку.
Щороку близько 2 млн га орних земель не використовують внаслідок володіння ними економічно неактивною частиною сільського населення — пенсіонерами та особами передпенсійного віку. А також через отримання земельних ділянок у спадщину особами, які живуть у містах та в інших країнах. Нормативна грошова оцінка цих земель — майже 23 млрд грн.
Близько двох третин орендованих земельних паїв використовують на підставі договорів оренди, укладених на термін до п'яти років, що не сприяє дбайливому господарюванню, видаткам на землеохоронні заходи. Це призводить до зростання ерозійних площ, їх уже 13,3 млн га і три чверті, а це більш ніж 10,5 млн — орні землі.
Цілі визначено
Міністерству агрополітики та продовольства доручено розробити блок економічних перетворень в АПК, до якого входить земельна реформа. Її пріоритетними напрямами на найближчу перспективу, зазначають чиновники, мають бути заходи щодо вдосконалення системи держуправління земельними ресурсами; продовження формування законодавчої та нормативної бази; створення до кінця року передумов для повноцінного функціонування обігу земель; побудова системи гарантування державою прав власності на землю шляхом створення єдиної автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру. А також розмежування земель державної й комунальної власності; інвентаризація земель; завершення їх нормативної грошової оцінки; створення системи економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель.
Задля реалізації цих заходів і створення чіткого механізму обігу земель Верховна Рада має ухвалити низку законодавчих актів, проекти яких розроблено під керівництвом Мінагрополітики. Зокрема, метою закону про ринок земель є визначення правових і економічних засад ринкового обігу земельних ділянок; установлення порядку їхнього продажу; визначення економічних, екологічних і правових обмежень обігу сільгоспземель; оптимізація землекористування і визначення ефективного власника землі.
Нещодавно ухвалений закон про Державний земельний кадастр, запевняють у міністерстві, дасть змогу створити правову базу для земельно-кадастрової діяльності, запровадження кадастру як ефективного механізму гарантування прав власності на землю і держуправління земресурсами. Ухвалення закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення контролю за використанням земель дозволить відновити роботи з охорони ґрунтів, відтворення, підвищення і збереження їхньої родючості.
Проект закону про консолідацію земель спрямований на мінімізацію негативних наслідків подрібнення земельних фондів сільгосппідприємств під час купівлі-продажу земельних паїв і збереження цілісних земельних масивів. А закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо застави прав на земельну ділянку підвищить інвестиційну та кредитну привабливість агросектора шляхом запровадження права цільового використання орендованої земельної ділянки.
Планується також, зазначають у міністерстві, важлива робота з формування інфраструктури ринку земель, зокрема створення державного земельного іпотечного інвестиційного банку. Його метою буде забезпечення аграріїв дешевими (не більш як 10% річних) довгостроковими кредитами під заставу земельних ділянок або прав їхньої оренди. Важливим є створення державного фонду земель сільгосппризначення як державної установи, інституції трансакцій на ринку земель з визначеними для цього повноваженнями. Це передбачається проектом закону про ринок земель. На часі — інвентаризація земель; доведення до логічного завершення процесу розмежування державних і комунальних земель; переоцінка земель з урахуванням реалій сьогодення.
Після запровадження ринку сільгоспземель, говорять у міністерстві, люди зможуть реалізувати своє конституційне право — вільно розпоряджатися земельною власністю. На законодавчому рівні регулюватимуть порядок проведення земельних торгів. Кардинально розшириться база кредитування під заставу землі або права її оренди. Міністерство розробило нову схему кредитування аграріїв, яка дасть змогу залучити до виробничої сфери більш ніж 200 млрд грн кредитних ресурсів на рік із річною ставкою до 10%. Цього достатньо для фінансування і технічного переоснащення сільського господарства, запровадження високопродуктивних технологій.
Земельна реформа дасть змогу оптимізувати землеволодіння та землекористування сільських громад — поширити середньотоварні господарства ринкового типу шляхом визначення науково обґрунтованих площ для ведення товарного виробництва. Нині ці площі обмежені Земельним кодексом 100 га і є економічно нераціональними для ведення сільського господарства. Наступного року, запевняють чиновники, за умови ухвалення низки необхідних законів до земельного ринку може бути залучено до 10% розпайованих земель, а це — 2,75 млн га. Кількість трансакцій становитиме близько 670 тис., вартість сплаченого мита від продажу земель — 312 млн грн.
У міністерстві зауважують, що результати соціологічного опитування виявили незначну кількість людей, котрі хочуть продати свій земельний пай (8,7%), а 35,5 мають намір віддати землю в оренду, 21,5 — передати у спадщину, 11% налаштовані обробляти угіддя самостійно. Інші не визначилися або планують змінити напрям використання земельної ділянки. Із більш як 15,5 тис. опитаних лише 26,5% потенційних покупців і 31% власників паїв вважають, що потрібно заборонити їхній продаж. Решта, за умови запровадження певних обмежень, погоджується з пропозицією скасувати мораторій на продаж сільгоспземель.
Експерти ж переконані, що із запровадженням ринку земель поспішати не варто, бо можна наробити багато помилок. Якщо діяти поступово і грамотно, то впродовж кількох років можна запровадити земельний кадастр, увести в єдину систему земельні паї. Нині влада хоче штурмом ухвалити закон про ринок земель. Таким поспіхом можна нашкодити — селяни залишаться без землі, їхні паї перейдуть до рук олігархів. Парламент має ухвалити ще кілька важливих законів, які б мінімізували імовірні ризики на ринку землі. Для цього треба кілька років, вважають аналітики, закони мають бути виписані чітко, без двозначностей. Якщо податки можна зменшити, а пенсійний вік знизити, то повернути безцінні українські чорноземи буде практично неможливо.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»