СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ ЗА ВЛАДИСЛАВОМ БЕЗРУКОВИМ
Як ви гадаєте: до чого зазвичай звертаються, аби перевести подих після насичених буденних турбот бійці найгуманнішого з фронтів — лікарі? Особливо ж, коли твої пацієнти — здебільшого літні виснажені люди, котрі хоч і намагаються бути корисними суспільству, проте через різні болячки не завжди, на жаль, їм це вдається... Так, звісно ж, до квітів, а точніше, мабуть, до тих грайливо-барвистих веселкових тонів і відтінків, якими так щедро обдарувала їх природа. Адже споглядаючи майже впродовж усього робочого дня переважно «тіньовий» бік життєвої медалі, вільнокрила душа прагне бодай трішки відпочити на чомусь урочисто-піднесеному, полинувши своїм замріяним поглядом чи то до шлюбно вбраної калини, чи навіть до самотньо-загубленої у дикому полі зграйки пломеніючих маків.
Появу цієї ліричної преамбули спричинило відкриття у приміщенні столичного Будинку вчених персональної виставки директора столичного Інституту геронтології члена-кореспондента НАМНУ Владислава Безрукова. Як виявилося, досвідчений науковець, добре відомий насамперед своїми новаторськими розробками в галузі здорового довголіття (нагадаємо: кілька років тому його разом із групою колег за дослідження з профілактики та лікування вікових порушень серцевої діяльності удостоєно Державної премії України), здавна захоплюється не тільки вирощуванням квітів, а й чи не усіма безпосередньо пов'язаними з оспівуванням цієї краси «витонченими мистецтвами». Вірші, приміром, він почав писати ще зі шкільної лави, пізніше спробував себе як композитор (у його музичному доробку — милозвучні вальси та навіть складні композиційні твори). А років 40 тому розкрилося у повні головне його мистецьке покликання, вилившись у сяючому душевному солоспіві щиро закоханого в рідні краєвиди яскравого самобутнього пейзажиста...
І от відтоді за плечима Владислава Вікторовича понад два десятки персональних виставок і три художні альбоми, де представлено більше сотні кращих авторських репродукцій.
Що ж до самої техніки виконання, то це майже завжди — замальовки з натури, переважно зроблені олією, деколи — аквареллю. Стиль — спокійно-врівноважений, «шишкінський». А з наших славетних учених у такому ж приблизно ключі любили створювати свої аматорські, але від того, звичайно ж, не менш захопливі композиції авіаконструктор Олег Антонов та генетик Сергій Гершензон (останній, щоправда, користувався здебільшого олівцем).
У чому ж секрет безперечного і дедалі зростаючого успіху полотен Владислава Безрукова? Вочевидь, не в останню чергу і в певному психотерапевтичному впливі на глядача: навіть побіжне споглядання їх здатне умиротворити розбурхану душу, ніби уповільнюючи і впорядковуючи тим самим безладне мерехтіння образів і думок. Тобто люб'язно дарує нам усе те, чого, зізнаймося, так усім не вистачає в цій досхочу насиченій стресами повсякденній життєвій колотнечі.
І хоч в арсеналі митця переважають, здавалося б, досить-таки невибагливі, перевірені часом, мотиви (тихо догораюче багаття, чудернацьке віддзеркалення хмаринок у прибережних морських хвилях, запорошений снігом старий дідівський сад), та все ж саме розважене філософське споглядання цих на диво зворушливих картин милої серцю природи — я глибоко переконаний — допомогло, далебі, не одному пацієнтові позбутися своїх серйозних недуг!..
До речі, як прихований заекранний герой, так і сам по собі глядач багатьох творів В. Безрукова завжди якимось незбагненним чином опиняється точнісінько в епіцентрі сюжету. Але ж хіба за існуючими законами у Всесвіті може бути якийсь строго визначений центр? — напевне, прискіпливо запитає мене фізик чи астроном. Відповім мовою художника: так, безумовно! Адже, врешті-решт, ним є твоє власне бачення, твоя точка зору і той позиційний ракурс, з якого оцінюється й вимірюється у часі та просторі перебіг зображуваних подій. Наведу приклад: звичайна собі вода, що на його прекрасній картині «Закрут ріки» зримо хлюпочеться ось тут, чи не біля самісіньких ніг, немов знов і знов підтверджує вічну, як світ, істину про плинність усього сущого. Водночас у цьому іскрометному вирі десь таки неодмінно може вигулькнути і твій особистий шанс на повноцінне житейське щастя.
Серед пейзажного арсеналу художника-лікаря при бажанні неважко знайти й інші, не менш дієві засоби «безпігулкової» терапії. Насамперед, це панорамний ефект відкритого простору, до щему незабутні для кожного з нас мотиви «стежини в ріднім краї», оптимістично піднесена грайливість світанкових барв на пломенистому небесному обрії тощо. Погодьтеся: навіть та ж таки дитяча стежина, попри меланхолійність давніх, порослих уже сивиною журливих спогадів, уособлює і реально можливий вихід із скрути, тобто наяву підказує, що завше за будь-яких обставин слід усе ж таки не здаватися і йти до кінця!
А взагалі недарма, думаю, зі старих ще часів прийнято вважати: де наше коріння — там обов'язково має знайтись і те рятівне чудодійне джерело, здатне подолати будь-яку непрохану тілесну чи ж бо навіть душевну напасть. Це я до того, аби ви не дивувалися, чому левову частку його художніх замальовок виконано Владиславом Вікторовичем у прилеглих затишних околицях власної академічної дачі, розташованої, до речі, у с. Мощуни, що під Гостомелем. Та й тут, власне кажучи, буквально чи не на відстані витягнутої руки — і так щиро обожнювані нашими літературними класиками Ірпінь, Пуща-Водиця, Горенка... Отож усі ці заповітні куточки навіки відтепер закарбувалися на полотні саме завдяки воістину невтомному пензлю доктора Безрукова. Та ще й, до того ж, певна річ, у різноманітних своїх сезонних чи навіть міжсезонних проявах...
Між іншим, кожна така творча пора року у зображенні митця — це ніби особлива цілюща рослина, яка володіє чітко вивіреною лікувальною властивістю. Весна бадьорить, оновлюючи дух і тіло; літо запалює, вдосталь насичуючи теплом і енергією та спонукаючи заразом на майбутні життєві звершення; осінь дещо втихомирює, навіюючи легку душевну ностальгію і спокій; ну й нарешті, зима — багато в чому примушує полинути думками у вічність, аби під час коротенької новорічної паузи неспішно оцінити пройдене...
* * *
Та від філософської лірики повернемося все ж насамкінець до практичної медицини. Тим більше, що після перегляду вагомого творчого доробку головного нашого вітчизняного геронтолога мимоволі (особисто в мене, принаймні, хоч, можливо, також і у читачів?) виникає враження, що секрет здорового довголіття таки, здається, цілком уже ним розгаданий. І ось його хрестоматійно банальна й вельми безхитрісна рецептура:
l якомога частіше бувати на природі і свіжому цілющому повітрі, дихаючи на повні груди й відчуваючи себе повноцінною законною часткою Всесвіту;
l відвідувати по можливості хоча б раз на рік місця свого дитинства, де всі ми набиралися колись живильного заряду бадьорості і снаги;
l сповна цінувати лагідне сонячне тепло, чисту джерельну воду, родючу українську землю і копітку щоденну працю на ній.
А загалом, переосмислюючи на конкретному прикладі сказане, ще раз переконуєшся у сталій мудрості воістину незабутніх рядків:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград — красиве і корисне!
(Максим Рильський).
Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- МЕТА БЛАГОРОДНА — ПРИЄДНУЙТЕСЬ!
- ЩО ВИ ЗНАЄТЕ ПРО ГЕПАТИТ?
- БЕЗПЕЧНИЙ МЕТОД ДІАГНОСТИКИ
назад »»»