СЕЛО — РОВЕСНИК КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Таких поселень, як село Германівка, що в Обухівському районі Київської області, напевно, не злічити на теренах України. Розташоване у мальовничій долині річки Красна, воно відзначається неабиякою красою. Його жителі й численні гості не натішаться тамтешніми квітучими садками та чепурними оселями.
Проте не лише цим славиться старовинне українське село. Кожний германівчанин — від малого до старого — пишається його славною історією, що сягає часів Київської Русі. Хоч точної дати заснування поселення досі не встановлено, тут щороку всією громадою урочисто відзначають «День народження Германівки».
Нинішнього року пощастило й мені побувати на цьому неповторному дійстві. Та спочатку пропоную читачам зазирнути у сиву давнину...
1.
Важливо наголосити, що у вчених-істориків немає єдиної думки і про трохи незвичайну назву села. Проте в літописах (ще наприкінці Х ст.) часто згадується укріплення на річці Красній під назвою «Германич», або «Германеч». На цій же річці було розташоване древнє руське місто Краси (Красне), що було зведене як один із південних оборонних пунктів Києва від кочівників. На думку деяких дослідників, поселення Краси і Германич, що згадуються в літописах, — це один і той самий населений пункт, який заснував київський князь Володимир на так званих Змієвих валах на південь від Києва. У «Повісті временних літ» зазначається, що в 1093 році «прийшов удруге Боняк безбожний шолудивий хижак... спалив монастир, і села, і Германич...».
На території села археологами було виявлене городище давньоруського поселення. Знайдена кераміка ХІІ–ХІІІ ст. та інші пам'ятки засвідчили, що 900 років тому тут було обжите фортифікаційне місто. Його назву археологи пов'язують з літописним Красним. У ХІІ ст. Краси разом із Василевом (на річці Красній) слугували уділом для князів-ізгоїв. Так, 1105-го Краси і Василів названо в складі удільної волості, наданої київським князем Ростиславом Мстиславовичем в уділ князеві Романові Михайловичу, онукові київського князя В'ячеслава Володимировича.
Перші достеменні згадки про Германівку було знайдено значно пізніше. Село згадується у 1580-х як належність до Лукавиці (Обухівського ключа). 1631 року тут було 30 осель. Германівка тоді вже називалася містечком. Великої шкоди завдали краєві татарські наскоки, після чого на місці Германівки лишалися згарища.
Германівка під час визвольної війни під проводом Б. Хмельницького стає сотенним містечком. У 1649-му тут створюється козацька сотня (сотник Роман Чернушенко), яка увійшла до Білоцерківського полку і налічувала 99 козаків. Одна з доленосних битв розігралася на германівських полях у серпні-вересні 1651 р. Після битви під Берестечком польські гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський стали табором у Германівці. Хмельницький отаборився неподалік Перегонівки. Бої, що точилися тут більш ніж три тижні, завершилися підписанням відомого в історії Білоцерківського трактату.
За гетьманування Івана Виговського в нашому краї сталася одна з драматичних подій трагічної історії України: 11 вересня 1659 року в Германівці було скликано козацьку раду, на яку прибули два ворогуючі табори — І. Виговського та І. Сірка з Юрієм Хмельницьким. У результаті суперечок між таборами «чорна рада» перетворилася на міжусобну бійку, в якій загинули полковники-дипломати Прокіп Верещяк і Степан Сулима, а Германівку було спустошено.
1724 року вона стає центром окремого Германівського староства, володарем якого були Франціск і Кастан Тарновські. Понад сто років на території Обухівського району стояло 32 гербові верстові стовпи, тривала боротьба між поляками та росіянами, поки після третього поділу Польщі (1796) Германівська королівщина відійшла в казну Російської імперії. У 1866-му Германівка стає центром Германівської волості, до якої увійшли: одне містечко, чотири села, п'ять «деревень», три хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права у Германівці посилено почав розвиватися такий промисел, як млинарство; було шість вітряків і два великі водяні млини. Інтенсивно розвивалося й цукроваріння. Германівка славилася своїми ярмарками.
2.
Цікаво, що під час громадянської війни на території Германівської волості діяли повстанські загони отамана Зеленого, якого підтримували селяни Германівського довкілля. 1923 року селище стає центром новоствореного Германівського району. Усі містечка і села цього району увійшли до складу Обухівського району.
Не обминув германівців і Голодомор 1932–1933 рр., коли померло більш як 400 громадян. А під час Великої Вітчизняної війни, восени 1943 року, через село пролягла лінія оборони столиці. В цих боях загинуло 625 радянських воїнів, які поховані в селі у трьох братських могилах. Із війни не повернулося 258 германівців. Серед них — легендарна сестра милосердя Олена Ковальчук.
До цього слід додати, що на околиці Германівки, на Ревиній горі, досліджено два кургани часів білогрудівської культури (ХІІ–VІІІ ст. до н. е.). Тобто історія села корінням зачіпає ще стародавні часи. Про все це почули учасники урочистостей, присвячених 915-му дню народження села. Зокрема, гості відвідали Богадільню, збудовану на кошти поміщиків Севрюків із сусіднього села Сутани, яку було відкрито у 1908 р. для старовірців-одинаків за проектом архітектора В. Ніколаєва.
У приміщенні, збудованому 1902-го, нині діє картинна галерея. В ній виставлено роботи художників, життя яких пов'язане з селом, а також художні вироби його мешканців. Двокласне училище, побудоване у 1883 р. архітектором В. Ніколаєвим, передане районній гімназії, на території якої встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Іванові Виговському. Ще один музей козаччини міститься у приміщенні, збудованому в 1903 р., який висвітлює історичні та суспільно-політичні процеси розвитку села через археологічні й етнографічні старожитності від доби бронзи до сьогодення.
3.
Особливий інтерес гостей викликали пам'ятний хрест-оберіг, який встановлено на правому березі річки Красної на пам'ять про жертв яничарського набігу на Германівку 7 квітня 1711-го і пам'ятник «Колесо часу» (1996), присвячений 900-літтю Германівки (скульптор В. Кузнецов).
Серед почесних гостей свята були, зокрема, письменник, Герой України Юрій Мушкетик, генерал українського козацтва Юрій Клименко, голова правління громадської організації «Київське товариство пушкіністів» — доктор технічних наук, професор НТУ «КПІ» Любов Косова, інші відомі кияни, яких вітала голова Обухівської райради Раїса Близнюк.
— Германівка — знамените село, — сказала у вступному слові голова сільради Людмила Йошкіна. — У Германівці споруджено 29 пам'ятників і встановлено стільки ж меморіальних дощок, про історію села знято фільм, видано 14 книжок. Усе це — наша гордість. Усвідомлюємо ми і свою відповідальність. Адже недарма відомий краєзнавець, академік Петро Тронько казав, що такі села, як Германівка, мають входити до золотого фонду держави.
Із гордістю говорили промовці й про сучасних трудівників-героїв, які бережуть і примножують славу села. Теплим словом присутні відзначили Марфу Максимівну — найстарішу громадянку Германівки, яка відзначила своє 92-річчя. Колишній голова сільради, а нині депутат обласної ради Анатолій Шафаренко вручив премію місцевому поету Володимирові Іванишину. Серед премійованих були і випускники місцевої школи митців, які тепер працюють у ній учителями.
Щиро і схвильовано жителів Германівки вітав Юрій Мушкетик. Із повагою він відгукнувся про плідну працю на літературній ниві його побратимів — Віктора Іванисенка та Леоніда Коваленка — уродженців Германівки, розповів про свій роман «На брата брат».
— Як завжди, Бог відзначає наше свято сонячною погодою, — усміхнулася на прощання голова сільради Л. Йошкіна. Запрошуємо усіх, хто хотів би побувати на благословенній землі Обухівщини!
Лариса ДВОРНИЧЕНКО, заслужений працівник культури України
також у паперовій версії читайте:
- ВОЮВАЛИ НА ЧУЖІЙ СТОРОНІ...
назад »»»