РІЧКА МАЛА, А КОРИСТЬ ВЕЛИКА
У Харківській області 156 річок. Якщо врахувати, що в них впадає 854 притоки, то довжина водних артерій регіону наближається до 6500 км. Це різні річки: більші й менші, з назвами і безіменні. Та кожна з них — життєдайне джерело, котре живить поля і луки, дає воду містам і селам, створює красу, якою ми пишаємося.
«Красою природи» називав воду письменник С. Аксаков. Він вважав, що поєднання води з лісом — то краса будь-якої місцевості. В одній із книг, написаній понад півтораста років тому, він розповідає, як у cувору заметільну зиму селяни вирубали густий березовий ліс, де жебоніли джерела, що живили річку Великий Сююж. А в літню спеку джерела, позбавлені тіні, ослабли, замулились і річка пересохла.
Ще у 1968 році уряд України ухвалив постанову «Про заходи поліпшення охорони і використання малих річок», якою окреслено низку заходів, що мали бути здійснені й в нашій області.
За роки, що минули відтоді, розчищено притоки Сіверського Дінця, малі річки, споруджено водойми, дамби і греблі, відрегульовано майже 300 км річок. Це — Хотімля у Вовчанському і Чугуївському, Лопань у Дергачівському, Уди у Золочівському районах та інші. Завершено роботи із розчищення річок Мерла і Мерчик, Нижня Дворічна.
Гарним прикладом дбайливого ставлення до природи є реалізація проекту регулювання річки Верхня Дворічна у Дворічанському районі завдовжки 26 км. Проект регулювання річки складено так, щоб зберегти її, не чіпати лісові масиви, джерела, які живлять акваторію. Русло річки не випрямляли, як це інколи робили раніше, що призводило до значного зниження рівня ґрунтових і підземних вод. Нині річку розчищено, поглиблено, русло її меліоратори зробили такої ж форми, як і природне, на заболочених місцях прокладено дренажну систему. В нагірній частині споруджено ловчі канали, котрі затримують поверхневі води, не дають змоги мулові потрапляти у річку. На ній споруджено кілька шлюзів, які регулюють рівень води, пробурено свердловини, що живлять річку у засушливі роки. Здійснення цього плану дало змогу зберегти 62 га лісу, залишити недоторканними два озера, улюблені місця гніздування птахів.
За такими ж науково обґрунтованими проектами проведено регулювання річок Мжа, Середня Балаклійка, Вільхуватка. Завдання ставиться так, аби протягом найближчих років розчистити і відрегулювати основні водні артерії області.
Проте мало реалізувати хороший проект. Необхідно розумно, ощадливо експлуатувати зведені споруди, дбайливо ставитися до охорони природи. Передбачається по обидва боки відрегульованих річок створити стометрову водоохоронну смугу з різнотрав'я, заліснити її. Лише за такої умови русло річки не замулюватиметься, береги не обвалюватимуться, вона житиме своїм повнокровним життям.
Однак нерідко ці вимоги порушують. Чимало господарств розорюють землі до самих берегів. Це насамперед стосується колишніх колгоспів імені Свердлова Лозівського, імені Карла Маркса Сахновщинського, радгоспів «Лиманський» Зміївського і «Новолипицький» Харківського районів, низки інших господарств.
У результаті цього десятки тонн землі, змиті дощами і зливами, щороку опиняються в річках і водоймах. Не поспішають заліснювати реконструйовані береги річок Мерли і Мерчика у Богодухівському районі. Продовжують отруювати річку Багату у Сахновщинському районі, скидають неочищені стоки у Червонооскільське водоймище господарства Борівського району. Нерідко в річки висипають сміття, на берегах випасають худобу.
Часто мені доводилося бачити, як в одну, поки що з найчистіших річок Мжу, водії заганяють свої автомашини і миють їх. Униз по течії пливуть олійні плями. Така картина стала тут звичною і, мабуть, тому так здивувався моєму зауваженню шофер. Завжди так було, але не повинно бути. Русло річки Мжа колись перетинали загати, де стояли млини. Тепер їх немає. Зате побільшало мілин, про багаті улови щук, харіусів залишилися тільки спогади. Така сама доля спіткала річку Вовча. А раніше через кожні п'ять–сім кілометрів русло перегороджували загати. На заливних луках росли гарні трави.
Про чи не найбільш байдуже ставлення до малих річок розповів мені пенсіонер Віктор Пилипенко. Неподалік Муравського шляху у широкій долині в'ється невелика річка Берека. «За моєї пам'яті,— розповідає Пилипенко,— від яру тяглися два ряди білих хат, що розходились у кінці на дві вулиці. Навколо ставу росли розкішні верби та осики, що розкинулись уздовж річки Береки. У селі була красуня-школа, тут навчалися діти навколишніх сіл. Якщо дивитися з гори на село, що потопало в садках, можна було побачити величезні луки, які обіймали його зусібіч. Улітку на луках стояли скирти запашного сіна. Луки були розкреслені темно-зеленими смугами, що з'єднували озерця та левади з річкою. То були канави, якими стікали в річку весняні води, а з озера, що під горою, ціле літо дзюрчала джерельна вода і не давала річці пересохнути в спекотні дні. Ці канави, що простяглися на кілька кілометрів, були найдорожчим скарбом мудрих предків, адже їх споруджували селяни, які любили свою землю. І назвали своє село Красивим. Такої назви немає ніде на Слобожанщині.
Страшна пожежа в травні 1942 року, як і вісім століть тому, пронеслася над селами річки Береки. Тоді командуючий Південно-західним фронтом, на відміну від князя Ігоря Святославовича, не потрапив у полон до хана Кончака, чи то пак німецького генерала Гудеріана, а втік на аероплані, залишивши напризволяще в оточенні Шосту армію. Згоріло все, що могло горіти. У братській могилі поховано понад 370 воїнів. Проте, незважаючи на труднощі, село відродили з попелу, прибрали з берегів річки Береки розбиті танки і автомашини, вивезли тисячі снарядів і мін. Збудували новий клуб, сільраду, школу, проклали асфальтівку, провели електрику та газ.
Спливали роки, на жаль, ентузіазм погас. Без догляду канави на луках замулилися, заросли осокою, заглухли джерела. Та чи не найжорстокішого удару екології річки завдало прокладення трьох магістральних газопроводів, що лягли поперек річки. Вона розповзлася на сотні метрів у сторону села, зникли сіножаті, з'явилися болота, очерети дійшли до людських городів. Нарешті останньою краплею у випробуванні стійкості річки стало рукотворне Берекське водосховище.
Проектувальники, будівельники, збудувавши греблю, нічого не зробили, аби бодай частково компенсувати стік води. Унаслідок цього навіть куга, після буяння якої в долині хан Кончак назвав сучасну Береку Каял-річкою, зараз зникла, залишивши плями смердючої болотної води та хмари комарів. Сотні гектарів сінокісних луків заросли очеретом, перетворилися на напівболота, в яких потопає село.
Нікому рятувати природу — зникли сільрада, колгосп, закрили школу і клуб. Будівлі стоять без вікон, без дверей. На дах школи упало велике дерево, проломивши покрівлю. Немає колгоспного стада, будівлі ферм стоять напівзруйновані, стіни розбирають на цеглу. Добротні хати під шифером покинуті, вікна розбиті, двори заросли бур'яном. Загубили не тільки екологію, вбили віру людей у свою державу.
Новий господар, котрий орендує колишню колгоспну землю, відкуповується від кожного власника земельного паю на 6,5 га переважно тонною зерна на рік. І не потрібні йому річка, осередки культури, школа, бо він тут не живе. Село немов вимерло. А не було війни, татар, хана Кончака, німців. Хто відповідатиме за руїну перед Богом, українським народом? Гірко дивитися на табличку за селом — Красиве»...
Віталій СТЕГНІЙ з Харківщини
також у паперовій версії читайте:
- ДОКИ ЗА НАШ КОМФОРТ РОЗПЛАЧУВАТИМЕТЬСЯ ПРИРОДА?
назад »»»