ХТО НАДСИЛАТИМЕ «ЛИСТИ ЩАСТЯ»?
Минулого тижня керівництво МВС укотре здивувало широку громадськість: очільник відомства Анатолій Могильов публічно заявив, що потрібно відновити практику такого собі безконтактного накладення штрафів на порушників правил дорожнього руху. В народі вона більш відома під назвою «листів щастя».
Хотіли зменшити корупцію в ДАІ
Варто зазначити, що непублічно міністр внутрішніх справ порушив це питання ще 27 серпня 2011 року, коли за його підписом до Кабінету Міністрів було відправлено лист № 12593/Мг «Про необхідність поновлення відповідальності власників транспортних засобів за правопорушення, учинені на належних їм транспортних засобах». Проте висвітлена у ньому тема виявилася настільки актуальна для всіх, що небайдужі працівники урядового секретаріату тишком-нишком зробили з нього фотокопію, а та вже, немов пташка, випурхнула з наглухо зачинених таємних канцелярій і пішла літати всесвітньою мережею інтернет. Коли інформація стала надбанням гласності, міністрові, напевно, не лишалося нічого іншого, як дати публічний коментар.
Аби зрозуміти, про що йдеться у листі, який наробив стільки галасу, нам треба повернутися у не надто далеке минуле. У квітні 2001-го до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) було внесено поправки, які значно пом'якшили відповідальність водіїв за порушення Правил дорожнього руху (ПДР). Через це аварійність на шляхах України загрозливо зросла. Якщо у 2000 році внаслідок дорожньо-транспортних пригод загинуло близько п'яти тисяч осіб, то у 2007-му — майже десять тисяч, тобто удвічі більше. Це не рахуючи поранень і пошкоджень машин, які від обліку приховати значно легше.
У 2008 році безладові було покладено край: 28 вересня 2008 р. Верховна Рада внесла до КУАП низку поправок, якими було збільшено штрафи. Крім того, працівникам ДАІ повернули право вилучати у порушників посвідчення водія, знімати з машин їхні номерні знаки, ставити автомобілі на штрафмайданчик тощо. Все це збило хвилю аварійності на дорогах: минулого року, наприклад, у ДТП загинуло 4,7 тисячі осіб, що в перерахунку на кількість населення є показником, характерним для розвинутих країн Західної Європи, Північної Америки, Японії та Австралії.
Проте серед поправок була ще одна новація, через яку нині зчинили бучу: у Кодексі з'явилася ст. 14-1 «Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів». У загальній частині КУАП сказано, що адміністративним правопорушенням є протиправна винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено нести відповідальність. А от положення ст. 14-1 не дуже в'яжуться з цією нормою. Адже нею проголошено, що у разі фіксації порушення ПДР спеціальними технічними засобами відеозапису до відповідальності притягають не безпосередньо водіїв, а власників транспортних засобів.
Трішки відступаючи від основної теми, зазначимо, що це правотворче нововведення гармонувало з ідеями тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який охоче ділився з журналістами своїм баченням того, як подолати проблему корупції в Державній автомобільній інспекції МВС. Він, зокрема, неодноразово наголошував, що спілкування інспектора ДАІ з водієм треба зробити максимально безконтактним. Тобто відеокамера фіксує факт порушення, комп'ютер за номером автомобіля визначає прізвище і адресу його власника, потім суд визначає покарання, пошта доставляє постанову про накладення штрафу, а виконавча служба контролює своєчасну його сплату. І жодної можливості вимагати, давати чи отримувати хабарі.
Конституційний Суд сказав «Ні»
З першого погляду все нібито гарненько і чепурненько, але, придивившись ближче, ми побачимо низку незручних проблем. Найголовніша з них у тому, що в момент порушення керувати автомобілем не обов'язково має власник: це може бути будь-яка людина, котра з його письмового, усного або взагалі без дозволу сіла за кермо. Коли у чоловіка, скажімо, викрали машину, то чому він має відповідати за порушення ПДР, скоєне зловмисником? Яка тут з боку власника протиправна умисна чи необережна дія або бездіяльність, задекларована в загальній частині КУАП?
Утім, слід віддати належне, народні обранці, ухвалюючи у вересні 2008-го поправки до кодексу, врахували ймовірність подібних ситуацій. У частині другій ст. 14-1 зазначено: власник транспортного засобу протягом десяти днів від дня вручення йому постанови про накладення штрафу може повідомити, що він тут ні до чого. Говорячи мовою закону, довести, що автомобіль перебуває у володінні чи користуванні іншої особи або вибув із його володіння через протиправні дії інших осіб. Тоді процес виконання постанови про накладення штрафу зупиняється до моменту встановлення особи, котра вчинила це правопорушення.
Отже, з одного боку, статтею 14-1 нібито передбачено усі нюанси, але, з іншого, створено умови для правової анархії.
По-перше, вона давала можливість уникнути відповідальності справжнім правопорушникам. Одразу після запровадження цієї статті юридично підковані водії (а також водії, котрі мали юридично грамотних друзів) почали успішно оскаржувати постанови суду. Писали, що я, мовляв, того дня випив 100 г коньяку і попросив малознайомого чоловіка сісти за кермо моєї машини і відвезти мене додому. Чи порушували дорогою правила дорожнього руху, не пам'ятаю. Прізвище та адресу цієї людини пригадати не можу. Прошу звільнити мене від накладення стягнення, оскільки я законів не порушував.
По-друге, вона давала змогу оголосити винною у вчиненні правопорушення невинну людину. Адже суд спочатку заочно виносить вердикт, а потім чоловік змушений доводити, що він не верблюд. Тобто явне порушення принципу презумпції невинуватості.
Подібний безлад у законодавстві тривав понад два роки, поки Конституційний Суд України своїм рішенням від 22 грудня 2010 року не визнав положення ст. 14-1 КУАП неконституційними. Ключовим аргументом стала норма, проголошена ст. 62 Основного закону — обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. У цьому випадку який-небудь місцевий суд, заочно накладаючи штраф на власника автомобіля, має у своєму розпорядженні не докази, а лише припущення, що саме він порушив правила дорожнього руху.
Кому вигідно?
І от через вісім місяців після проголошення рішення КСУ міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов письмово звертається до Прем'єр-міністра з проханням доручити Міністерству юстиції підготувати законопроект про встановлення відповідальності власників транспортних засобів за порушення ПДР, учинені на належних їм автомобілях. Таке враження, що уряду пропонують ще раз наступити на ті самі граблі. Невже важко прорахувати, що навіть у випадку схвалення парламентом поправок до відповідних законів вони знову будуть визнані неконституційними?
Зовсім збиває з пантелику викладена у листі пропозиція доручити розгляд справ цієї категорії не міліції, а місцевим органам виконавчої влади, тобто міським і обласним держадміністраціям.
Виходить, що Анатолій Васильович діє не у вузьковідомчих інтересах? Адже у разі втілення його пропозицій у життя міліції від цього не стане ні холодно ні жарко. Відеофіксацією правопорушень, складанням протоколів і накладенням штрафів займатимуться люди з апаратів губернаторів і мерів, а значить пов'язані з цим процесом інформаційно-фінансові потоки проходитимуть не через працівників МВС.
Чим пояснити подібний альтруїзм? Може, турботою про стан дорожнього руху? Теж непереконливо: статистика свідчить, що кількість аварій, зокрема з летальним наслідком, меншає з року в рік, тож особливих причин для занепокоєння немає.
Найреальніша інша версія. Першим пунктом викладених у листі пропозицій було придбання і встановлення спеціального обладнання, а також створення центру обробки інформації та їх подальше технічне обслуговування за рахунок залучення інвесторів під державні гарантії. Іншими словами, спочатку закупимо техніку, а потім вона буде відпрацьовувати витрачені на її придбання кошти (це далеко не один мільйон) за рахунок стягнення штрафів.
Із цього неважко зробити висновок, що пропозиції міністра неабияк припадуть до душі певним приватним фірмам у галузі інформаційних та інших технологій відповідного профілю. Адже чинне законодавство дозволяє для таких випадків проводити державну закупівлю без конкурсу. До речі, керівництво МВС має досвід плідної співпраці з такими фірмами. Можна стверджувати, що без його згоди жодна з них не отримає державного замовлення на виготовлення спеціального обладнання, про яке вказував у своєму листі Анатолій Могильов. На тлі цієї простої істини на другий план відступає питання про те, хто накладатиме штрафи: міліція чи облдержадміністрації?
Утім, це лише наше припущення, а пошуком рішень нехай займаються народні депутати того комітету Верховної Ради України, до якого на опрацювання надійде урядовий законопроект.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ЗАТРИМАНО ЗБОЧЕНЦЯ
назад »»»