«СПІВДРУЖНІСТЬ» КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
У Душанбе другого-третього вересня 2011 року відбувся саміт Співдружності незалежних держав. Черговий форум звернув на себе увагу лише ювілейним приводом у новітній історії СНД, адже у грудні відзначатимуть десяту річницю від часу створення цього інструменту «розлучення» колишніх республік СРСР, але глави держав вирішили відзначити цю подію достроково.
До таджицької столиці прибули президенти, яких подібні форуми давно не бачили. Туркменський президент Гурбангули Бердимухамедов уперше за п'ять років побував на саміті СНД, хоч Туркменістан є спостерігачем у цій структурі. Зате традиційно не було узбецького президента Іслама Каримова. Такі дипломатичні демарші — невипадковість. За два десятиліття СНД виконала свої завдання й наразі перебуває у непростому процесі пошуку нових ідей, які мали б продовжити існування цієї структури.
Позаяк на заваді цьому стоять відцентрові тенденції, які стають дедалі потужнішими. Передусім тому, що більшість країн — членів СНД — сформували свої регіональні пріоритети і використовують цю організацію лише як засіб гри на ностальгічних спогадах Росії. Крім того, в інтеграційному сенсі СНД давно не становить інтересу, адже на його території утворилися не просто нові міждержавні об'єднання на кшталт Митного союзу, ГУАМ, а й двосторонні відносини між незалежними державами стають все більш значущими порівняно з механізмами СНД.
Однак Співдружність продовжує відігравати роль президентського «майданчика» для зустрічей та закулісних погоджень інтересів. Тому найближчим часом не варто очікувати на повторення грузинського демаршу, коли Тбілісі три роки тому залишив СНД і зіткнувся з дипломатичною ізоляцією з боку Росії та проблемою переукладання багатьох важливих угод, які діють у межах Співдружності. Проте й нових гучних успіхів СНД також давно не демонструє.
Не став винятком душанбинський саміт СНД. Росія використала його для демонстрації збереження свого впливу насамперед у Центральній Азії. Потужну конкуренцію Москві у цьому регіоні складають як Пекін, так і Вашингтон. Водночас РФ не вдалося залучити до Митного союзу нові держави, адже суперечливий процес його формування поки змушує потенційних нових учасників зачекати. Це означає, що різні швидкості економічної інтеграції позначаються на якості політичних зв'язків і «розривають» примарну єдність у рамках Співдружності.
У свою чергу, центрально-азійські країни скористалися нагодою, аби реанімувати діяльність Організації договору колективної безпеки, особливо через координацію протидії масовим заворушенням за арабським зразком.
Україна також спробувала «освіжити» контакти на вищому рівні з партнерами з СНД. На головному російському напрямі дива у Душанбе не сталося. Політична погода українсько-російських відносин стає штормовою. Російська сторона наполягає на негайному приєднанні України як повноправного учасника, а не спостерігача до Митного союзу. Це, на думку Москви, дасть можливість говорити про перегляд умов кабального для Києва газового контракту у січні 2009 року.
Натомість українська сторона заперечує проти поєднання газового та торговельного питань. Через членство у «Світовій організації торгівлі» Україна об'єктивно не може вступити до Митного союзу, оскільки це потребуватиме перегляду торговельних домовленостей з більш як сотнею країн світу. Тим паче, що навіть найближчі перспективи Митного союзу не зовсім зрозумілі. До нього проситься невизнана світовою спільнотою Придністровська Молдовська Республіка, що може викликати додаткові ускладнення з Євросоюзом.
Натомість у газовому питанні на Україну та Росію чекає не один непростий раунд переговорів. «Газпром» категорично проти перегляду умов контракту 2009 року, хоч відповідно до його положень Україна змушена купувати газ дорожче, ніж Німеччина. Берлін навіть за сприятливих для себе умов вимагає подальшого зменшення ціни.
Проте у рік парламентських і президентських виборів Кремлю потрібні великі гроші. Взяти їх планують з України, навіть ціною арбітражних слухань у Стокгольмському суді. У відповідь уряд України має намір розпустити «Нафтогаз України», аби анулювати газову угоду із «Газпромом». Ця новина внесла додаткові емоції у хід переговорів.
Зрозуміло, що Україна не в захваті від білоруського сценарію передачі за борги своєї газотранспортної системи «Газпрому», тим більше, що цей варіант не влаштує Євросоюз. Кілька тижнів вересня внесуть ясність у питання подальшої долі українсько-російських газових контрактів. Може статися так, що до наступного ювілею СНД не «доживе», адже надто різними стають інтереси учасників цієї організації.
також у паперовій версії читайте:
- ЮВІЛЕЙ ГЛОБАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ
- БЛИЗЬКОСХІДНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ШТОРМ
- РЕАНІМАЦІЯ ООН
назад »»»