АЗБУКА ЩАСТЯ
Тетяна Пругло — щаслива дружина, мама, бабуся. А ще — успішний приватний підприємець — директор магазину-кафе «ДЖАСТІН». Усі літери назви — це перші літери імен родинного кола Пруглів: син Дмитро, донечка Жанна, чоловік Анатолій, зять Сергій, сама господиня та невістка Настя. До речі, коли обговорювали назву, невісточки ще не мали, отож і лишили просто літеру «Н», а тут така удача — Настя. Живе ця дружна родина в селищі Комишуваха, що в Оріхівському районі на Запоріжжі.
— У дитинстві мені здавалося, що всі люди в нашому селищі — це велика й дружна родина. До кожної оселі можна було просто так зайти, поцікавитися справами, здоров'ям господарів. А це нещодавно пригадалося, ожило в пам'яті... Наш дільничний фельдшер Лідія Степанівна Пушкар (на жаль, уже відійшла в інші світи) задумала будувати дім. На допомогу зійшлося півсела. Кожен ніс із собою якусь провізію, а закінчивши робочий день, ставили довгі столи й вечеряли гуртом. Це здружувало й зближувало людей. Справді, до доброї людини тяглися односельці. За літо і будинок звели, а вона і вдень і вночі поспішала на виклики, допомагала хворим видужати. Часом і слово лікувало.
Ще змалечку в Тетяни зародилося почуття відповідальності, доброти і співчуття до ближніх. У школі вона була уважною і ввічливою. Передусім цінувала дружбу. Важко було розлучатися із земляками, коли поїхала навчатися до кооперативного технікуму в Запоріжжя. Зігрівали думки, що поруч, у машинобудівному інституті, вчиться її наречений Анатолій. Дружили ще зі школи. Якось, зустрівши Тетяну, він зізнався: «Знаєш, у нашому інституті багато дівчат, а поруч ще й педагогічний вуз, а я про тебе думаю й не можу нічого вдіяти зі своїм почуттям...»
— Ми одружилися на другий день після мого випускного в інституті,— пригадує Анатолій.— Сімейний бюджет розпочали з десяти карбованців. Але у нас були цілі й бажання їх досягати. А ще прийшли до спільного знаменника, що житимемо в рідному селищі. Тут рідні, друзі, тут наше коріння. Тут продовжимо рід свій і прославимо добрими ділами.
Звичайно, не все легко вдавалося. Усього траплялося на життєвому шляху.
Анатолій уже понад тридцять років працює інженером на автобусному заводі. Він шанована й авторитетна людина в селищі. Нині — заступник директора заводу, ветеран праці. А господар який! Заклав чудовий сад, де найкращі сорти яблук, персиків. Поряд — неймовірної краси троянди, аби на всі свята дарувати їх жіночій половині сімейства, і не тільки. Окремо — найкращі сорти винограду. Ніби все, як у поета: «Троянди й виноград: красиве і корисне!»
Пані Тетяна виносить на таці золотисті, темно-сині грона, які увібрали солодощі літнього сонця, й припрошує скуштувати:
— Це Толі від мами передалося,— вирощувати квіти, виноград. Марія Кузьмівна Пругло (земля їй пухом, кращої свекрухи не відшукати) виховала справжнього мужчину: люблячого чоловіка, доброго батька й чудового дідуся. Дійсно, аби не чоловік, чи й вдалося б подолати всі труднощі, які виникали на моєму шляху?
Після технікуму повернулася в рідне селище, працювала в магазині. Це влаштовувало молоду й енергійну Тетяну. Особливо їй подобалося спілкуватися з людьми. Жодного покупця не обходила, аби не поцікавитися здоров'ям, що новенького в родині. Обов'язково радила придбати свіженький товар. Та ось роки «перебудови» змусили її пережити певні труднощі. Магазин з чудовим колективом розформували. Довелося шукати роботу. Не полишала думка відкрити свій магазин.
І вихід було знайдено. Влада дозволила підприємницьку діяльність, а родина підтримала ідею: збудували невеличке приміщення під магазин. Згодом, коли стало затісно, добудували. Нині — це найкращий магазин у селищі. А який чудовий колектив підібрала пані Тетяна! До речі, це ще п'ять робочих місць для тих, хто так само вирішив не покидати рідне селище й улюблену роботу.
Першою підтримала донечка Жанна, яка також підприємець. У її розпорядженні — квіти та галантерея. Охоче відгукнулися на пропозицію працювати Наталія Ільясова, Олена Тимошенко, Лідія Прилуцька, Любов Таджельянц та Галина Тягла. У дружбі й злагоді непомітно спливає перший десяток років. Отож і йдуть сюди люди, бо знають, що зустрінуть привітно, запропонують якісний товар.
— А коли взимку дороги снігом замело, продавці з магазину людям старшого віку розносили по домівках гарячий хліб,— із вдячністю розповідає пенсіонерка Галина Зінченко.
— Так, хліб у нас завжди свіжий,— відгукується пані Тетяна.— Завозимо двічі на день. У нас близько 70 постачальників, обираємо кращих.
Пані Тетяна не живе лише роботою. На літньому майданчику, який облаштували біля магазину,— квіти й виноград. Тут збираються друзі: святкують дні народження, дні вчителя, працівників торгівлі, вшановують ветеранів. Традицією стало зустрічати Новий рік великою родиною. Директорка знає дні народження всіх працівників і членів їхніх родин — без приємних несподіванок не обходиться. То запросить на вечір артистів, то просто — цікавих співрозмовників, влаштує зустріч із місцевими письменниками.
Найбільша гордість пані Тетяни — онуки Євген, Сергій та Катеринка.
— Несправедливо, коли говорять, що молодь нині розбещена,— говорить Тетяна Пругло.— Певно, не про нашу це молодь. Адже маємо те, що виховали. Ось моя онука, коли приходить у двір, спершу запитує, що тобі, бабусю, допомогти. А після загальноосвітньої школи поспішає до музичної, де навчається по класу фортепіано, співає в хорі, відвідує танцювальний гурток. Без її виступу не проходить жоден концерт у селі.
Все у цій жінці гармонійно: зі смаком вбрана, щира у розмові, гарна господиня, привітна до оточуючих. Любить свою родину, роботу, людей. Почуває себе щасливою — недаремно живе.
також у паперовій версії читайте:
- ЗОЛОТА НИТКА ЖИТТЯ
- ЛЮБКА, КАКТУС І БАБА МАРТА
назад »»»