УТРАЧЕНА П'ЯТИРІЧКА
Нещодавно виповнилося п'ять років відтоді, як Україна приєдналася до Факультативного протоколу Конвенції ООН проти катувань та інших форм жорсткого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Згідно з цим протоколом вона протягом року мала створити національний превентивний механізм із запобігання тортурам. Однак його немає і донині.
Кожні 40 секунд — акт насильства
Спроби виконати свої зобов'язання у боротьбі з катуванням були. Локомотивом цього процесу називають Валерію Лутковську, котра нині обіймає посаду урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. За її ініціативою Міністерство юстиції протягом 2008–2009 років розробило законопроект, який передбачав створення моніторингових груп в усіх областях, і широке залучення громадськості до їхньої діяльності. Відповідно до цього документа групи наділяли правом безперешкодно відвідувати будь-які місця несвободи, вивчати тамтешню ситуацію, оприлюднювати звіти і давати рекомендації. Дії моніторів мав координувати Комітет проти катувань, який би складався із шести–восьми експертів.
Однак несподівано в серпні 2010-го згаданий законопроект зник. Натомість з'явився інший. У ньому обрано модель, відому під назвою «Омбудсман плюс». Це означає, що для боротьби з тортурами необхідно було розширити повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак у пояснювальній записці до цього документа було зазначено: проект акта не потребує консультацій з громадськістю. Це суперечить світовій практиці, адже вона, навпаки, передбачає широке залучення громадськості до процесу розробки цих механізмів, а також до втілення їх у життя. Тож згаданий документ повернули розробникам.
Попри суперечки щодо форми превентивного механізму, думка про те, що він вкрай необхідний, сумнівів не викликає. Як свідчить зібрана правозахисниками статистика, кожні 40 секунд акт незаконного насильства відбувається в міліції. Головний мотив — розкриття злочину будь-якою ціною. В нашій країні у цій справі досягають показника 90%, а, наприклад, у Іспанії він становить 40–50%. Яка ситуація з тортурами в місцях позбавлення волі, достеменно не може сказати ніхто, адже такі випадки там мають прихований характер, а пенітенціарна система найбільш закрита. Проте цим перелік місць, де людина може зазнати катувань або потерпати від нелюдського поводження, не вичерпується, адже насильство може бути на гауптвахті, в інтернатах, дитячих будинках, геріатричних пансіонатах.
Місця несвободи
Між тим створення національного превентивного механізму має шанс потонути в дискусіях. Нині не дійшли стовідсоткової згоди навіть стосовно ключових питань. Одне з них — як визначити, чи підлягає певний заклад моніторингу? У згаданому Факультативному протоколі вичерпного переліку таких місць немає. Автори протоколу дотримуються широкого тлумачення терміну «під вартою». Це означає, що перелік закладів, які мають бути охоплені моніторингом, поповнюватиметься у міру надходження інформації та розвитку суспільства, зазначає директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін.
Традиційно це місця, де люди перебувають під вартою. Тобто заклади Державної пенітенціарної служби, ізолятори (слідчі й тимчасового тримання) і приймальники-розподільники МВС, ізолятор СБУ в Києві. До цього переліку належать установи, де перебувають нелегальні мігранти та пошукувачі статусу біженця, які підпорядковані Державній міграційній службі та Держприкордонслужбі.
Однак навіть якщо в закладі немає варти, це не означає, що там не порушують або не можуть порушувати права людини. До таких слід віднести інтернати для дітей-інвалідів, людей похилого віку, психоневрологічних хворих. За будь-яких умов слід орієнтуватися на такі критерії, як «під юрисдикцією та контролем держави» та «за розпорядженням державного органу або з його відома чи мовчазної згоди».
На думку експертів ООН, відвідуванню підлягають також об'єкти, які перебувають на стадії будівництва. Це дозволить дати рекомендації на цьому етапі, тож їх буде значно легше врахувати. Денис Кобзін наводить приклад: під час ознайомлювального візиту до пункту тимчасового тримання нелегальних мігрантів при Мукачівському прикордонному загоні впало в око, що вікна в кімнатах малі, тому не буде можливості гарантувати належне освітлення.
Експерти Харківського інституту соціальних досліджень за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» провели інвентаризацію таких місць. Їх виявилося 2600, перебувають вони у підпорядкуванні дев'яти міністерств і відомств, серед яких (крім згаданих) — Міноборони, Міносвіти, МОЗ, Міністерство соціальної політики. Проте цей перелік не остаточний.
Хай там як, а голова підкомітету ООН з питань попередження тортур Малкольм Еванс, який в травні здійснив перший візит в Україну (точніше було б сказати: приїхав з інспекторською перевіркою), наголосив: національний превентивний механізм повинен бути запроваджений, адже це передбачено міжнародними зобов'язаннями нашої держави.
Тим часом вималювався третій варіант моделі механізму. Як зазначає Валерія Лутковська, вона була ініціатором законопроекту про створення додаткового органу зі спеціальним статусом, який мав би займатися питанням запобігання тортурам. Одначе згодом дійшла думки, що в цьому питанні слід вийти на інший рівень ухвалення рішень. Адже рекомендації такого органу не обов'язкові, тому можуть не мати жодних наслідків для поліпшення ситуації в боротьбі з катуваннями.
Нині цей механізм запропоновано створити при Президентові у вигляді громадської комісії. Їй буде надано повноваження і можливості заходити в будь-які місця, де людина перебуває поза власним бажанням, щоб перевірити стан дотримання прав осіб, котрих там утримують. Комісія матиме можливість надавати рекомендації главі держави.
Вочевидь становище з тортурами та нелюдським поводженням в Україні таке, що варто підтримати будь-який механізм, який дав би можливість протистояти цьому явищу, зазначають правозахисники.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ОБЛИЧЧЯМ ДО БІЖЕНЦІВ
- ЗАКОН ПРО ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ
назад »»»