ВЕЛИКА ТРАГЕДІЯ ДОБРОЇ КРАЇНИ
Покладання квітів і запалювання свічок у публічних місцях стало новим способом подолання як суспільної, так індивідуальної травми — вважають етнологи, дослідники звичаїв та духовної культури народів.
1.
Майже 200 тисяч норвежців вийшли на вулиці Осло на знак пам'яті про загиблих. Якщо врахувати пропорції населення України і в десять разів меншої від неї Норвегії, то ніби все населення Києва вийшло на вулиці у скорботній демонстрації. Площа перед ратушею перетворилася на море троянд, коли за сигналом усі підняли їх догори. Це дуже нагадувало часи Помаранчевої революції в Україні.
Так норвежці показали інше лице християнства, ніж те, на яке посилався Брейвік, «консерватор і християнин», як він сам себе назвав. Християнства без ненависті, яке об'єднує агностичну Норвегію. Ставлення норвежців до релігії можна охарактеризувати словами видатного польського антикомуніста і демократа Яцека Куроня: «Я християнин без Бога».
Честь і повага, часом патетична, а часом просто шанування, перемежовуються з видимим жалем, що найстрашніше вбивство у післявоєнній Європі здійснив один з норвежців, 32-річний Андерс Берінг Брейвік. Як говорять американці, next door boy — симпатичний блондин по сусідству. А тим часом у пам'яті багатьох норвежців залишилася картина з розвішаними недавно плакатами правопопулістської Партії поступу, членом якої колись був Брейвік. На плакаті виднівся темношкірий тип з револьвером, спрямованим на глядача і попередженням: «У нападника чужоземне походження». Парадоксально, але кожна дитина у Норвегії зі школи пам'ятає слова: «Ворог відкинув свою зброю / Підняв забрало / Ми здивовані.../ Бо він був нашим братом». Ці слова з поеми норвезького лауреата Нобелівської премії Бьйорнстрьома Бьйорсона, дві перші стрічки з якої співаються як національний гімн («Так любимо цю країну»).
Якби не охорона поліції, багатотисячний натовп, що зібрався перед судом, міг лінчувати вбивцю, якого везли на допит, але більшість норвежців погодилася з перспективою життя з ним, тільки закритим у в'язниці на 21 рік. Це найбільша кара у цій державі, хіба що вдасться переконати суд, що йдеться про злочин проти людства. Така юридична кваліфікація передбачає найвище покарання — 30 років ув'язнення, введене зовсім недавно. Проблема не надто строгого норвезького законодавства у цьому контексті більше обговорюється у закордонних медіа, ніж у норвезьких. Якщо хтось і заслуговує на суворість, то Брейвік: його випадок служить наочним прикладом і аргументом у дискусії щодо суворості покарання.
Багато фахівців підтримує поміркованість скандинавського законодавства. Геді Фрід, письменниця і психолог, яка пережила Аушвіц і Берген-Бельзен, заявила у радіоінтерв'ю: «Людина змінюється, і їй належить дати шанс на повернення до життя. У своєму житті я зустрічалася з жорстокістю і добротою з найменш очікуваного боку: з «добрим» сусідом, який видав нас поліції, і есесівцем, який врятував мою шкільну подругу...» Журналістка французького телебачення Ліз Болло дивується спокою норвежців, які не добиваються видачі голови Брейвіка і погоджуються, що він може вийти з ув'язнення за 21 рік. «Ми, французи, напевно його розірвали б»,— стверджує вона.
Багато людей не може зрозуміти, що такий шалений вчинок могла здійснити нормальна людина. Захисник Брейвіка, відомий адвокат, пов'язаний із Партією праці, проти якої було спрямовано замах, Гейр Ліппестад вважає свого клієнта психічно хворим. Його підтримує частина психіатрів, які вбачають у поведінці Брейвіка ознаки патологічного нарцисизму і манії величі, характерні для багатьох злочинців. Хоч наскільки норвезьке право відносно лагідне, настільки критерії визнання когось неосудним значно вищі, ніж в інших країнах Європи.
Шукаючи причини, які привели Брейвіка до злочину, деякі норвежці звинувачують також авторів комп'ютерних ігор на зразок «Воріор» («Warrior»), в які фанатично грав убивця. Критики стверджують, що віртуальні вправи у людиновбивстві, що становлять зміст цих ігор, можуть підштовхнути психопатичних осіб до спроб здійснити їх у реальності.
2.
Напевно, дискусію не припинить процес над Брейвіком, що має початися за півроку. Однак норвежці дивляться у майбутнє і розмірковують над тим, що належить зробити, аби Норвегія залишалася Норвегією. Цю мантру чути на кожному кроці. «Будемо мати одну Норвегію до 22 липня й іншу — після цієї дати,— сказав прем'єр Єнс Столтенберг,— але зміни здійснимо на наших умовах, а не на запропонованих терористом. Тепер мусимо бути ще більш відкритими, щоб поглибити нашу демократію, а не дати себе залякати і замовчати,— додав він.
У норвезькій пресі нагадують, що подібні ідеали проголошувались у США після замахів 11 вересня. Там також дійшло до небувалого зміцнення центральної влади за рахунок громадян та їхніх свобод.
Норвегії такий поворот подій напевно не загрожує. Та не треба бути наївним, підкреслює прем'єр Столтенберг, безпосередньо натякаючи на необхідність певних загострень на початковому етапі. Норвегія, яка гордиться своєю відкритістю, посилила контроль за кордоном зі Швецією ще за місяць до трагедії в Осло. Офіційно причиною частих перевірок, зрештою, критикованих самими шведами, було бажання зупинити проникнення кримінальників у Норвегію. Насправді йшлося про те, що іммігранти без документів усе частіше шукають щастя у Норвегії, яку вважають найщасливішою країною у світі. Цей контроль, зрозумілий у ці дні і передбачений правилами Шенгена, може ще більше посилитися.
В Осло не приховують побоювання, що інші неврівноважені особи захочуть повторити дії Брейвіка. Люди говорять, що послідовників у таких випадках ніколи не бракувало. Поліція буде старанно придивлятися до всіх шаленців та екстремістів як зліва, так і справа, хоч останні набагато активніші. Вона буде також старанно реагувати на сигнали, які надходять з усіх сторін, зокрема, такі надходили через інтернет з Польщі — про закупку Брейвіком сировини для створення бомби.
Ідеться про те, що в інших скандинавських країнах і в самій Норвегії необхідно обмежити доступ до зброї, особливо автоматичної, адже вбивця здобув її без труднощів. У Норвегії, за поліцейськими даними, на кожні сто громадян припадає аж 31 одиниця цивільної зброї (у Фінляндії навіть 45), хоч норвезьке законодавство, яке регулює видачу дозволів на зброю, подібне до законодавства інших європейських країн. Порівняно з північчю Центральна Європа є «беззбройною», оскільки там реєструється лише одна одиниця зброї на сто осіб, проте у не досить контрольованому підпіллі напевно її крутиться відчутно більше.
Можливо, Норвегія стане тепер більш поліцейською державою, але, стартуючи з такого низького рівня всіх форм контролю, нема приводів для страху. Останнім часом поліцію критикують за запізнену, на думку експертів, реакцію на події на острові Утойя. Спеціалісти, в тому числі відомий автор кримінальних романів, водночас викладач криміналістики у поліцейській школі Лайф Перссон, говорять, що небагато можна було зробити, зважаючи на розташування острова, засоби, якими володіє поліція, і її залучення до рятування людей і пошук подальших бомб у центрі Осло. До того ж погано діяла обтяжена з цього приводу мережа зв'язку. Місцева поліція, як і всі її підрозділи у цій країні, не мала відповідного устаткування і сил. Вона все-таки змогла дістатися до острова швидше, ніж очікувалось, і то завдяки... аварії двигуна в єдиному човні, який мала. Тому виникла необхідність залучення значно швидших приватних човнів. Як відомо, поліція затримала терориста, який відкинув зброю і не чинив опору.
3.
Прем'єр Столтенберг оголосив, що після завершення жалоби треба буде уважніше придивитися до роботи поліції, хоч раніше її діяльність користувалася підтримкою суспільства. Поведінку прем'єра і його уряду під час кризи підтримує 80% норвежців. При цьому треба звернути увагу, що уряд у Норвегії, як і в усій Скандинавії, не нестиме відповідальності за оперативну діяльність суверенних органів влади і адміністрації разом з поліцією і військом. Ніхто не має права наказати, кого мають арештувати,— це швидше поліція керувала прем'єром, який у відповідь на запитання журналістів про обставини злочину звичайно починав зі слів: «Поліція просила мене, щоб...»
52-річний Єнс Столтенберг у дні трагедії в Осло став справжнім героєм, що в молодому, як на політика, віці, пророкує йому довгу урядову кар'єру. Він зробив більше, ніж від нього очікувалось. Інгвар Карлссон, колишній прем'єр Швеції, є одним із найбільш досвідчених у Європі політиків у вирішенні подібних криз. Він виводив Швецію з травми після вбивства свого харизматичного попередника Олофа Пальме 25 років тому, і вдруге, у 1994 році, коли затонув пором «Естонія» і загинуло понад 500 шведів. Карлссон високо оцінив дії Столтенберга. «Політик,— заявив він в інтерв'ю норвезькому радіо,— мусить показувати не тільки власний біль, а також смуток та злість усього народу. Він мусить нейтралізувати невпевненість і страх, які виникають під час національної трагедії, і показати, що державний апарат функціонує нормально. Врешті, політик повинен надіслати виразний і чіткий сигнал можливим агресорам, здатним вчинити зло, що вони не зможуть подолати норвежців і змінити їхній спосіб життя».
Столтенбергові вдалось об'єднати норвежців і зміцнити їхню віру в силу демократії,— говорили багато учасників скорботної демонстрації в Осло. Липневі події напевно вплинуть на норвезьку політичну сцену. Кампанія перед вересневими місцевими виборами, які будуть політичним тестом цих змін, через трагедію була призупинена до середини серпня. Безумовно, зміцниться Партія праці, але інші сили, що беруть участь у виборах, не повинні втратити, за винятком популістської Партії поступу, у якій пробував свої сили Брейвік.
Значно зросла політична активність норвежців. Політичні партії, а особливо їхні молодіжні організації, переживають нині небачене зростання кількості членів, особливо AUF, молодіжної організації Партії праці, проти якої був спрямований замах на острові Утойя. Брейвік хотів цим обмежити, як сам стверджував, вступ до AUF, а досягнув протилежного ефекту. Також поліпшилися, можливо, лише на деякий час, відносини між емігрантами і корінним населенням: на скорботних урочистостях було видно багато людей з іншим кольором шкіри, а також молодих жінок в ісламських шатах. Це також суперечило намірам Брейвіка.
4.
Описувана, як рай, Норвегія, має свої темні плями. Тут, наприклад, існує щось таке, як тоталітаризм знизу, переслідування — у малих, ізольованих горами і фіордами, громадах і повітах — осіб, які мислять інакше і не піддаються конформізму більшості.
Чорною, не змитою до кінця плямою у сучасній історії країни, є відсутність сатисфакції для так званих дітей-байстрюків. Так називають осіб, народжених від зв'язку норвезьких жінок з німецькими окупантами. За гріхи матерів, найчастіше також ненавмисні, потерпіло понад 10 тисяч дітей. Їх навіть використовували сексуально, подібно до ірландських дітей у релігійних школах; крім того — стерилізували їхніх матерів.
«Такі діти народжувалися після війни у всій Європі. Але ніде до них не ставилися так по-садистському. Це норвезький синдром»,— говорив Тор Брандахер, речник переслідуваних, чиї старання і скарга до Європейського Суду дозволили отримати жертвам невелике відшкодування. Найбільш відомим «німецьким байстрюком», який терпів з цієї причини, була Фріда зі знаменитого шведського ансамблю ABBA.
Залишаються також інші конфлікти, які розділяють країну. Модерністи хочуть раціонально використовувати її ресурси і борються з романтиками, що бажають усе залишити по-старому. Чи ставити морські нафтові платформи навколо Лофотів, які містять нові родовища газу і нафти, чи зберегти неповторну красу цього закутка світу, багатого і на рибу? Також не можуть домовитися прихильники і противники вступу в ЄС, хоч фінансова криза Євросоюзу посилює євроскептицизм. Не зменшується різниця між північчю і півднем цієї надзвичайно розтягнутої країни. Активніше про свої порушені права нагадують саами, інакше лапонці, корінні мешканці півночі.
Отже, якщо є бажання поглибити демократію, то роботи вистачить. Американський бізнесовий журнал «Форбс», відомий своїми рейтингами, оголосив Норвегію, незадовго перед подіями в Осло, найщасливішою країною світу. Причому його експерти спиралися на всебічні дослідження, проведені престижним лондонським дослідницьким центром Legatum. Оцінювались багатство країни і її громадян, здоров'я і освіта, особисті свободи та громадянська активність — отже, все те, що може впливати на добробут людей. Ще раніше програма ООН з питань розвитку UNDP розмістила Норвегію на першому місці рейтингу країн з найвищим стандартом життя.
Дуже популярна, колишній прем'єр Гро Гарлем Брундтланд, яка в день замаху зустрілася з молоддю на острові і була, схоже, однією з цілей нападу шаленого Брейвіка, висловила сподівання, що Норвегія асоціюватиметься з добротою. Норвезьке — це означає добре, говорила вона. Норвежці стривожені нині, що цей, утверджений у світі образ країни, може зазнати руйнації.
За матеріалами іноземних медіа підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»