БЕЗ ВЕРБИ Й КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. На Україні — це верба й калина. З давніх-давен для українських поселень склався певний видовий склад рослин і дерев. Гнучкі верби понад ставом, біля хати кущ калини. Правду каже народне прислів'я: «Без верби й калини нема України». Важко уявити рідний край без верби, яка опустила віти над водою, без красуні калини, котра навесні тішить зір красою цвіту.
Верба — поширене й улюблене дерево українців, у його назві — народний дух і народна символіка. Важко уявити традиційне українське село без цих одвічних супутників. Вербником обсаджували городи й дороги, греблі та ставки, піщані пагорби і береги річок, левади чи видолинки. Із 500 видів верб, які ростуть на планеті, 30 припадає на Україну. Ще довкола сніги біліють, та як тільки сонце на весну поверне, на верболозах з'являються ніжні пухнасті котики — це верба цвіте. Наші пращури (давні слов'яни) вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця — Ярила, який дав людям вогонь. Від тих давніх часів верба позначила обрядовість і звичаї нашого народу, породивши безліч чудових пісень, легенд, казок. У фольклорі верба символізує дівочу красу або сум: «Ой вербиченько, біле личенько», «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна».
Окрім краси, що хвилює людське серце, верба дає багато користі. Вона ніби позначка води на земній карті, тому й криницю копають завжди під вербою, бо на сухому місці це дерево не ростиме. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця»,— говорить прислів'я. Народна мудрість зафіксувала тут ще одну характерну здатність верби — бути природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок і озер. Ось чому люди брали воду для пиття у річці під вербою.
Гарне й горде дерево виростає навіть з маленької гілочки, розростаючись на могутнє дерево. Колись Тарас Шевченко, розлучаючись із батьківщиною, не міг не взяти з собою вербову гілочку, посадив її, а з пагінців майже двісті вербичок виростив. Донині серед пісків Кос-Аралу шумить вербовий гай. Іноді з верби будували хати, вони були теплими і не сиріли. Її деревину використовували для виготовлення побутових речей, з чистої деревини робили навіть музичні інструменти, зокрема сопілки й бандури.
Це дерево освячували у церквах, за християнським звичаєм воно має магічну, цілющу й очисну силу. Вербові гілки після освячення садили на городі, а також увесь рік зберігали за образами. Народ надавав освяченій вербі таких магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум'я гасить пожежу. Здавна було помічено, що верба позбавляє людину від багатьох хвороб. З наукового погляду верба — цілителька, вона дезінфікує стіни нашої домівки. А коли вербовими гілочками обмести стіни, вимести підлогу, то неабияк здивуєтеся: скільки сміття набралося! Якщо про запас насушити кору верби, то вона стане добрими ліками: при жовтяниці, хворобах селезінки, запальних процесах ротової порожнини, набряках ніг.
Поряд із вербою символічної образності у свідомості нашого народу набула й калина. Червону калину знають всі, вона росте в садах, у лісі, на лугах, городах, на берегах річок високими кущами. Ця рослина невибаглива. Калина може рости і в затінку, але плодоносить краще на відкритих місцях. Найпридатніші для неї чорнозем та суглинисті зволожені ґрунти. Навесні зацвітає білими суцвіттями, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками.
Калина біля хати — завжди найперша і найпримітніша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди забувають. Коли починали будувати хату, біля застільного вікна садили калину як символ надійного життєвого благополуччя та достатку. А восени, вставляючи подвійні вікна, між шибками клали пучки червоних грон. У найлютіші морози і хурделицю вони живили теплом і красою оселі.
Образ калини входить у нашу свідомість з раннього дитинства. Ось одна з таких пісень:
На калині мене мати колихала,
В чистім полі щастя-долі
побажала.
Ой калинонько червона,
не хилися,
В чистім полі щастя-долі
наберися.
Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Її супроводжує епітет «червона», що символізує жіночу красу, дівочу цноту. Із замилуванням писав про неї Тарас Шевченко:
Зацвіла в долині червона
калина,
Ніби засміялась
дівчина-дитина.
Вона широко використовувалась у народній обрядовості: китицями калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Рубінові плоди калини, за народним уявленням, символізували мужність людей, котрі проливали кров за рідну землю у боротьбі з ворогом. Калина — це пам'ять про тих, хто не повернувся з боїв. За традицією на могилах загиблих воїнів садили калину. Схилена над водою, вона водночас нагадує про смуток і журбу. Її оспівували не тільки в піснях, а й у легендах і переказах, це і пам'ять про матір:
Мамина калина росте
біля хати —
Сюди прилітає зозуля кувати.
Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі «красиве і корисне». Любив і любить її народ не тільки за красу, а ще й за те, що вона має цілющі властивості, її плоди збагачували харчовий раціон наших предків. Вона добре очищає повітря від пилу, виділяючи фітонциди. Калинові ягоди, кора, цвіт — випробувані ліки в народній медицині. Зібрану напровесні кору калини використовують як кровоспинний засіб, також знижує кров'яний тиск. Її застосовують при золотусі, горлових простудах, при хворобах шкіри. Свіжі плоди після морозів використовують для приготування киселю, мармеладу, варення, компотів і для начинки пирогів. Калина — хороший медонос, дає багато нектару і пилку. Взимку нею прикрашають святковий стіл.
Тож нехай завжди ваше життя прикрашає калина, приносить у ваш дім лише радість і щастя!
Підготувала Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:
- НАСУВАЄТЬСЯ НАЙПОТУЖНІША ЗА 150 РОКІВ МАГНІТНА БУРЯ
- СПІВ ПРИРІВНЯЛИ ДО СПОРТУ
- У САМОТНОСТІ Є Й КОРИСНІ СТОРОНИ
- ПРИСТРАСТЬ ДО ФАСТФУДУ. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
- НАВІТЬ НЕ СМІЙ ЗАПИТУВАТИ!
- МОЗОК ЛЮДИНИ: КІНЕЦЬ ШЛЯХУ
назад »»»